9. Польська влада постановила конче запровадити Унію на Правобережжі
 
Перевести ж цей план було тепер легше, аніж при кінці ХVІ-го століття. Внутрішній склад суспільства на українських землях значно змінився, і зміна ця вийшла не в користь Православію. Православна шляхта покатоличилася в першій половині XVII ст. до того, що в другій половині цього століття вже не багато шляхетських родів держалося Віри своїх предків. Вони творили незначну меншість на провінціяльних сеймиках, а в деяких країнах (напр. на Чорній Руси, на Поділлі) пропали майже зовсім.
Але не тільки шляхти не стало в рядах оборонців Православія, — козацтво, що лишилася на правім боці Дніпра, щезло так само швидко після Андрусівського договору 1667 р., і польська влада могла, нарешті, взятися за заведення Унії, не лякаючися грізної для неї узброеної оборони.. Церковну новину, яку були на якийсь час покинули та яка наткнулася на поважні перешкоди, польський уряд поставив тепер своїм державним завданням. І знов для шляхетської сусгаільности воно представляє широке поле діяльности, де шляхтичі стараються, — з повною цим разом безпекою для себе, — показати ревність у релігійнім прозелітизмі.
І тепер оборонцями Православія лишаються тільки ті стани, що займали найнекорисніше становище в Речі посполитій, не мали зовсім політичних прав і користали з горожанських прав в дуже обмеженім розмірі. Це були: православні Священики, міщани й селяни.
 
 
10. Польський сейм валить Православіє
 
Від Андрусівського договору 1667 р. ми бачимо різку зміну в характері польського праводавства, щодо волі Православної Віри: постанови сеймів, що забезпечували на початку століття цю волю, стримувалися від вирішення справи в половині століття, тепер висловлюються різко на користь Унії та при кожній можливій нагоді видають постанови, все більше й більше ворожі для Православія.
Першу таку постанову на користь Унії видав сейм 1667 р., цебто рівночасно з складенням Андрусівського договору; у цій постанові Духовенство „Релігії Грецької, що пробуває в Унії", увільнено навіки від усяких воєнних повинностей: „станцій, видачі провіянту, додаткових стаційних податків, днівок, підвод і воіх взагалі воєнних тягарів і кар".4) Це право, дане уніятському Духовенству, було тоді важною полегшею. Рівняючи, з одного боку, його права з католицьким Духовенством і шляхтою, воно лишало православне Духовенство на рівні оподаткованих станів: міщан і селян. З другого боку, воно було зв`язане з важними матеріяльними й моральними користями: повна відсутність дисципліни в польськім війську, самоволя шляхти, що входила в його склад, — робили станції неминучим джерелом знищення й безчисленних кривд для господаря. Шляхтичі, що ухвалили це право на сеймі, розуміли дуже добре його значення: при кожній нагоді вони відгороджували свої маєтки від воєнної повинності, і визволення від неї вважали одним із найважніших привілеїв свого стану.
 
 
11. Польські королі завзялися проти Православія
 
За цим першим кроком польські сейми стали видавати інші постанови, все більше й більше ворожі для Православія. Так, в умовах, що їх зберігати присягав кожний новий король, цебто в Pacta Conventa, заведений був розділ про Православіє. Цим розділом король зобов`язувався при першій можливості полагодити незгоди, „що повстали з роздвоєння людей Грецької Релігії" та при цьому обіцяв „маєтки й духовні посади Грецької Церкви не давати людям негідним (personis incapaciblus) й не дозволяти таким особам користати з них при відступленні".
Року 1669-го цей розділ потвердив присягою но-вовибраний король Михайло Вишневецький, і потім його заводили в „Pacta Conventa " і його наступників: Яна III та Августа II.5) Не зважаючи на трохи темне формулування розділу, не тяжко догадатися, що під „успокоєнням незгод" треба розуміти заведення Унії коштом Православія, а під „особами негідними" — православне Духовенство. Численні факти, зібрані в актових свідоцтвах, не полишають сумніву в тому, як розуміла формулу королівської присяги шляхетська суспільність, і яке поступовання в релігійній справі наказувано королям, що іноді особисто, як Август II, хилилися до толерантности в Вірі та до пошани свободи совісти своїх підданих.
 
