63. Стан Уніятської Церкви за XVIII ст.
 
Коли звернемо увагу на стан уніятської Церкви на протязі XVIII століття, то ми завважуємо в її долі один оригінальний прояв: з дуже незначними виїмками та польська влада, стани й особи, що вкорінювали її всіми правдами та неправдами, що заявляли особливу щирість в її поширенні, — самі не вірили в її корисність, в її спасенне релігійне значення. Як тільки встиг Йосип Шумлянський завести дорешти Унію в трьох підвладних йому Єпархіях, там зараз появляється новий напрямок у формі поступовання польської шляхти та католицького Духовенства: стає ясно, що ці стани дивилися на Унію й заводили її тільки тому, що пропонували її як спосіб, найвигідніший, на їхню думку, для заведення Католицтва. Католицтво само собою дуже різко відрізнялось від Православія, і через це, на думку його прихильників, треба було завести посередній ступінь, свого роду тимчасове чистилище, і через нього перевести православних на латинство. Як такий тимчасовий спосіб і запропоновано Унію.
Тоді, як у Білорусі та Південно-Західній Україні шляхтичі, ксьондзи й влада обсипує полегшами та приманками уніятське Духовенство й утискає Православіє, в тих частинах Речіпосполитої, де Унія встигла хитрою інтригою закорінитися певніше, майже ті самі способи вживаються рівночасно, тим самим суспільством, для того, щоб викликати перехід Унії на Католицтво. В Єпархіях Львівській, Галицькій, Кам`янець-Подільській, у західній частині Волині уніятське Духовенство тиснуть так само, як у воєвідствах: Київськім, Брест-Литовськім, Мінськім переслідують православне Духовенство. Завадіяцькі й нічим нездержувані шляхтичі не звертають жодної уваги на те, яке враження зробить їх відношення до Унії на православних і на самих же уніятів в тих місцевостях, де Унія ще не встигла закорінитися. Вони напирають гаряче, не здержуються в способах, зо звичайною самоволею та грубіянством. Ми знаходимо документи, що свідчать про заїзди на уніятські церкви й манастирі, про побиття без причини уніятських Священиків, про домагання від них панщини, про захоплювання й відлучування церковних та манастирських земель,108) і т. ін. Вище уніятське Духовенство так само мало було забезпечене від завадіяцтва польської шляхти, як і нижче: у 1703 році, цебто майже зараз після того, як Шумлянський офіційно оголосив себе уніятом, товпа шляхтичів напала на нього в його єпископській палаті в Кам`янці: вони вбігли до лазні, де тоді якраз був Єпископ, лаяли його, били його слуг і Священиків, грозили їм голими шаблями, і т. ін.109) Пани вмішуваися до церковного уніятського управління, розділювали за своїм бажанням парафії, накладали на Священиків заборони сповнювати Треби й входити до церкви, не позволяли будувати уніятські церкви та святкувати храмові свята.110)
 
