“Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, – і ми подивимося на тебе”. Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський? 2О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника; 3живіт твій – кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя – ворох пшениці, обставлений лілеями; 4два соски твої – як двоє козенят, двійня сарн; 5шия твоя – як стовп зі слонової кості; очі твої – озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій – вежа ливанська, повернена до Дамаска; 6голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями. 7Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю! 8Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона. 9Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук; 10уста твої – як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених. 11Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його. 12Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах; 13зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі 14Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий!