Одним із перших закидів Свідків Єгови на цю тему є той, що в Біблії немає слова «тайна».
Дійсно, слово «тайна» не вживалось у Новому Завіті євангелістами. Це слово латинського походження – «таєм­ниця». У грецькій мові це слово звучить «містерія». Церква вико­ристовує слово «тайна» на окреслення сили і ласки, якими нас обда­ровує Господь з допомогою видимих знаків.
Саме такими наочними знаками Христос Господь показував свою Божу силу. Ці знаки були поєднані зі словами та діями:
«І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в вуха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" І зараз же відкрились його вуха і розв`язалися зав`язі його язика, і почав він виразно говорити» (Мр. 7, 32-35).
«Узявши ж сліпого за руку, вивів він його за село і слиною по­мазавши йому очі, поклав на нього руки і спитав його: "Чи бачиш що-небудь?" Глянув той і каже: "Бачу людей, - наче б дерева хо­дячі!" Тоді знову поклав він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко» (Мр. 8, 23-25).
«Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помазав глеєм очі сліпому. До нього ж сказав: "Іди вмийся в купелі - силоамській", - що у перекладі означає: "Зісланій". Отож подався той, умився - і повернувся зрячим!» (Йо. 9, 6-7).
Ісус Христос мав силу і владу чинити чуда без будь-яких дій, достатньо було тільки Його слова:
«Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наб­лизився до нього, спитав: "Що хочеш, щоб я зробив тобі?" "Гос­поди", - сказав той, - "щоб я прозрів!" Ісус сказав до нього: "Прозри! Віра твоя спасла тебе". І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І увесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові» (Лк. 18, 40-43). Актом своєї волі, Христос оздоровив на відстані слугу сотника:
«Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: "Господи, слуга мій лежить дома розслаб­лений і мучиться тяжко". Ісус каже до нього: "Я прийду й оздо­ровлю його". Тоді сотник у відповідь мовив: "Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає..." І сказав Ісус сотникові: "Йди, хай тобі ста­неться за твоєю вірою!" І видужав слуга тієї ж години... І як нас­тав вечір, принесли до нього багато біснуватих, і ВІН СЛОВОМ вигнав духів і зцілив усіх недужих» (Мф. 8, 5-8; 13-16).
Якщо Ісус оздоровлював словом, то для чого було класти руки на голову, мастити болотом і т. п. Оздоровлюючи хворих дотиком, чо­му використовував слину чи болото? Хіба не мав сили в самому собі?
Чому саме так робив? Ісус хотів цим показати, що бажає уділяти свою силу протягом віків з допомогою наочних знаків.
Подібно ж робили за життя Христа апостоли:
«Вони, вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й НАМАЩУВАЛИ ОЛІЄЮ чимало хворих та оздоровлю­вали» (Мф. 6, 12-13).
Так само апостол Яків радить користати вірним з видимих знаків Божої сили, яка є в дійстві помазання хворих. Свята Церква називає це «тайною оливопомазання».
«Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім`я Гос­поднє» (Як. 5, 14).
В час хрещення видимим знаком є обмивання водою. Це є обми­ванням з гріховного бруду:
« Чому ж іще зволікаєш? Встань, охрестися та обмий твої гріхи, призвавши його ім`я».
Це дійство супроводжується також словами: «Охрещається раб божий в ім`я Отця і Сина і Святого Духа».
«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім`я і Сина і Святого Духа» (Мф. 28, 19).
Хоча Ісус Христос не сказав відкрито, що установлює тайну хре­щення, а зате дає пораду хрестити в ім`я Святої Трійці, на відпу­щення гріхів.
у переддень своїх страстей Ісус перемінив хліб і вино у своє Тіло і Пресвяту Кров. Він заповів, що, хто не споживатиме Тіло Христа і не питиме Його Крові, не отримає вічного життя.
«Хто тіло моє їсть і кров мою п`є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя — правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п`є, той у мені перебуває, а я- в ньому» (Ін. 6, 54-56).
Бачимо, що Ісус Христос не вживає слова «тайна». Але Він на­повнив його змістом. Під виглядом хліба і вина є втаємничена Божа сила, сам Христос. Тому й зобов`язує нас Ісус споживати Його Тіло і пити Його Кров.
Чи істотне значення має назва предмету, чи сам предмет? Хіба хліб крає назва «ніж», а загострений черенець, який ми називаємо ножем? Напевно, суть і властивість ножа не змінилась би, коли б назвали його «різак»? Зрозумілою річчю є й те, що ніж не перестане краяти хліб, коли назвемо його «різак».
Наївним і дитячим є твердження Свідків Єгови, що Святі Тайни вигадали священики. Жоден священик не вчив і не вчить вірити в слово «тайна» як освячуючи і таке, що дає нам ласку. Церква повчає, що освячує нас не назва тайни, а Господь Бог, який діє через видимі знаки - тайни:
«Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, СИЛОЮ ЗНАКІВ І ЧУ­ДЕС...» (Рим. 15, 18-19).
«Ознаки апостола виявилися між вами: в усякому терпінні, В ЗНАКАХ, ЧУДАХ ТА СИЛАХ» (2 Кр. 12, 12).
Тими знаками є, між іншими, Святі Тайни, які й до сьогодні слу­жать доказами апостольського послання Христової Церкви.
Свідчень із Святого Письма замало для Свідків Єгови. Не див­ляться вони і на чуда, вчинені Божою силою через видимі знаки. Вперто тримаються своєї науки, що Святі Тайни вигадали священика.
Варто запитати Свідків Єгови, чому вони відкидають слово «тайна» а вживають «апокриф», навчаючи, що Христос застерігав народ перед читанням апокрифів? Адже слово «апокриф» також є назвою, яку вживається на окреслення неканонічних текстів Біблії, тобто ненатхненних. Цього слова також не зустрічаємо в Святому Письмі.
Христос Господь ніколи не вживав цього слова, як і апостоли. Проте Свідки Єгови дуже часто використовують це слово, щоб зни­щити невигідні Божі правди. Не обходить їх і відсутність слова «апокриф» у Біблії.
Свідки Єгови відповідають, що коли Ісус Христос казав: «При­тримуєтеся передання людського», то мав на увазі апокрифи. (Про це детальніше говориться в розділі «Апокрифи». Нас поки що цік­авить тільки слово «апокриф»). Але Ісус також сказав: «Кому від­пустите гріхи - відпустяться їм» (Йо. 20, 23). Значить Свідки Єго­ви мусять прийняти ці слова як установлення Тайни покаяння. А слова: «Беріть, їжте: це моє тіло... Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту...» (Мт. 26, 26-28) - треба вважати встановленням Тайни Євхаристії.
Після цього вступного пояснення, коротко розглянемо деякі Святі Тайни, починаючи від першої.
 
ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ.
 
На початку подамо деякі закиди Свідків Єгови, які вони вису­вають проти цієї Тайни.
Ісус Христос прийняв хрещення у дорослому віці, а в Церкві хрес­тять немовлят. Згідно із Христовими словами, щоб охреститись для спасіння, треба увірувати. Щоб вірити - треба розуміти. Мала дитина не в змозі збагнути науку Ісуса Христа.
Хрещення повинно відбуватись через повне занурення в воду. Католицькі священики поливають водою лише голову. Якщо хре­щення знищує первородний гріх, який приніс смерть на землю, то чому люди, охрестившись, вмирають?
Постараємось коротко пояснити без сенсовність вищеподаних закидів.
Ісус Христос охрестився, маючи тридцять років. Саме в цей час св. Іоан Хреститель почав приготовляти Йому дорогу (МФ. 1, 2-3).
У Старому Завіті обрізання було формою хрещення. Під час обрі­зання давали ім`я. Подібне зустрічаємо в Новому Завіті. Ісус Христос був обрізаний в дитячому віці:
«Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп`ятко, наз-0али його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж. він зачався в лоні» (Лк. 2, 21).
