О, хто дасть голові моїй воду й очам моїм – джерело сліз! я плакав би день і ніч про уражених дочки народу мого. 2О, хто дав би мені у пустелі пристановище подорожніх! залишив би я народ мій і пішов би від них: бо усі вони перелюбники, збіговисько віроломних. 3Як лук, напружують язик свій для неправди, підсилюються на землі неправдою; бо переходять від одного зла до іншого, і Мене не знають, – говорить Господь. 4Стережіться кожен свого друга, і не довіряйте жодному зі своїх братів; тому що всякий брат ставить спотикання іншому, і всякий друг розносить наклепи. 5Кожен обманює свого друга, і правди не говорять: привчили язик свій говорити неправду, лукавлять до втоми. 6Ти живеш серед підступництва; з підступництва вони зрікаються знати Мене, – говорить Господь. 7Тому так говорить Господь Саваоф: ось, Я розплавлю і випробую їх; бо як інакше Мені чинити з дочкою народу Мого? 8Язик їх – убивча стріла, говорить підступно; вустами своїми говорять із ближнім своїм дружньо, а у серці своєму будують йому підступи. 9Невже Я не покараю їх за це? – говорить Господь; чи не помститься душа Моя такому народові, як цей? 10Про гори здійму плач і крик, і про степові пасовища – ридання, тому що вони випалені, так що ніхто там не проходить, і не чутно бекання стад: від птахів небесних до худоби – усі розсіялися, пішли. 11І зроблю Єрусалим купою каміння, житлом шакалів, і міста Юдеї зроблю пустелею, без жителів. 12Чи є такий мудрець, який зрозумів би це? І до кого говорять уста Господні – пояснив би, за що загинула країна і випалена, як пустеля, так що ніхто не проходить нею?
13І сказав Господь: за те, що вони залишили закон Мій, який Я встановив для них, і не слухали гласу Мого і не чинили за ним; 14а ходили за впертістю серця свого і слідом Ваала, як навчили їх батьки їхні. 15Тому так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я нагодую їх, цей народ, полином, і напою їх водою з жовчю; 16і розсію їх між народами, яких не знали ні вони, ні батьки їхні, і пошлю услід їм меч, доки не знищу їх. 17Так говорить Господь Саваоф: подумайте, і покличте плакальниць, щоб вони прийшли; пошліть за майстринями у цій справі, щоб вони прийшли. 18Нехай вони поспішать і здіймуть плач за нас, щоб з очей наших лилися сльози, і з вій наших текла вода. 19Бо голос плачу чутно з Сиону: “як ми пограбовані! ми жорстоко посоромлені, бо залишаємо землю, тому що зруйнували житла наші”. 20Отже, слухайте, жінки, слово Господа, і нехай прислухається вухо ваше до слів уст Його; і вчіть дочок ваших плачу, і одна одну – жалібних пісень. 21Бо смерть входить у наші вікна, вдирається у палаци наші, щоб знищити дітей на вулицях, юнаків на площах. 22Скажи: так говорить Господь: і будуть повалені трупи людей, як гній на полі і як снопи позаду женця, і не буде кому зібрати їх.
23Так говорить Господь: нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. 24Але хто хвалиться, хвалися тим, що розумієш і знаєш Мене, що Я – Господь, Який творить милість, суд і правду на землі; бо тільки це благоугодно Мені, – говорить Господь. 25Ось, приходять дні, – говорить Господь, – коли Я відвідаю усіх обрізаних і необрізаних: 26Єгипет і Юдею, й Едома і синів Аммонових, і Моава і всіх, що стрижуть волосся на скронях, які живуть у пустелі; тому що усі ці народи необрізані, а увесь дім Ізраїлів з необрізаним серцем.