 
12. Польські закони направляють проти Православія
 
Одночасно з наведеним вище розділом у праводавство увійшла друга постанова, що дуже виразно визначувала погляд польських шляхтичів на „незгоди Грецької Релігії": 1668 року Генеральна Конфедерація, в руки якої в часі міжкоролів`я переходила праводавча влада,, ухвалила такий закон: „Аріяни й відступники від Католицької Віри, що перейшли на іншу Віру,, не повинні користати з опіки сеймових конституцій, Що забезпечують волю Віри... До аріян треба прикладати давніш видані про них права, на перше чие-небудь про це домагання; названих же вище відступників треба карати вигнанням із Батьківщини, коли провина їхня буде доказана судовою дорогою".6)
 
 
13. Польська влада б`є українську церковну душу
 
Ще різний характер мають постанови сейму 1676 року. На нім ухвалено знищити останнє забороло Православія, — Церковні Братства. Найважніший привілей Братств був у т. зв. Ставропігіяльних Грамотах, дарованих їм різними часами Костянтинопольськими Патріярхами. На основі цих Грамот Братства були незалежні від своїх місцевих Єпископів і Митрополитів, та піддавалися просто духовій владі Патріярха. Тепер, коли Єпископи могли або перейти на Унію, або бути заступленими уніятами з наказу короля, незалежність від них, що забезпечувала самостійність Братств у справах Віри, була для останніх питанням життя або смерти. Тепер ухвалено закона, яким заборонено Ставропігіяльним Братствам мати зносини з Патріярхом й давати на його рішення справи, що торкалися Віри. Братства мусіли піддатися місцевим Єпископам, а коли б не хотіли сповнити цього домагання, то мусіли віддати спірні релігійні питання на розсуд цивільних судів, — „Дело невиданное оть начала віков`ь", за словами Віденського Братства...7)
Крім цього, сейм ухвалив закона, яким заборонено православним усіх станів, — під загрозою кари смерти й конфіскати маєтків (sub poena colli et confiscationis bonorum), — виїджати заграницю Речіпосполитої або приїжджати з-заграниці. Старостам і комендантам пограничних кріпостей було поручено слідити за виповненням цього закону. Сейм мотивував свою постанову тим, що ніби-то православні „під претекстом справ, що торкаються релігійних інтересів Греко-Української Церкви, виїжджають заграницю до Кос-тянтинолольського Патріярха, і там повідомляють ворогів (турків) про стан справ в Речіпосполитій ... бож Патріярх живе під владою ворога Хреста Господнього".
 
 
14. Тяжка заборона українцям зноситися зо своїм Патріярхом
 
Під цим фантастичним поводом була захована дуже поважна ціль, — заборона виїзду заграницю не. тільки переривала можливість зносин Церковних Братств з Патріярхом, — вона вела до знищення Православної Ієрархії. Маючи на думці знов розпочати справу встановлення церковної Унії, польська влада хотіла йти давньою дорогою, й починати справу переговорів з представниками вищої духовної Ієрархії Православної Церкви. Рахуючи на успішний хід цих переговорів, сейм забезпечував забороною виїзду православних заграницю та приїзду звідти не тільки розклад православної Ієрархії, але й взагалі знищення всього клиру. Коли православні Єпиокопй ще раз перейдуть на Унію, то, при відокремленні Православія в межах Речіпоспрлитої, неможливо буде відновити відпалу Ієрархію так, як це трапилося 50 літ перед тим, року 1620-го за Сагайдачного. Коли ж Православна Церква буде позбавлена Єпископів, то нікому буде висвячувати Священиків, і лишаться виключно ставленики уніятських Єпископів. Таким чином світські люди лишаться без Духовенства і церков, і, хоч-не-хоч, перейдуть на Унію.
Що наведена вище ухвала сейму була початком вказаного плану, доказали дальші події. Зараз після цього сейму польська влада ввійшла в переговори з православними Єпископами, а через 3 роки вже скликала в справах Унії Люблінський З`їзд.