Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, – ус`е суєта! 3Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? 4Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. 5Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. 6Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. 7Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. 8Усі речі – у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. 9Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. 10Буває щось, про що говорять: “дивись, ось це нове”; але це було вже у віках, які були раніше за нас. 11Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля.
12Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі; 13і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому. 14Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе – суєта і томління духу! 15Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати. 16Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання. 17І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це – томління духу; 18тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.