 
64. Поляки самі насміхалися з Унії
 
У поступках польської шляхти проти Унії було далеко менше ненависти й люті, ніж до Православія, але зате видно було в них іншу рису, — погорду й насміх. Коли уніятських Священиків б`ють відносно рідко, їх ніколи не катують надто люто, їм не грозить небезпека смерти, чи повної руїни й бурлацького життя, зате шляхтичі ніколи не пропускають можливости їх понизити, поставити-в якнайнекорисніше, бідолашне, на думку шляхтича, положення, дати їм почути, що хоч їх і терплять у Речіпосполитій, а проте Унія — Віра нижча, що вона тільки хлопська Віра, і кожен шляхтич чується вправі, коли захоче, жартувати й насміватися над представниками цієї Віри.
Ми бачимо, напр., жалобу уніятського Протоєрея Мартишевича, де ясно підкреслено вказану рису відношення шляхти до уніятського Духовенства. Мартишевич зібрався з Кам`янця в сусіднє село Довжок, щоб посвятити церкву. Коли він ішов вулицею біля хати значного шляхтича, скарбника подільського, Йосипа Лянцкоронського, його той задержав і чемно попросив зайти в хату. У Лянцкоронського Протоєрей застав веселе шляхетське товариство, яке господар вирішив забавити коштом уніятського „попа". Як тільки Мартишевич увійшов, йому подали горілку, — він не захотів пити, пояснюючи, що він має того самого дня правити Службу Божу, й через це він не має права щонебудь споживати.111) Лянцкоронський, не слухаючи його слів, вийняв шаблю, і тримаючи її на горлі Священика, крикнув: „Пий, сякої-такої матері сину! Бо перетну горло!"... Після цього він наказав одному слузі лити тому силоміць у горло горілку й мід, а в разі спротиву, не жаліти поштурханців. Підхмеленого Священика Лянцкоронський приказав своїм слугам відвести до коршми, напоїти вдруге, і відпустити тільки тоді, як він буде цілковито п`яний ... 112)
Другий шляхтич тіозволяв жидові-орендареві прилюдно бити уніятського Священика на цвинтарі. Інші, користаючи з неприхильносте селян до Унії, гралися тим, що віддавали уніятських Священиків на наругу своїм слугам; напр. шляхтич Аксак, переслідуючи Священика в свойому селі, приказав його бити й тягати за волосся селянам, що ті сповняли „з родимої злости й ненависти до Унії", а коли Священик заявив, що він не залежить від пана, а підсудний тільки свойому Єпископові, то Аксак відповів: „Я тут єпископ і Владика ... Як тебе висвячу, то з місця не встанеш!".. .113)
 
 
65. Поляки пильнували перевести Унію на Католицтво
 
При такому відношенні шляхетського суспільства до Унїї та уніятського Духовенства, католицька Ієрархія могла вповні надіятися на його підтримку при навертанні уніятів на Католицтво, — і вона взялася за це в половині XVIII ст. сміливо й явно в тих землях, де Унія дорешти знищила Православіє. Один католицький Владика Червоної Руси, Перемиський Єпископ, опісля Львівський Архиєпископ, — Сєраковський, видав програму поступовання для католицького Духовенства. У цій записці він говорить, що Унія, хоч користається з толерантности в Католицькій Церкві, але вона не представляє належної повноти й чистоти релігійної науки:; що уніяти ще занадто тісно зв`язані зо Східньою Церквою переказами, обрядами, церквою та народністю, що вони, при кожній добрій нагоді можуть знову перейти на Православіє, та що через це їх треба чим-скоріш навернути на Латинство. На це треба користати зо всіх можливих обставин, і не пропускати жодної нагоди, особливої чи загальної, не використавши її для згаданої цілі.
Даремно уніятське Духовенство, налякавшися грозячої їм такої небезпеки, зійшлося на Собор, і видало за підписом усіх членів уніятської Ієрархії довгу записку, що силувалася звалити докази Сєраковського та доказати правовірність і самостійність Уніятської Церкви,114) — на їхню відповідь католики не звернули жодної уваги. Програма, предложена Сераковським, була витвором не одної людини, а виходила послідовно з давно обдуманого католиками плану поступовання, до якого клерикальна партія змагала в Польщі від кінця ХVІ-го ст. Для сповнення цього плану перехід православних на Унію задумувано тільки як перший акт релігійно-політичної драми, — за ним конче мав наступити другий акт, що, як думали оборонці Риму, повинен заквітчати їх довголітні змагання переходом уніятів на Латинство.
Справді католицьке Духовенство, вище й нижче, біле й ченці всяких можливих орденів, взялися за нову справу з гарячою щирістю. З довгої Записки, що її уложив уніятський Єпископ зо звісток, зібраних ним від уніятських деканів, ми можемо пізнати способи, вживані ними для досягнення цієї цілі.115) Ми довідуємося, що протягом тільки 7-ох років (1758-1765) у трьох уніятських Єпархіях: Львівській, Галицькій і Кам`янець-Подільській, навернено на Католицтво поверх 1000 люда, яких уніятське Духовенство могло вказати поіменно й розповісти подробиці їх навернення. Скільки при цьому дітей, народжених від уніятів батьків, вихрестили католицькі ксьондзи, скільки людей перейшло на Католицтво неявно, так, що докладних про них відомостей не могли зібрати декани, про це Записка не згадує. Взагалі, за вказівками, які маємо, видно, що перехід відбувався під впливом трьох головних причин: пропаганди ксьондзів, впливів, що розвивалися серед родинного життя при мішаних подружжях, і впливу польських панів та дідичів на своїх слуг та селян.
 
