МОТИВИ ДО НАПИСАННЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ ТИМОФІЄВІ
Це послання слід розглядати як передсмертний заповіт св. апостола Павла своєму улюбленому учневі і соратнику Тимофієві. „Я уже стаю жертвою, — пише в ньому Апостол, — і час мого відходу настав” (II Тим., IV: 6). Апостол просить Тимофія прийти до нього швидше і привести з собою Марка (IV:9,11), а також принести йому деякі речі: фелон, котрий залишив він у Троаді у Карпа, „і книги, особливо шкіряні” (IV: 13). Таким чином, причиною до написання цього послання було бажання ап. Павла, в передчутті свого близького кінця, побачитися із своїми найвідданішими учнями і подати їм свій останній передсмертний заповіт.
ЧАС І МІСЦЕ НАПИСАННЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ ДО ТИМОФІЯ
Отже, зрозуміло, що це послання написане Апостолом із ув’язнення. Видно також, що це було римське ув’язнення, бо Апостол, вихваляючи Онисифора, не соромлячись його, говорить, що він, „будучи в Римі, з великою ретельністю шукав його і не знайшов...” Як давні, так і нові тлумачення вважають друге послання до Тимофія останнім посланням ап. Павла, написаним Ним з Риму незадовго перед його тяжкою смертю в кінці 66 чи на початку 67 року.
МЕТА НАПИСАННЯ
Отже, мета послання — надихнути Тимофія до неослабної бадьорості і мужності в його пастирському служінні.
ЗМІСТ І РОЗПОДІЛ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ ДО ТИМОФІЯ
Друге послання ап. Павла до Тимофія містить всього чотири розділи, а за змістом три частини:
1.Вступ з підписанням, привітанням і позначенням основного предмета написання (І: 16).
2.Настановча частина, в котрій ап. Павло дає настанови Тимофієві, як він повинен проводити своє пастирське служіння (І: 7; IV: 8).
3.Післямова, в якій йдеться про особисті причини ап. Павла до написання послання (IV: 9—22).
„...і позбавлений буде уст левів” — тут під „левом” св. Іоан Золотоустий і блаж. Феодорит розуміють жорстокого Нерона, хоч дехто думає, що Апостолу насамперед загрожувала небезпека бути відданим на розтерзання левам, як це часто робили тоді з християнами, засуджуючи їх на смерть через розтерзання звірами.
ПРОХАННЯ ДО ТВЕРДОСТІ В ІСТИНІ БЛАГОВІСТЯ
На початку послання Апостол посилає Тимофію звичайне привітання, згадуючи при цьому про його благочестя, яке він успадкував від своєї бабусі і матері. Тут же Апостол висловлює бажання бачитися з ним (1: 1—5).
Завдяки своїй твердій вірі і благочестю Тимофій отримав благодать священства. Цей дар він повинен „розігрівати”. Образ узятий з вогню, покритого попелом. Такий вогонь можна запалити тільки посиленим роздуванням і добавлянням дров. Тут з вогнем порівнюється благодать Святого Духа, яка також потребує підтримки ретельністю і працею. Розігрівати дар Божий — значить з ревністю проходити своє служіння (1: 6).
Якщо для вогню кінцевим результатом є попіл, то для благодаті — страх, який початкове проявляється у сором’язливості. Тому Апостол переконує Тимофія не соромитися ані страждання Ісуса Христа, ані його кайданів, в яких він зараз знаходиться, в той час страждання Ісуса Христа вважалися поза зв’язком з поняттям Божества і викликали з боку противників злі глузування (1: 7—8).
Далі Апостол просить Тимофія бути твердим, йти навіть на страждання за те вчення, яке він йому передав. Проповідуючи, він повинен мати „образ здорових слів”, тобто подібно тому, як живописці й архітектори мають у себе перед очима зразок чи план, згідно з яким вони розмірковують при виконанні своєї роботи. Так і Тимофій повинен керуватися тим зразком, правилом віри і моральності, які він отримав від Апостола (1: 9, 14).
Потім, ніби для прикладу, чого не варто наслідувати, Апостол згадує про те, що ті, хто прийшов до нього з Азії, залишили його і, нарешті, закликає милість на дім Онисифора, який у Римі знайшов його у кайданах, в Ефесі дуже багато послужив (1: 15—18).