Кожна особа чоловічої статі ^а знак приналежності до вибраного ізраїльського народу, піддавалась обрізанню (Бут. 17, 12). Якщо вхо­див до Цієї спільноту будучи дорослим, також приймав обрізання як доросла людина:
«Ось мій союз, що його маєте берегти між мною й вами, і між потемками по тобі: кожного Чоловіка серед вас обрізати... й це буде знаком союзу ніж мною й Нами» (Бут. 17, 10-11).
Ізраїльтяни вводили своїх Дітей у спільноту вибраного народу через обрізання. Цьому піддавались восьмиденні немовлята, котрі не розуміли ще обов`язків, які пізніше мали виконувати: «На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас К0жне ваше хлоп`я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду» (Бут. 17, 12).
Отже, обрізували малих дітей, котрі нічого не розуміли. Йоан Хреститель отримав від Бога місію приготувати Ісусові дорогу (Мф. 11, 7-10; приготувати також людські серця і розум до зустрічі Бога, що зійшов із неба.
Старий Закон наблизився до кінця. Прийшов час сповнення про­роцтва Єремії:
«То й потомство Якова й Давида, раба мого, я ВІДКИНУ й не братиму більш з його роду володарів над потемками Авраама, Ісаака та Якова! Але я зміню їхцю долю й змилосерджуся над ними» (Єр. 33, 26).
Тепер приходить Новий Закон:
«Так перша заповідь скасована через це неміч і безкорисність - закон бо не зробив нічого досконалим уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога» (Єв. 7, 18-19).
Настає новий союз Бога з людьми:
«Бо Господь, докоряючи їм, каже: "Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт: не 30 завітом, що я уклав був з їхщми батьками в день, коли я вхопив його був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв", - говорить Господь. Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: "По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом. Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, - ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати. Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливости і їхніх гріхів не буду згадувати більше". А коли каже "новий", то об’являє перший старим. А що передавнене й застаріле - те близько заникнення» (Єв. 8, 8­-13).
Не обрізаний на тілі, а душа котрого вмита водою святого хре­щення, - буде творити нову Божу спільноту. На арену виходить духовний Ізраїль, про що пише св. Павло:
«Як Авраам "увірував у Бога, і це було зараховано йому за оправ­дання," — тож зрозумійте, що тільки віруючі — правдиві сини Авраа-ма. Тому й писання, бачивши наперед, що Бог оправдає поган вірою, дало Авраамові цю добру звістку: "У тобі будуть благословенні всі народи". Так, отже, ті, що вірують, благословляться з вірним Авраамом. Усі бо, які покликаються на діла закону, - під проклят­тям бо написано: "Проклят усякий, хто не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі закону... щоб благословення Авраама пе­рейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа"» (Гал. З, 6-10; 14).
Духовним Ізраїлем є християнство, всі ті, хто з допомогою Тайни хрещення ввійшов до спільноти християн:
«Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею» (Гал. З, 26-29).
Ісус виступив як засновник тієї спільноти. Він сам уділяє хре­щення, про що говорить Йоан Хреститель:
«Але Иоан спротивлявся йому, кажучи: "Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?" » (Мф. З, 14).
Християнську спільноту Ісус Христос заснував уже будучи до­рослим. Тому не міг прийняти хрещення в дитячому віці, оскільки хрещення як тайна бере свій початок від Нього. Хрещення Йоана ще не було тайною.
Христос Господь, згідно із словами Йоана Хрестителя, не мусив приймати хрещення (Мф. З, 13-15). Але зробив це для того, щоб дати людям зрозуміти, що немає дороги до Бога без хрещення. Ісуе тим підкреслив, що хрещення стирає пляму первородного гріха, котра відділяє нас від Сотворителя.
Хрещення потребує кожна людина, а в тім і мала дитина. З хви­лини народження людина приходить на світ з первородним гріхом в душі. В хрещенні ця душа народжується для Бога. Обов`язком бать­ків є якнайшвидше з`єднати дитину з Богом через освячуючу ласку святої Тайни хрещення. Святе Письмо повчає, що хрещення змиває гріхи (Мф. 1, 4), всі, без винятку.
Прочитаймо ще інші слова Ісуса:
«1 приносили до нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забо­роняли їм. Бачивши Ісус те, виявив незадоволення і сказав їм: "Пус­тіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дити­на, - не ввійде до нього". І обнявши їх, поклав на них руки і бла­гословив їх» (Мр. 10, 13-16).
Знаємо, що до Христа можна прийти тільки прийнявши хрещен­ня. Гріх є тією перешкодою, яка заважає нам з`єднатись з Христом -Богом. Тому якщо батьки-християни занедбують хрещення, то тим самим перешкоджають прийти дітям до Христа.
Апостоли з любові до свого Учителя, бажаючи, щоб Він відпо­чив, забороняли приходити до Нього дітям. Але далі читаємо, що Ісус посоромив їх за це.
Сьогодні Свідки Єгови проповідують, що хрещення треба прий­мати тільки в дорослому віці. Поширюючи свою науку, вони не до­пускають дітей до Христа Господа. Для Свідків Єгови хрещення є тільки «символом». Вони говорять, що мала дитина не може прий­няти науку Христа, тому що не може повірити, якщо її не розуміє. А Христос говорить: «Хто Царства Божого не прийме, як дитина, - не ввійде до нього» (Мф. 10, 14). Тоді, якщо дозрілі люди мають прий­мати віру з простотою, почуттями і довір`ям дитини, то дитина зі своєї природи є здатна до віри, а тим самим і прийняття хрещення.
Не розуміли науки Христа (Мф. 16, 22-23) апостоли. Не розуміли також дорослі люди (Мф. 9, 31), а були схрещенні, бо хоча й не розу­міли, але вірували.
Після вислуханої Петрової проповіді (Діян.. 2, 14) три тисячі народу «хрестились:
«Ті ж, що прийняли його слово, ОХРИСТИЛИСЬ, і того дня до «ад пристало яких ТРИ ТИСЯЧІ ДУШ» (Діян. 2, 41-42).
Невже три тисячі після однієї проповіді більше зрозуміли, ніж апостоли, котрі перебували з Ісусом три роки? А все ж таки біль­шість охрестилась.
87
Цікаво, що зрозумів скопець, не знаючи навіть, про кого говорить пророк? Не багато міг зрозуміти з розмови із Филипом:
«Озвався скопець і мовить до Филипа: "Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?" Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, бла­говістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: "Он вода! Що забороняє мені охриститись?" Сказав же Филип: "Коли віриш з усього серця, - можна". Відпо­відаючи, сказав: "Вірую, що він є Син Божий". І повелів, щоб коліс­ниця стала, і вони обидва - Филип та скопець - зійшли у воду і він охристив його» (Діян. 8, 34-38).
Филип питає скопця, чи він вірує щирим серцем.
Отже, умовою прийняття хрещення є віра. Користаючи з Божих ласк, людина поглиблює не тільки віру, але й розуміння.
Ісус Христос наголошує на вірі дітей, а якщо вони вірують, то й повинні охреститись:
«Ісус покликав дитину, поставив її серед них - і каже: "Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійде­те в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільшим у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє їм’я, той мене приймає. А хто спокусить ОДНОГО З ТИХ МАЛИХ, ЩО ВІРУЮТЬ У МЕНЕ, ... такому було б ліпше..." » (Мф. 18, 2-6).
Знаємо із Святого Письма, що хрещення приймали всі віруючі, без огляду на вік і стан: «А слухала нас одна жінка, на ім`я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога, Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. КОЛИ Ж ОХРИСТИЛАСЯ ВОНА І ЇЇ ДІМ, запросила нас, кажучи: "Як ви мене визнали за вірну Господеві, ввійдіть і перебувайте у моїм домі". І примусила нас» (Діян. 16, 14-15).
