Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми: 2Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це – суєта і тяжка недуга! 3Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього, 4тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком. 5Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому. 6А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце? 7Усі труди людини – для рота її, а душа її не насичується. 8Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка – у бідняка, що вміє ходити перед живими? 9Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це – також суєта і томління духу! 10Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це – людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї. 11Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще? 12Бо хто знає, що добре для людини в житті, у всі дні суєтного життя її, які вона проводить, як тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?