РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ.
ГОЛОСИ П’ЯТОЇ І ШОСТОЇ ТРУБ АНГЕЛЬСЬКИХ:
САРАНЧА І КІННЕ ВІЙСЬКО
Після трубного голосу п’ятого Ангела з неба впала зірка і „їй даний був ключ від криниці безодньої. І вона відімкнула криницю безодню, — і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі. І затьмарилося сонце й повітря від криничного диму... А з диму на землю вийшла сарана...”. Цій сарані, подібній до скорпіонів, звелено було мучити людей, котрі не мали на собі печаті Божої, „п’ять місяців”. Варто вказати, що потьмарення сонця і повітря вказує на короткочасність цієї кари, оскільки „коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина” (Мт. XXIV; 22).
Опис цієї страшної саранчі, котра головою схожа на людину, носить вінці із несправжнього золота, жіноче волосся, має лев’ячі зуби, озброєна жалом і одягнена в броню, вказує на таке тлумачення: це є нічим іншим, як алегоричним зображенням людських страстей. Але сучасні тлумачі не безпідставно знаходять схожості у цієї саранчі з аеропланами-бомбардувальниками. „І в ті дні люди смерті шукатимуть, — та не знайдуть її!” — цим вказується на муки людей, котрі зазнають страждань. Під царем цієї саранчі, котрий носить ім’я ангела безодні — „Аввадон”, чи по-грецькому „Аполлон”, тлумачі розуміють диявола (IX; 11).
Коли прозвучала труба шостого Ангела, йому звелено було звільнити для поразки третини людей чотирьох Ангелів, котрі були зв’язані „при великій річці Євфраті” (Ап. IX; 14). Цим Ангелам було визначено діяти в певний час, місяць, рік. Св. Андрій під цими чотирма Ангелами розуміє „прелукавих демонів”, котрі звільняються від ув’язнення для покарання людей. Під „кіньми” він розуміє твариноподібних і женоблудливих людей; під „вершниками” — тих, хто керує ними, під „вогненними бронями” — пожираючу діяльність лукавих духів, вбивчість і звірство котрих описується під видом „голів лев’ячих”. Голови ці чинили шкоду і поразку: „з їхнього рота виходив огонь, і дим, і сірка” (IX; 17). Ця шкода полягала в знищенні третини людей. Можливо, що це варвари за попущенням Божим спустошать міста і вчинять кровопролиття. Або ж це гріхи, котрі отруйністю навіювань, спокус будуть палити сердечні плоди. Хвости саранчі — отрутоносний гріх і душевна смерть. Інші тлумачі розуміють під цим зображенням алегоричне уявлення страшної кровопролитної війни, в котрій будуть задіяні новітні види зброї. Досить характерним є зауваження, що вціліла людська спільнота „не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним... І вони не покаялися у своїх убивствах, ані в чварах своїх, ні в розпусті своїй, ні в крадіжках своїх” (ІХ;20, 21) — такою буде перед кінцем світу всезагальна черствість, жорстокість і не чуттєвість серця.