«А він, взявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани Й ОХРИС-ТИВСЯЗУСІМА СВОЇМИ» (Діян. 16, 33).
Отже, хрестились всі без винятку, старші і діти, чоловіки і жінки. Святе Письмо виразно підкреслює, що Господь відкрив Лідії не ро­зум до зрозуміння Павлових слів, але відкрив її СЕРЦЕ, щоб вона «вважала на слова Павлові».
Припустімо, що Лідія зрозуміла науку св. Павла і охрестилась. Далі дізнаємось про прийняття хрещення її родиною. Але ж родина не слухала Павлової науки - значить не розуміла її. Одначе читаємо, що вони всі охрестились.
«Озвався ж Ісус і мовив до нього: "Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царст­ва" Никодим же йому: "Як може чоловік уродитись, коли вже ста­рий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись?" Відрік Ісус: "Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось це вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже"» (Йо. З, 3-5).
Никодим думав про народження з лона матері, а Ісус говорив про хрещення, яке очищує душу людини від гріха.
Свідки Єгови Царство Боже ототожнюють з «новим світом».
В їх брошурі «Переконуйтеся у всьому» у першій частині на с. 30 у розділі «Хрещення» читаємо: «Цілковите занурення, замочення, а не покроплення. По-грецьки (baptize) - замочити, занурити».
Слово «хрещення», походить від грецького (baptize), що в дослівному перекладі означає «зану­рюю». У первісних християнських спільнотах хрестили, занурюючи у воду або поливаючи нею. Але ніколи не кропили, як пише брошура.
Сама вода не змиває гріх, а суть святого хрещення - Бог, діючий у Тайні.
Господь Бог через видимий знак хрещення своєю Божою силою може проявити акт спасіння в одній краплині води, як і у великім
водоймищі.
Якщо суть хрещення мала полягати в зануренні у воді, а не в суті Таїнства, то всі погани, купаючись у воді, тим самим прийняли би хрещення і стали би християнами.
У Церкві чин Святого хрещення ніколи не відбувається через покроплення. В час хрещення голівку дитини поливають водою. Одного разу ми запитали Свідків Єгови, де у Святому Письмі мова йде про хрещення через цілковите занурення у воду. Як приклад во­ни навели цей вірш:
«А й Йоан христив - в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож. приходили туди і христилися» (Йо. З, 23).
У тому самому Євангелії є також такий вірш:
«І мовив Ісус: "Веліте людям сісти". Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки — числом тисяч із п`ять» (Йо. 6, 10).
Євангелист не тому підкреслює, що було багато трави на тому ьйсці, що мусіли обов`язково ховатись в ній, але хоче нам показати, Що багато людей могло сісти на тому місці, так щоб відпочити і щоб апостоли мали можливість краще ходити поміж ними, роздаючи хліб. Подібно картину хрещення подає св. Йоан. Велика кількість води - означає також кращий доступ до людей Йоана Хрестителя і його учнів в час хрещення.
Немає у Святому Письмі згадки про те, що там було глибоко, а говориться про велику площу водойми. Святий Йоан пише: «води було багато». Коли б мав на увазі цілковите занурення в часі хре­щення, то цей вірш був би такого змісту: «вода там була глибока».
Іншим біблійним доказом про цілковите занурення в час хрещен­ня Свідки Єгови вважають потоп. Саме ці води потопу є символом хрещення. В час потопу всі люди повністю були занурені у воді. Тому Свідки Єгови стверджують, що так само треба чинити під час хрещення.
Води потопу як символ хрещення прийшли на землю у вигляді дощу, тому обмили людські голови ще перед заглибленням. Оскіль­ки це було тільки символом, то потоп не змив гріхи з людей. Вони чекали у чистилищі аж до часу коли прийшов Спаситель, вчинивши цей символ реальністю. Христос визволив цих людей з-під влади гріха і права. Після смерті Ісус зійшов до тих душ (1 Пт. З, 19-21).
Подібно людські душі на землі, котрі вмерли гріховно (Єф.2, 5), Ісус оживив через хрещення. Тому символ перестав бути символом, а став реальністю, таємницею, котра змиває гріхи. Христос Господь заповів нам приймати цю святу Тайну, а не символ.
Хто бажає приймати тільки символ, а не реальність, то його надія на Боже Царство може стати для нього лише символом.
Якщо хрещення очищує від первородного гріха, то чому люди надалі вмирають? Важко це зрозуміти Свідкам Єгови. В їх розумінні людина є лише матеріальною істотою. Хоча розрізняють в ній тіло і душу, але душа, як вважають, - це кров, яка дає тілу життя, тобто знову матерія.
Святе Письмо вчить нас, що Тайна хрещення очищує гріхи, даючи освячуючу ласку. Завдяки цій ласці ми маємо можливість знову з`єднатись з Богом, нав`язати з Ним контакт, втрачений через гріх. Хрещення поборює смерть духовну, а не тілесну.
 
ТАЇНСТВО ПОКАЯННЯ
 
Таїнство святої сповіді не приймають не тільки Свідки Єгови. Проти неї виступають інші віровизнання. Сповідь є проблемою на­віть для багатьох католиків.
Звідки випливає ця нехіть і упередження щодо сповіді? Причи­ною є людська гординя, яка не дає місця головній чесноті - покорі. Підтримує в людському серці ворожість до цього Таїнства, котре потребує упокорення людини перед Богом і визнання перед свя­щеником вчинених провин. Противники сповіді повчають, що Ісус Христос не встановив жодного Таїнства покаяння. Тому сповідь треба вважати виключно як чергову вигадку католицьких свя­щеників.
Тим часом Євангеліє говорить нам про інше. Ісус Христос заба­жав собі для нашого спасіння, щоб відпущення гріхів сходило на людей за посередництвом священика. Будучи Найвищим Священи­ком, Він дав взірець поведінки.
Ісус прийшов на землю у вигляді людини, щоб дати життя людським душам, які загинули через гріх:
«Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом... І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі» (Єф. 2, 4-6).
До Христа приносили важкохворих людей, котрих Він оздоров­лював.
«І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: "Бадьорися сину, ТВОЇ ГРІХИ ВІДПУСКАЮТЬСЯ" » (МФ. 9, 2).
Ці слова не були обов`язкові для оздоровлення тіла, а для вилі­кування душі. Подібно звертається Ісус Христос до Марії Маг да­лини, котра страждала не фізично, а духовно:
«Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: "Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?" "Ніхто, Господи", - відповіла. Тоді Ісус до неї: "То і я тебе не осуджую. Йди та вже від нині не гріши" » (Йо. 8, 10-11).
Не зважаючи на оскарження, Ісус не осуджує грішниці. Це є ніщо Інше як відпущення гріхів. Це було прообразом Таїнства покаяння. Подібно є і з нами, коли впадемо у гріх також каємось у вчи­неному. Йдемо до священика і визнаємо свою хворобу (гріх).
Хоча він є людиною, зате має, як священик Господній, силу, щоб вилікувати нашу душу від цієї хвороби. Кожна людина, котра згрі­шила, втратила освячуючу Божу благодать, її душа впадає у смер­тельну хворобу. Лише приступивши до сповіді, можна вилікуватись.
Святе Письмо дає нам яскраве свідоцтво, що Ісус Христос, живу­чи на землі, прощав людям їх провини. Тому сповідь - відпущення гріхів, чи іншими словами Таїнство сповіді, встановив Христос.
Коли євреїв згіршувало, що Ісус Христос відпускав гріхи, Він їм відповідав:
«"Та щоб знали, що СИН ЧОЛОВІЧИЙ МАЄ ВЛАДУ НА ЗЕМЛІ ГРІХИ ВІДПУСКАТИ", - каже розслабленому» (Мр. 2,10; Мф. 9, 6).