 
66. Погорда поляків католиків до Унії
 
Пропаганда, що її вели католицькі ченці та Священики, була основана не так на науці, на доказах про перевагу обряду чи науки Католицької Церкви, як на чисто світських підставах: Католицтво представляли яко Віру пануючу, благородну, панську, а Унію, як науку темну, мужицьку, погорджену, питому неблагородній українській породі людей. ,,Бог сотворив попа для хлопа, а плєбана для пана", говорив прилюдно один ксьондз. В іншому місці католицькі ксьондзи взялися виголосити цілий ряд проповідей, щоб доказати, що „латинська Віра ліпша й більше пригожа, як Унія".116) Щиріші ксьондзи заходили ще далі в своїй благочестивій ревності, твердячи, що Унія — це єресь, рівняли її з нехристиянськими Вірами, прозивали „собачою вірою". „Кожний русин — собака, віра їх — собача віра!" проповідував канонік Косовскі перед українською уніятською Громадою в селі Яслиськах ... У місті Жовкві ксьондз Квяткевіч, завваживши католицьку процесію, що йшла з костела до уніятської церкви Св. Тройці, спинив її, і звертаючися до інших ксьондзів, заявив в присутності багатьох міщан уніятів: „Пощо ви йдете до тих негідників, капусняків (так!), схизматиків? Запевняю ваші милості, що ліпше дивитися на собак, ніж на цю руську каналію!"...
У селі Тисменичанах ксьондз Томіцкі, серед великого збору народу, глумився над обрядами Уніятської Церкви, говорячи, між іншим: „Ваш церковний спів подібний на виття собак!" ш) Єзуїти в проповідях говорили, що: „Обряди уніятської церкви варті сміху, що її наука гірше віри турецької, жидівської та лютеранської, що ніхто з її вірних не буде спасений, що церкви уніятські гірше жидівських синагог"...
На храмі в місті Ходорові канонік Монастирський запросив до костела уніятських Священиків на соборну Службу Божу, але, коли одному з них прийшлося читати Євангелію й читач почав вимовляти по-олов`янськи текста, то Манастирський перервав його хохотом і насмішками. Того ж каноніка запрошено до уніятської церкви дати Шлюб, але він зажадав, щоб молоді прийшли вінчатися до нього до дому, кажучи, що він не піде в „кучку до караїмів". Ксьондз Цвєнярскі, що особливо щиро займався навертанням уніятів, переслідував насмішками всі Обряди й Тайни уніятської Церкви; він, між іншим, прилюдно доказував, що „уніятські Священики не хрестять дітей, а тільки паскудять", і т. ін.118)
Такі й тому подібні вислови про Унію були загальними серед католицьких ксьондзів і польських панів, вони повторювалися скрізь і були найзагальнішим проявом католицької пропаганди того часу.119) Насмішки й погорда, якими обсипувано унїятів, особливо були розвинуті в школах, і мали рішальний вплив на учеників. Стрічаємо дуже багато вказівок на те, що школярі-уніяти, раз-у-раз осміювані учителями й товаришами, не були в стані витерпіти цього, й рятувалися переходом на Католицтво .. .120)
Ксьондзи, бажаючи тим самим способом впливати й на дорослих, не обмежувалися лаянням Унії в розмовах, словах та в проповідях, — вони старалися подати очевидні докази залежности уніятської Церкви, її другорядного становища й неблагородного значення. Так, між іншим, настав звичай, що ксьондзи забороняли дзвонити в дзвони в уніятських церквах на Великдень, коли він припадав перед польським та сходився з останніми неділями посту у католиків. Коли уніятський Священик не слухався цієї заборони, то його досить круто переслідували ксьондзи. Одного, напр., парафіяльного Священика, за кару за те, що наказав дзвонити в часі Всенічної перед Великоднем, арештували домінікани, що жили в тому самому містечку, замість тюрми всадили до підземелля костельного, і перетримали там цілу ніч серед домовин та небіжчиків.121)
Коли при сповнюванні якого-небудь церковного обряду сходилися разом католицькі^ та уніатські Священики, то перші поводилися гордо й недоступно супроти других, і старалися втікати від їх товариства. Маємо звістку про те, як кілька уніятських Священиків були запрошені до уділу в похоронній процесії до кармелітського манастиря; після сповнення обряду, католицьких Священиків запрошено на обід до мана-стирської харчівні, а уніятським Священикам ченці вислали закуску до стайні.. .122)
 