Почуте від ап. Павла Тимофій повинен передати іншим, причому не просто передати кому-небудь, а тільки тим, які здатні й інших навчити. Передача вчення має відбуватися при багатьох свідках. Усе це є гарантом достовірності церковного вчення (2: 1—2).
Підвизаючись у благовісті Євангелія, Тимофій повинен уподібнитися до воїнів тому, що послідовники Ісуса Христа є Його воїнами. Усяке військове служіння поєднане з багатьма стражданнями, труднощами і нестатками. Зокрема, воїн не повинен зв’язувати себе житейськими справами тому, що для нього досить тієї нагороди, яку він отримає за свій подвиг. Воїни, безсумнівно, отримають нагороду. За законом справедливості не можна допустити, щоб трудівник не спожив плода від своєї праці, так само як не можна допустити, щоб хлібороб не спожив плодів хліборобства.
Той, хто підвизається, позбавляється нагороди тільки в тому випадку, якщо його подвиги будуть незаконні (2: 3—6).
До виконання пастирських обов’язків Тимофія спонукає воскресіння Ісуса Христа, який мав таку ж плоть, як і він; тобто Ісус Христос також боявся смерті. Але все ж він не злякався страждань і смерті тому, що знав про Своє воскресіння. Віра у воскресіння повинна вселяти у Тимофія твердість і мужність у справі благовістя, до цього спонукає Тимофія і приклад його вчителя, який за проповідь Євангелія закований у кайдани. Кайдани не страшні для проповідника тому, що вони можуть зв’язати тільки проповідника, а не проповідуване ним слово, яке може розповсюдитися і через кайдани проповідника (2: 7—13).
КЕРІВНІ НАСТАНОВИ ДО ВИКОНАННЯ ПАСТИРСЬКИХ ОБОВ`ЯЗКІВ(2: 14;4, 5)
Віруючих Тимофій повинен застерегти від словесних баталій, на які їх викликають лжевчителі. Лжевчення єретиків Апостол уподібнює до гангрени, яка українською мовою перекладається як „рак”. Ця небезпечна і невиліковна хвороба, яка знищує здорові органи, роз’їдає їх, поки повністю не виведе з ладу. А „жир” — це пасовище. „Гангрена уподібнюється до пожадливої худоби, яка, знайшовши галявину з соковитою травою, жадібно починає з’їдати її і не відходить, доки все не з’їсть. Так і рак, немовби пасовищем своїм має м’які органи тіла, пасеться собі на них, поки все тіло не об’їсть” (Феоф.). Віруючих і самі Євангельські істини лжевчителі перетворюють на пасовище, яке вони можуть жадібно з’їдати, поки не з’їдять усе (2: 17). При цьому Тимофій не повинен забувати й того, що в Церкві можуть бути тверді у вірі і немощні, подібно до того, як у великому будинку бувають посудини не тільки золоті і срібні, а й дерев’яні та глиняні (2:20).
Хоча Апостол забороняє Тимофієві вступати у словесні баталії з лжевчителями, однак не забороняє, а навпаки, велить настановляти в істині зі смиренністю і незлобливістю тому, що тільки тоді ті, які заблукали, можуть повернути на правильний шлях (2:23 — 26).
Від прохань боротьби з лжевченням Апостол переходить до зображення тяжкого часу, який скоро настане чи вже настав. Тоді люди будуть різнитися негарними якостями, в основі яких лежатиме егоїзм. До них належать лжевчителі, які принаджують у свої сіті жінок. Жінкам притаманно спокушатися новітністю і зовнішністю. Спокусившись самі, вони можуть спокусити й інших. Лжевчителі опираються істині, як єгиптяни (Іамній і Іамврій) опирались Мойсею, але істинно віруючі відвернуться від них.
Під час своєї проповіді Апостол перетерпів багато страждань. Істинно віруючі і Тимофій також повинні бути готовими до страждань (2: 10—14). Твердо перебувати в апостольському званні буде допомагати Тимофію читання Священного Писання (2: 15—17). Далі Апостол закликає Тимофія до поступового вчительства тому, що настають часи, коли люди будуть охочіше розуміти лжевчителів. У висновку Апостол говорить про свій швидкий відхід (4: 1—6).