Виразно підкреслено, що Син Чоловічий має ВЛАДУ НА ЗЕМЛІ гріхи відпускати.
Ісус досконало знав людську натуру, також знав, що після Нього людські душі також хворітимуть. Щоб вилікувати наші душі, Хрис­тос залишив Таїнство сповіді-покаяння. Владу відпускати гріхи пе­редав своїм наступникам у Церкві - священикам - по всі віки:
«Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, по­бачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас". Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! КОМУ ВІДПУСТИТЕ ГРІХИ - ВІД­ПУСТЯТЬСЯ ЇМ, КОМУ Ж ЗАТРИМАЄТЕ - ЗАТРИМАЮТЬСЯ"» (Йо. 20, 20-23).
Бачимо, що апостоли і їх наступники є уповноважені, щоб відпускати гріхи всім народам:
«І щоб у його ім`я проповідувалось ПОКАЯННЯ НА ВІДПУЩЕН­НЯ ГРІХІВ УСІМ НАРОДАМ, почавши від Єрусалиму» (Лк. 24, 47). Син Чоловічий відпускав гріхи на землі силою, яку черпав із свого божества. Подібно і священик, хоча є людиною, може від­пустити нам гріхи Божою силою, даною йому в Тайні священства Богочоловіком. Про цю силу апостол Павло пише:
«Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і ДАВ НАМ СЛУЖБУ ПРИМИРЕННЯ. Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж ПОСЛИ ЗАМІСТЬ ХРИСТА, НЕМОВ БИ САМ БОГ НАПОУМЛЮВАВ ЧЕРЕЗ НАС. Ми вас благаємо замість Христа: ПРИМИРІТЬСЯ З БОГОМ!» (2 Кр. 5, 18-20).
Цією нагодою примирення є сповідь, тобто визнання гріхів. Апос­толи ревно виконували цю місію. Вже в першому столітті християнства єпископ Єрусалиму апостол Яків, котрий сам слухав науку Ісуса Христа, радить своїм вірним визнавати гріхи перед священи­ком. Підкреслює, що не може бути це визнавання тільки перед самим Богом, як це практикують деякі релігійні визнання. Радить розкаюватись за свої гріхи перед людиною - священиком:
«Нездужає хтось між вами? ХАЙ ПРИКЛИЧЕ ПРЕСВІТЕРІВ ЦЕРКОВНИХ і хай вони помоляться над ним, ПОМАЗАВШИ ЙОГО ОЛІЄЮ В ІМ`Я ГОСПОДНЄ, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як ВІН ГРІХИ ВЧИНИВ, ВОНИ ЙОМУ ПРОСТЯТЬСЯ. СПОВІДАЙТЕ, ОТЖЕ ОДИН ОДНОМУ ГРІХИ ВАШІ й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молит­ва праведника має велику силу» (Як. 5, 14-16).
Свідки Єгови відповідають, що цей вірш не говорить про виз­нання гріхів перед священиком, але закликає визнавати їх один од­ному. Таке пояснення перечить віршеві, де говориться: «Хай при­кличе пресвітерів церковних» і далі: «і як він гріхи вчинив, вони йому простяться».
Христос не всім, хто слухав Його науку, дав владу відпускати гріхи, а саме апостолам, до яких сказав: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються». Щоб апос­толи могли відпустити гріхи, мусили про них знати, і тому вірні визнавали їх. Лише розслаблений і Марія Магдалина не визнавали їх, тому що їм відпускав гріхи Ісус. Він знав їх гріхи і знає наші, а також думки кожної людини. Священики їх не знають, тому гріхи перед ними треба визнавати.
Святе Письмо подає, що визнання гріхів було практиковане вже за життя апостолів:
«Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об`яв­ляли свої вчинки» (Ці. 19, 18).
Цей вірш говорить, що багато вірних ПРИХОДИЛИ, а це означає, Що не йшли до сусідів чи знайомих, проти яких завинили, щоб їм відпустили, але приходили до апостолів. Так, не достатньо зробити Рахунок своїх гріхів і визнати їх Богові у дусі, щоб вони були прощені, тому що Ісус ясно говорить:
«Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте –затримаються» (Йо. 20, 23).
«Хай прикличе пресвітерів церковних... Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші» (Як. 5, 14; 16).
Зрозуміло, що до хворої людини потрібно прикликати священика, щоб вона могла висповідатись перед ним. Здорова людина мусить йти сама до священика і визнати свої гріхи, щоб отримати розрішення.
Сповідь не була впроваджена в шістнадцятому столітті, як вчать цього Свідки Єгови. В їх брошурі «Переконуйтесь у всьому» в III ч. на с. 24 читаємо, що Католицька Церква впровадила сповідь у 1551 р.
Подібна наука не є правдивою. Церква не могла в тому столітті запровадити сповіді, тому що вона існувала і до XVI ст.
Вже в перші століття найрізноманітніші секти виступали проти Святої Сповіді. Тому Церква, піклуючись про здоров`я душ своїх вірних, у 1551 р. на Тридентському Соборі наклала обов`язок на кож­ного християнина-католика під тяжким гріхом, принаймні раз в рік в час Великодня висповідатись і прийняти Святе Причастя. Це не було введенням сповіді, а наказом виконувати те, що вже давно було настановлене Ісусом Христом.
Припустімо, що в певній державі є початкові школи, але не всі хочуть скористатись з них. Щоб знищити безграмотність, міністр освіти видав наказ про обов`язкову початкову освіту в цих школах. Чи можна сказати, що цей міністр винайшов початкову школу?
Часто Свідки Єгови, поставлені перед аргументами із Святого Письма, відповідають, що треба визнавати гріхи одні одним. Тобто треба визнати гріх тій особі, проти якої було його вчинено, а Господь вибачить. Практикуючи подібний метод, не вдасться визнати всіх гріхів. Перед ким визнавати такі гріхи як: пожадання, лінивство, захланність, неуміркованість і подібні?
Наприклад, йдучи вулицею пожадливо спогляне хтось на дівчину, згідно із Святим Письмом вже вчинив перелюб в своїм серці (Мф. 5, 28).
А як визнати цей гріх у випадку, коли ти більше не побачиш цієї особи? Перед ким вибачатись в такій ситуації?
Не зустрівшись з цією дівчиною, не зможе визнати свого гріха, гріх не буде відпущений і людина не ввійде до Божого Царства, адже «-неправедні Царства Божого не успадкують» (1 Кр. 6, 6—10).
Але це у Свідків Єгови тільки на словах. Колишні члени органі­зації стверджують, що подібної практики ніхто не застосовує. Нам до­велось розмовляти з одним паном, котрий протягом багатьох років був Свідком Єгови. Він признався, що був ревним слугою, два-три рази на тиждень брав участь у зібраннях. Натомість жодного разу не бачив, щоб хтось із «співбратів» визнав перед іншими якийсь гріх.
Отже, Свідки Єгови не чинять за порадою Ісуса Христа й апос­толів і не визнають свої гріхи. Про сповідь говорять тільки тоді, коли їх запитують про це.
У Католицькій Церкві всі сповідаються згідно з наукою Христа, де виключаючи папи римського. Кожний священик, незалежно від ієрархічного становища, має право уділяти розрішення. Тому папа може сповідатись у нововисвяченого священика, єпископа чи кар­динала.
Є Свідки Єгови, котрі в інший спосіб пояснюють, чому не виз­нають гріхів. Вони аргументують тим, що взагалі не грішать, бо після прийняття символу хрещення, отримують особливий дар від Бога Єгови, завдяки якому не грішать.
Подібні слова не тільки суперечать Біблії, але є блюзнірськими.
До таких зухвальців Святе Письмо говорить:
«Немає на світі такого праведника, що чинить добро, ніколи не згрішивши» (Проп. 7, 20).
