62. Упала Польща, а з нею й Унія
 
Таким чином православні тратили останню опору, на яку до цього часу могли рахувати, а становище їх стало тим важче, що з прилученням Білорусі до Росії забрано з границь Речіпосполитої останнього православного Єпископа. Очевидно, що поширення Унії та вигнання останніх православних Священиків мусіло надалі йти з повним успіхом, й дійти до давно бажаної цілі.
Що суспільство Речіпосполитої надіялося саме на такий кінець справи, показує суд, скликаний в 1789 році на приказ сейму, над одиноким вищим Духовним Православної Церкви, — над Слуцьким Архимандритом, Віктором Садковським, арештованим і відданим під суд без жодної причини, тільки із-за паніки, яка нагло пішла серед шляхти.
На щастя, цей факт був уже останнім насильством над релігією: два роки після цього майже всі українські провінції прилучено до Росії, і мешканці їх могли визнавати Віру згідно зо своїм сумлінням... Тепер вийшла наверх даремність усіх довголітніх змагань польського суспільства, які завдали стільки нещастя та терпіння православній українській людності: як тільки російська влада прийшла в ці землі, Унія щезла сама собою, без жодних розпоряджень урядових.
Парафіяльні Священики, що записалися до Унії тільки, зо страху перед переслідуваннями й піддалися їй тільки про око й проти волі, зараз відреклися від ьеї і заявили, що вони православні. Народня маса, що ніколи Унії не приймала навіть про око, відітхнула вільно, й пішла молитися за звичаєм предків до своєї церкви, яка знов стала для неї доступною.
Засновувана так тяжко, з потоптанням усякої пошани людської гідности противної сторони, Уніятська Церква була короткий час Вірою службових, збіднілих шляхтичів, або таких, що старалися вдавати шляхтичів, однодворців та міщан. Нікому вже непотрібна, ніким непіддержувана, як політичне знаряддя, ця Церква врешті сама оцінила цілу незручність свого положення, всю внутрішню недоцільність: її спіткала звичайна доля тих доктрин, що повстають не на основі самостійно вироблених принципів і глибоко запалого в душу переконання, а складаються штучно, дорогою мішання з відривків і кусників чужих думок та переконань.
Уже в цьому ж столітті уніятське Духовенство подало спільне прохання до російського уряду, щоб їм дозволено злучитися з Православієм, і на це вони дістали повний дозвіл. Таким чином Унія перестала існувати на просторі всіх свіжоприлучених українських земель.