 
67. Сила-силенна уніятів примусово переходили на Католицтво
 
Коли погорда католицького Духовенства до Уніятської Церкви заставляла багатьох уніятів переходити на Латинство, то ще більше уніятів покидало свою Церкву через вплив, що розвивався в родинному житті при мішаних подружжях. Звичайно католики, за порадою ксьондзів., старалися впливати на членів родини — уніятів, і нераз силоміць заставляли їх переходити на Католицтво. Майже завжди діти таких мішаних подруж хрестилися в ксьондза й ставали католиками. Тому й ксьондзі старалися попирати такі мішані подружжя, нераз силували уніятів до них бійкою та насильствами. Бувало, що ксьондз, підпоївши жениха уніята, тут же й вінчав його з католичкою по-п`яному. Не обмежуючися цим, католицькі ксьондзи часто вінчали уніятів і навпаки, навіть тоді, коли наречені вже не були вільні, і перед тим жили в подружжі з особами, що ще жили. Тільки повставала така родина, ксьондз зараз же появлявся їв ній для сповнювання Треб, і мало-по-малу навертав усю родину на Католицтво.
Шляхтичі-католики, відносячися, як і католицьке Духовенство, з повною погордою до Унії, силували намовами, бійками та утисками своїх слуг та селян переходити на Католицтво. Непослушних або повільних вони силували позвами, карамита економічним переслідуваням. Так, напр., ми бачимо, як загальний прояв, що пани змушували селян уніятів робити панщину в Свята; коли ж ці останні покликалися на церковні постанови, то шляхтичі відповідали з насмішкою: „Ваші руські Свята обов`язують тільки до полудня, а після того вони тануть, як іней на сонці".
Усі ці вказані тут випадки, очевидно, не творять і десятої частини того тяжкого переслідування, яке терпіло Православіє, але їх було досить, щоб навертати уніятів на Католицтво. Унія не мала, як це було в Православії, на свойому боці ані традиції, ані ясно визначеної самостійної науки.. Накинена дуже недавно народові в деяких західньо-українських землях Речіпосполитої, вона не встигла закорінитися. Народові було до неї байдуже, він готовий був замінити її з повною байдужністю на яку-будь християнську Віру, і не думав поносити жертви в її обороні. Мабуть Унія не видержала б і цієї первісної сутички, .якби час позволив був їй продовжуватися, але часу на це не стало: року 1772-го Галичина перейшла під Австрію, і Унія знайшла пристановище й спокій під захистом толерантної в справах Віри влади Йосипа II (й стала зватися Греко-Католицтвом).
 
 
68. Унія минулася, полишивши по собі тільки сумну згадку
 
Викликана політичною та релігійною інтригою, Унія позбавлена була живучої сили від дня своїх на-родин. Як політична зброя, подана в руки польського шляхетського стану єзуїтами, вона годилася тільки на те, щоб під її знаменом заховати насилля, яке вживане було не в її інтересах, і готове було обернутися і проти свого ж знаряддя, коли його вже не буде треба. Ненависна для православних мешканців Речіпосполитої, як знам`я кривавого утиску, погорджена католиками, як підмінена пів-міра, як уступка „схизмі", релігійна Унія пережила сумно свою історичну долю ...
Там, де вона зникла, вона полишила в пам`яті людности тільки сумну згадку лро минулу тяжку біду, а в тих небагатьох землях, де вона дожила до нашого часу, вона й далі веде боротьбу з Католицтвом за своє існування, і заразом мусить пробувати в повному підданстві та в формальній зверхній згоді з противником, що її проковтує ...