«Коли ми кажемо, що ГРІХА НЕ МАЄМО, ТО МИ САМИХ СЕБЕ ОБМАНЮЄМО, І ПРАВДИ В НАС НЕМАЄ. Якже ми ВИЗНАЄМО ГРІХИ НАШІ, то він (Бог) - вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. КОЛИ МИ КАЖЕ­МО, ЩО НЕ ЗГРІШИЛИ, МИ ЧИНИМО ЙОГО НЕПРАВДОМОВНИМ, і слова його в нас немає» (І По. І, 8—10).
Якщо член організації провиниться перед Богом Єговою, а тим самим перед організацією, то автоматично перестає бути Свідком Єгови, хоча й вчинив гріх, будучи ним. Такого виключають з орга­нізації. Позбавлення членства триває кілька місяців або цілий рік, що є для цього грішника покаранням. Після закінчення терміну він може звернутись до старших братів із проханням про поновлення членства в організації. Очевидно старші брати найперше беруть під увагу те, чи «грішник» відповідно став покірним. Коли покараний Свідок Єгови протягом цього часу помре, то втрачає право на воскресіння. Також ця особа, згідно із наукою Свідків Єгови, не переживе Армагедону. Після вигнання грішника, організація Свідків Єгови знову очищується. Вони не пам`ятають слів Святого Письма, Де говориться, що, окрім явних гріхів, є також заховані перед людсь­ким оком, потаємні.
«Гріхи деяких людей явні ще перед судом, а в інших виявляються опісля» (1 Тм. 5, 24).
А Ісус Христос говорить:
«А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мф. 5, 28).
Ось ще один приклад із життя Свідків Єгови. Із Святого Письма знаємо, що Христос Господь приніс на землю любов і прощення:
«Тут підійшов Петро й каже до нього: "Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?" Ісус промовив до нього: "Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім"» (Мф. 18, 21—27). Вся Христова наука ґрунтується на любові та прощенні. Ісус закликає нас вибачати один одному завжди, незалежно від того, скільки разів провинились. Свідки Єгови з цим не спішать, чекають коли закінчиться час покарання, їх особливо не хвилює, що в цей час може наступити смерть і бідна овечка згине навічно.
Хоча Ісус вчить прощати сімдесят сім разів денно, Свідки Єгови змушують очікувати на це декілька місяців.
 
ТАЇНСТВО ЄВХАРИСТІЇ
 
Свідки Єгови заперечують цю Тайну тільки тому, що слово «Євхаристія» не зустрічається у Святому Письмі.
Новий Завіт також не вміщує слова «Вартова Башта», яку Свідки Єгови вважають за свою духовну їжу. Не хвилює їх те, що Ісус Хрис­тос ніколи не скористався словом «Вартова Башта». Вони відки­дають правдиву поживу душі, присутність Христа Господа під вида­ми Хліба і Вина в цій Найсвятішій Тайні. Ісус віддає себе на поживу наших душ у Святому Причасті, пригадуючи тим самим в час Літур­гії хресну Жертву. Цю тайну Свідки Єгови вперто заперечують вик­лючно тому, що на її означення Церква вжила слово «Євхаристія».
Євхаристія – це ніщо інше як правдиве Тіло і Кров Господа Ісуса Христа. Він заповів її встановлення відразу ж після чудотворного помноження хлібів:
«Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку ж дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував» (Йо. 6, 27).
«"Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що я дам, це - ТІЛО МОЄ ЗА ЖИТТЯ СВІ­ТУ». Отож юдеї заходилися сперечатися між собою, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?"» (По. 6, 51—52).
Ісус Христос встановив цю Тайну на Тайній Вечері:
«Коли вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: "Беріть, їжте: ЦЕ МОЄ ТІЛО". Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: "ПИЙТЕ з неї всі, БО ЦЕ КРОВ МОЯ (НОВОГО) ЗАВІТУ, яка за багатьох проливається на відпу­щення гріхів" » (Мф. 26, 26-28).
Замінивши хліб і вино в Тіло і Кров свою, Христос Господь на­казав споживати їх під загрозою втрати спасіння:
«А Ісус їм: "Істинно, істинно говорю вам: Якщо НЕ СПОЖИ­ВАТИМЕТЕ ТІЛО ЧОЛОВІЧОГО СИНА Й НЕ ПИТИМЕТЕ ЙОГО КРОВ, НЕ МАТИМЕТЕ ЖИТТЯ В СОБІ. ХТО ТІЛО МОЄ ЇСТЬ І КРОВ МОЮ П`Є, ТОЙ ЖИВЕ ЖИТТЯМ ВІЧНИМ"» (Йо. 6, 53-54).
Не тільки апостоли мають споживати Тіло Господнє і пити Його Кров, але всі, хто має вічне життя. Це є вимогою для кожного ві­руючого християнина.
Саме так розуміли Христові слова апостоли, коли годували лю­дей хлібом, який Ісус помножив (Мр. 6, 35-44). Подібно робили після Його смерті, роздаючи вірним Хліб, перемінений їхніми руками в час Літургії силою Бога у Тіло і Найсвятішу Кров Христову:
«Ті ж, що прийняли його слово, охристились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апос­тольській науці та спільності, НА ЛАМАННІ ХЛІБА Й МОЛИТ­ВАХ» (Діян. 2, 41-42).
Вже св. Павло радить всім приймати Святе Причастя:
«Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спо­мин". Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спо­мин" »(1 Кр. 11,23-29).
Святе Письмо говорить нам, що християни, починаючи від пер­ших століть, споживали Євхаристію, тобто Тіло і Кров Господню.
Свідки Єгови твердять, що не йдеться про споживання правди­вого Його Тіла і Крові, а цією духовною їжею є слово Боже. В ролі годувальниці виступає «Вартова Башта», даючи Свідкам Єгови їжу На вічне життя. Але це тільки думки редакторів «Вартової Башти» і Тих, хто сліпо їм вірить. Хоча Святе Письмо й говорить, що не хлі­бом єдиним житиме людина, а кожним словом, що виходить з Божих уст, але не згадує про вічне життя людини із Божого слова.
Знаю, що Господь Ісус Христос завжди спирав свою науку на живому прикладі. Тому євангелист подає таку важливу деталь:
«Ісус побачив силу народу - і змилосердився над ни­ми, бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало» (Мр. 6, 34).
Ісусі промовляв до народу, насичуючи його Божим словом. Але чи зупинився тільки на цій поживі? Ось про що говорить наступний вірш:
«А була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть ”місце самотнє тут, та й час уже пізній. Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось з`їс­ти"» (її. 6, 35-36).
Що вбив Ісус? Чи може сказав, що «не самим хлібом живе лю­дина»? Нічого подібного, оскільки далі читаємо:
«А у відповідь їм промовив: "Дайте ви їм їсти..." Узяв він п`ять хлібів і дві рибини й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став давати учням, щоб клали перед тими... І їли всі - й наситились... Тих ж, що їли хліби, було п`ять тисяч чоловік!» (Мр. 6,11; 42-44).
Наситивши їх, Ісус Христос відійшов на другий берег моря. Дальше Святе Письмо говорить, що за деякий час люди почали Його шукати знайшли Ісуса, Він їм сказав:
«Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бат, а тому, що хліб їли та й наситилися. Працюйте не на ту їжу, ш проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, -у ж дасть вам Син Чоловічий..." "Я хліб живий, що з неба зійшов. Хто цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, й - тіло моє за життя світу..." А Ісус їм: "Істинно, істин­но говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питима його Кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і хто мою п`є, той живе життям вічним, і я воскрешу його остання дня. БО ТІЛО МОЄ - ЇЖА ПРАВДИВА, і КРОВ МОЯ - ПРАВДИ НАПІЙ. Хто споживає тіла моє і кров мою п`є, той у мені перебуває, а я - в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем яву, так і той хто споживає мене, житиме мною"» (Йо. 6, 1-27; 51-58).
Бачите як Ісус підкреслює, що правдивою їжею є Його Тіло. Тайну Євхаристії Христос Господь заповів словами:
«Споживайте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, — яку ж дасть вам Син Чоловічий» (Йо. 6, 27).
Ці слова Ісус промовив після чудесного помноження хліба. Істот­ним є те, що помноження відбулося в час проповідування науки, тоб­то в час несення Божого слова. Слова «їжу... яку ж ДАСТЬ ВАМ Син Чоловічий» - у цьому вірші виступають у майбутньому часі (Йо. 6, 27).
Отже, як знаємо, під час Останньої Вечері Ісус Христос дав нам цю життєдайну їжу, перемінюючи хліб у Своє Тіло і вино у свою Кров (Мф. 26, 26-28).
На ці достатньо переконливі аргументи Свідки Єгови відпові­дають цитатою з «Вартової Башти», що слова «це моє» не варто приймати в розумінні «є» Тілом Христовим, а «означає», їх зовсім не хвилює те, що Ісус Христос однозначно сказав: «Це моє тіло», під­твердивши цим правдиву присутність свого тіла.
Не є це жодним символом, ані не вжито це в переносному зна­ченні. Присутність Тіла Христового під видом хліба є реальністю, недоступною людському розумові таємницею. Подібно як Бога не­можливо збагнути і дослідити нашим розумом:
«О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбаг­ненні його постанови і недослідимі його дороги! Хто бо коли зро­зумів думку Господню? Хто був його дорадником?» (Рим. 11, 33-34).
Ця реальність є доступною тільки для серця, котре живе вірою, і розуму, випробуваного правдивою покорою.
Свідки Єгови стараються розумом збагнути таємницю, яку слід прийняти вірою. Забувають, що людський розум є обмежений. Важ­ко зрозуміти те, чого неможливо побачити. Так Свідки Єгови відки­дають присутність Ісуса Христа в Найсвятішій Тайні. Відкидають, хоча Святе Письмо так виразно повчає:
«Віра є запорукою того, чого сподіваємося – доказ речей неви­димих» (Єв. 11,1).
Вони намагаються зраціоналізувати таку істотну правду, стверд­жуючи, що апостоли не могли прийняти правдивого Тіла і Крові, коли Ісус був ще разом з ними?
Подібний закид спрямовували до Христа маловіри, як і сьогодні Свідки Єгови закидають Церкві. Відлуння цього закиду підхопила «Вартова Башта». Саме його знаходимо у словах жидів:
«Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?"... "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?" » (Йо. 6, 52; 60).
Що відповів Ісус Христос на це нерозумне запитання?
Чому не пояснив як «Вартова Башта», що слова «це є» - треба розуміти як. «означає»? Ісус бачив, як люди відходять від Нього. Навіть апостолів запитував, чи і вони хочуть відійти. І не пояснює, що той хліб, про який говорить, «означає» Його тіло, але наполег­ливо і неодноразово повторює нам:
«Я - ХЛІБ ЖИВИЙ... ХТО ТІЛО МОЄ ЇСТЬ І КРОВ МОЮ П`Є... Бо тіло моє - ЇЖА ПРАВДИВА, а кров моя - ПРАВДИВИЙ НАПІЙ... Хто ЦЕЙ ХЛІБ СПОЖИВАТИМЕ, той повіки житиме» (Йо. 6, 51-58).
Мою - значить цілу істоту, а не тільки слово. Результатом цього яскравого вияснення буде те, що багато його учнів відійшло (Йо. 6, 61-68). Залишились ті, які, добре не зрозумівши, увірували Ісусові. До них Він промовив: «Оживлює дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух — ті слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя» (Йо. 6, 63).
Апостоли вірили словам, якими воскрешали померлих, втихо­мирювали бурю, помножували хліб і перемінювали воду у вино. Ці слова також мають силу перемінити хліб і вино в Його Тіло і Найсвятішу Кров.
Варто погодитись з цими аргументами із Святого Письма, аніж слухати недовірків. Хіба не вони кричали до Пилата: «Геть, Геть! Розіпни його!» (Йо. 19, 15).
Але для чого здібності редакторів «Вартової Башти»? Вони знайшли слова, які також сказав Ісус. Те, що ця цитата не має жод­ного відношення до Євхаристії, цим Свідки Єгови не переймаються. Для них істотним є віднайдення якоїсь зачіпки. Євангеліє, подаючи притчу про сівбу, говорить:
« "Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край до­роги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упа­ло на камінь і, зійшовши, висохло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила, врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вроди­ло". Кажучи це, Ісус голосно мовив: "Хто має вуха слухати, нехай слухає". Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Він сказав їм: "Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися..." » (Лк. 8, 5—12).
Тож одначе знайшли! Це вже не є слова маловірів, - пояснюють Свідки Єгови, - а слова, котрі сказав Ісус Хритос. Приваблює їх в цій цитаті те, що Ісус вжив слова «ЦЕ ті». Подібне Він сказав і на Остан­ній Вечері: «Це є Тіло моє». Слово «ЦЕ...», згідно із думкою Свідків Єгови, тільки частково означає якусь дійсніть, не даючи повного окреслення. Тому Ісус Христос мав на увазі підкреслити не дійс­ність, а тільки символ.
Не можуть Свідки Єгови відрізнити притчі від реальності. Зерно в цьому варіанті тільки символізує слово. Відповідаючи апостолам, Ісус сказав: «Ось що ЗНАЧИТЬ оця притча...» (Лк. 8, 11). І Слушним є вжите на початку вияснення притчі слово ЗНАЧИТЬ. Отже, зерно не є словом, а значить (символізує)...
Не треба змішувати притч з реальністю. Коли Ісус встановлював Найсвятішу Тайну, то не користувався притчами, але чітко підкрес­лював, що правдивою їжею є Тіло, яке дасть Син Чоловічий.
Застановившись, жодна людина не може не визнати цього, про що свідчить Святе Письмо. Вірує у Христові слова, що Він своїм Божим словом перемінив хліб і вино в Тіло і Кров.
Віруючий християнин не буде робити закидів, як маловірні жиди, а буде з великою вдячністю користати з цього великого скарбу і якнайчастіше споживати Хліб, «що з неба сходить» (Йо. 6, 50).
СХОДИТЬ... тобто не один раз зійшов у першому столітті після народження Христа, а СХОДИТЬ ЩОДЕННО під час Святої Літур­гії. Вона є безкровною згадкою кривавої жертви Христа:
«Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п`єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде» (1 Кр. 11, 26).
Найважливішим моментом святої Літургії є пересуществлення, тобто сходження на Престіл, Христа (Йо. 6, 50), котрий словами священика жертвує Самого Себе за відпущення наших гріхів. Це Ісус Христос через священика промовляє слова:
«Беріть, їжте: це моє тіло... Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту...» (Мф. 26, 26-28).
Вже немає хліба - є тільки Тіло, як і немає вина, - а є Кров. Христос Господь приходить до нас, щоб ми мали в собі Боже життя. Прийняття Пресвятої Євхаристії практикували вже перші хрис­тияни, про що дізнаємось із Біблії:
«Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді ЇСТЬ ЦЕЙ ХЛІБ І П`Є ЦЮ ЧАШУ... Як хтось голодний, хай їсть удома, щоб вам не сходитися на засуд» (1 Кр. 11, 28; 34).
Не можна пояснювати цей вірш так, що люди збирались для спільного споживання їжі, як це розуміють Свідки Єгови. Апостол Павло зосереджує нашу увагу на тому, що їсти треба удома, а спіль­но зібравшись маємо споживати Тіло і Кров Господню в Тайні Євха­ристії. Так робили перші християни, приймали Святе Причастя пере­буваючи в єдності з Христом.
Свідки Єгови, як ми вже знаємо, виробили свою концепцію Євха­ристії. Отож вони вважають, що згадувати Господню Вечерю (сим­волічне прийняття Євхаристії) треба один раз протягом року. І як правило підкріплюють це віршем із Святого Письма:
«Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спо­мин» (1 Кр. 11, 24).
Якщо «на спомин» - значить раз в році. Вони не звертають уваги на те, що наступний вірш говорить:
«Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові. Робіть ЦЕ КОЖНИЙ РАЗ, КОЛИ БУДЕТЕ ПИТИ, на мій спомин". Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п`єте цю чашу, ЗВІ­ЩАЄТЕ СМЕРТЬ ГОСПОДНЮ, АЖ ДОКИ ВІН НЕ ПРИЙДЕ» (1 Кр. 11, 25-26).
Тому Свята Літургія, яка відправляється у Церкві, є безкровною Жертвою, під час якої приймаємо Євхаристію - Тіло і Кров Хрис­тову. Апостоли сходились не тільки раз у рік на споживання хліба -Євхаристії. У Діяннях апостолів читаємо:
«Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і ТОГО ДНЯ до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апоспольській науці та спільності, НА ЛАМАННІ ХЛІБА й молитвах» (Діян. 2, 41-42).
Святе Письмо виразно говорить, що ті, хто охрестився, не чекали, соли надійде день пам`яті (річниця Тайної Вечері), а приймали Євха-шстію відразу ж після схрещення. Трохи далі читаємо:
«...Щодня вони однодушна перебували у храмі, ламали по домах хліб...» (Діян. 2, 46).
Інші рядки Діянь апостолів подають, що св. Павло також часто Іриймав Святе Причастя, а не раз у рік, як стверджують Свідки Єгови.
«Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді; ми ж відплили від Филипів після днів Опрісноків і за п`ять день прибули до них у Троаду, де ми сім день перебули. А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі» (Діян. 20, 5-7).
Святий Павло виїхав від Филиппів, де було ламання хліба, після свята Опрісноків. Через п`ять днів прибув до Троади, де перебував сім днів. Першого ж дня після шабату зійшлись на ламання хліба. Отже, минуло всього декілька днів після Пасхи (Опрісноків), як св. Павло споживав з іншими Христове Тіло.
Ось, як відбувають день Тайної Вечері Свідки Єгови. Збираються раз на рік 14 дня Ніссан (квітня) ввечері. Сідають за столом, на якому приготовано неквашений хліб і вино. Старший зібрання бере хліб і вино, подаючи цей символ учасникам вечері. При цьому зауважує, що спожити його може тільки той, хто почуває себе гідним бути від­несеним до числа вибраних ста сорока чотирьох тисяч. Не багато учасників відчувають в своєму сумлінні таку гідність. Тому, пот­римавши деякий час хліб і вино, багато з них віддають чашу іншому братові чи сестрі. Коли символ, перейшовши через всіх зібраних залишився недіткненим, то після двадцять четвертої години перестає бути символом Господнього тіла і залишається господареві будинку. Якщо хтось із Свідків Єгови відважиться спожити цей символ, то зачисляється до небесних істот, а згідно з Одкровенням св. Йоана, до числа «дівичів».
Свідки Єгови під час розмови постійно запитують, як може Бог перебувати в Церкві, коли вона як будинок є створена людськими руками. Звичайно, в Діяннях апостолів чигаємо, що Бог не перебуває у церквах створених людськими руками (Діян. 17, 24).
Християни знають, що місцем, де живе БОГ, є небо. Про це гово­рить Святе Письмо:
«Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на не­бі» (2 Кор.5, 1).
«В домі Отця мого багато осель» .
«Так говорить Господь; "Небо - мій престол, а земля - мій під­ніжок"» (Іс. 66, 1).
Цими словами Свідки Єгови уподібнюються фарисеям. Разом з ними роблять закид самому Ісусу Христу, намагаючись тим самим заперечити Його науку:
«Сліпі!... І хто клянеться храмом, той клянеться ним і тим, хто живе в ньому» (Мф. 23, 19-21).
Фарисеї розуміли Христові слова, знаючи що в Єрусалимській святині живе Бог. Але ця святиня мала бути знищена, що і сталось. Так вирішив Господь, а Ісус Христос прорік (Лк. 21, 5-6). Також прорік, що на Петрі - Скелі - поставить Свою Церкву, яку ніхто не знищить! (Мф. 16, 18).
Святий Павло не суперечив науці Христа. Його слова (Ді. 17, 24) стосуються поганських храмів. Наука Церкви вчить, що Бог є в небі і на землі:
«Бо де двоє або троє зібрані в моє ім`я, там я серед них» (Мф. 18, 20).
В особливий спосіб Ісус видимо перебуває в Церкві, коли сходить на престіл під видами хліба і вина. Не живе, а з любові своєї постійно сходить з неба (Йо. 6, 50), щоб лікувати і насичувати життям нас грішних.
В такий спосіб перебуває з нами і буде перебувати до кінця світу: «Тоді Павло підвівся серед Ареопагу і промовив: "Мужі афіняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на яко­му було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все, що в ньому, він, бувши Владикою Неба і землі, не живе у рукотворних храмах"» (Діян. 17, 22-24).
Християни не роблять жертовника незнаному богові, оскільки знають Бога - Господа і Сотворителя. Знають, що правдивим Богом є єдиний Бог у Святій Трійці.
На закінчення ще раз треба сказати, що Ісус Христос не є та­лісманом чи символом, а найбільш реальною особою, подібно й Тай­ну Євхаристії Він настановив не як символ, як стверджує «Вартова Башта», а як правдиву обіцянку Своєї присутності:
«Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Йо. 14, 18).
«Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мф. 28, 20).
 
ТАЙНА СВЯЩЕНСТВА
 
Вже в час, коли Ісус Христос жив на землі, – навчав і робив чуда, Йому казали:
«Навіжений він і з глузду з`їхав. Навіщо його слухаєте?» (Йо. 10, 20). «Та деякі з них говорили: "Він Велзевулом, князем бісівським, виганяє бісів"» (Лк. 11, 15).
Сьогодні також можна почути відлуння цих слів у наклепах різних релігійних організацій, особливо в закидах Свідків Єгови щодо священиків. З допомогою подібних закидів вони намагаються знищити саму природу священства.
«...Переслідували мене - переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20).
Промовляючи цими словами до апостолів, Ісус приготовляв їх до місії.
«Священство засноване дияволом» - кажуть Свідки Єгови. На­місник Ісуса Христа на землі - папа римський є бестією з Одкро­вення св. Йоана. Хіба Ісус мав щось спільного із Велзевулом, хоч так і вважали маловіри? Ні! Так само і священики не від диявола, хоча Свідки Єгови роблять все можливе, щоб люди повірили в це.
Виповнюються Ісусові слова, сказані апостолам, що:
«Не є учень понад учителя» (Мф. 10, 24).
«Переслідували мене - переслідуватимуть і вас» (Ио. 15, 20).
«Вас ненавидітимуть усі за моє ім`я» (Мф. 10, 22).
Вже сам факт, що різні секти і єресі, хоча й різняться між собою в богословських питаннях, погоджуються в одному - ненависті до священиків, місіонерів, монахів і монахинь. Стверджують, що като­лицькі священики є тими, про яких Ісус Христос сказав:
«Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх» (Мф. 10, 25).
Домашніми Христа є священики Вселенської Церкви, ті, хто Його визнає. Хоча різні сектанти стараються знищити цю правду - не вдається їм цього зробити. Свою ненависть і богозневагу вони під­кріплюють віршами Святого Письма, спрямовуючи на священиків закиди, які Біблія адресує поганським священикам і їх обрядам.
Тому завданням цієї глави є відкинути закиди проти священиків. Хочемо також обговорити питання про природу священства, його гідність і правдивість у світлі Святого Письма.
Перший закид Свідки Єгови беруть з вірша, у якому говориться, що є один посередник між Богом і людьми - Ісус Христос. «Геть священики» - кричать. Не треба нам інших посередників. Старають­ся цим переконати інших, забуваючи, що виступають проти Святого Письма. Священики є посередниками між Христом і людьми, вони чинять це посередництво з Божої волі:
«Ми ж ПОСЛИ ЗАМІСТЬ ХРИСТА, немов би сам Бог напоумнював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кр. 5, 20).
«Взяв тоді Мойсей кров та й покропив на людей, і сказав: "Це кров союзу, що уклав Господь із вами, згідно з усіма цими словами" » . 24, 8).
Ісус Христос настановив священиків, щоб вони були посеред­никами між людьми і Ним. В цьому вірші слово «посли» значить посередники.
Наступний вірш, який Свідки Єгови використовують, щоб підір­вати суть священства говорить про те, що «набридли Богові ціло-палення та кадження». Але ці слова відносяться до старозавітніх цілопалень. Католики не роблять цілопалення з волів чи баранів, а при посередництві священиків жертвують Святу Літургію, прий­маючи в ній активну участь.
Правдиву відповідь про установлення священства Богом знахо­димо у Святому Письмі. Тому священство є ВІЧНЕ:
«Перший завіт мав також, свої установи щодо служби і святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься "Святе". За другою ж завісою був на­мет, званий "Святеє Святих", із золотим жертовником для па­лення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом: в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Аро-на й таблиці завіту. А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. І при такому влаштуванні всього цього в перший намет УВІХОДЯТЬ ЗАВЖДИ СВЯЩЕНИКИ, виконуючи служби, в другий - раз на рік -лиш архиерей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людсь­кі провини. Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет. Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправ­лення. Христос же, з`явившись як архиерей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, -тобто не земної будови, - і не з кров`ю козлів та телят, але з власною кров`ю, — увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення... Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, кажучи: "Це кров завіту, що його Бог установив для вас". Так само й намет і весь служебний посуд покропив кров`ю. Зрештою, за законом, май­же все очищується кров`ю, і без кровопролиття відпущення немає. Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі - жертвами, бачать ліпшими від отих. Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подо­бою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з`явитися за нас перед обличчям Божим» (Єв. 9, 1-12, 19-24).
«Тож якби був на землі, він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: "Гляди, - мовив, - зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі" » (Єв. 8, 4-5).
Священство Мойсея було взірцем того, яке мало зродитись в Новому Завіті. Взірець нового священства, котре настановив Ісус, був вказаний Мойсееві на горі, і Мойсей настановив священиків згід­но цього взірця:
«На столі ж накладатимеш хліб появлення перед моє лице, пов­сякчасно... Та гляди, щоб зробив їх за зразками, що показано тобі на горі» (Вих. 25, 30; 40).
Свідки Єгови вважають священство за непотрібне. Тоді Мойсей настановив би одного найвищого священика Аарона. Він міг сам причинитись до посередництва між Богом і людьми без допомоги інших. Але Господь переказує Мойсееві інші плани, відмінні від тих, які бажають Свідки Єгови. Отже, Мойсей отримує наказ висвятити на священиків не тільки Арона, а також його синів:
«Арона ж і синів його приведеш до входу в намет зборів та й обмиєш їх водою. А взявши шати, надягнеш на Арона хитон і плащ, що до ефоду, ефод, нагрудник; та й опережиш його мережаним поясом ефоду. І покладеш йому на голову митру вкладеш святу діадему. І візьмеш миро і зіллєш його на голову й помажеш його. Потім приведеш і синів його, і надягнеш на них хитони. І підпе­режеш їх поясами, Аарона та синів його, і обгорнеш їм голови за­воями, і буде їм священство установою вічною. Так настановиш у священики Аарона і синів його... Я освячу намет зборів та жертов­ник, освячу також Аарона й синів його, щоб були моїми священи­ками» (Вих. 29, 4; 7-9.; 44).
Аарон був найвищим священиком, були священиками і його сини. Вони виконували свою службу при жертовнику цілопалення в на­меті зборів. Натомість інші священики не могли ввійти поза завісу, яка відділяла перший намет від другого, - «Святеє Святих» (Єв. 9, 1-7). «Святеє Святих» було символом неба, тому входив туди тільки аРХиєрей для приношення жертви. За часів Мойсея цим архієреєм був Арон. Після смерті Арона священики вибирали на його місце найбільш гідного з-поміж себе на цю посаду. Такий порядок і устрій мало священство у Старому Завіті. Воно було взірцем священства Нового Завіту. Про священство Господь сказав, що воно буде вічно: «І підпережеж їх поясами Арона та синів його, і обгорнеш їм го­лови завоями, і буде їм священство установою вічною» (Вих. 29, 9). Картаючи священиків, Бог не виступає проти його суті. Але Господеві не були до вподоби жертви і цілопалення, які приносили старозавітні священики, оскільки бракувало в них любові. Вони спот­ворили сенс жертвоприношення, вважаючи, що кров або м`ясо ба­ранів можуть випросити прощення в Бога за гріхи. Тим відкидали потребу духовного вдосконалення. Пророки заперечували таке жертвоприношення, їх закиди були спрямовані до священиків Старого Завіту.
Святий апостол Павло пише:
«Бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. Тому, входячи у світ, говорив: "Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жерт­ви за гріхи. Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже" » (Єв. 10, 4-7).
Ісус Христос прийшов на землю, прийнявши людську природу, щоб принести своєму Небесному Отцеві найдосконалішу жертву із свого життя. Богочоловік приніс цю Жертву Тіла і Крови на хрес­ному жертовнику:
«Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, то скільки більше кров Христа, — який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, -очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові жи­вому!» (Єв. 9, 13-14).
Христос ввійшов за заслону (до неба) і, будучи Архиєреєм, зас­тупається за нас перед обличчям Божим (Єв. 9, 24).
Господь покликав священиків до служіння в першому наметі. Цей намет є тут, на землі, а не в небі. Всюди, де відправляється Свята Літургія, згадується безкровна Жертва Христа:
«Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин". Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин". Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п`єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде» (1 Кор. П, 23-26).
«Клявся Господь і каятись не буде: "Ти ієрей повіки на зразок Мелхіседека"» (Пс. 109, 4).
Бачимо, що на Тайній Вечері Ісус Христос започаткував жертву Нового Завіту. Взявши хліб і чашу в свої руки, сказав апостолом: «Ро­біть це...» Це саме підтверджується в посланні до Євреїв (6, 18-20).
Отже, старозавітне жертвоприношення не було повністю зни­щене, а тільки змінене і доповнене. Старозавітній Мойсеевий обряд, в час якого Архиєрей брав з рук священиків у першому наметі кри­ваву жертву і доносив її на жертовник, що знаходився за заслоною, в часи Ісуса Христа змінився на новий обряд.
Після смерті Господа Ісуса Христа на хресті, старозавітне жертвоприношення козлів і баранів втратило своє значення і перес­тало бути обов`язком (Єв.7, 8-9).
Від того часу Христове священство приносить жертву Нового Завіту за обрядом Мелхіседека. Як виглядає цей обряд, подає Книга Буття:
«А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино — він був священик Бога Всевишнього» (Бут. 14, 18).
Бачимо, що Мелхіседек, будучи священиком жертвував хліб і вино. Святе Письмо говорить, що Христос є Єреєм на зразок Мел­хіседека:
«Ісус, ставши Архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Єв. 6, 20).
«Бо він прийняв таке свідоцтво: "Ти - священик повіки на зразок Мелхиседека"» (Єв. 7, 17).
«Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з` являтися іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звав­ся б за чином Арона? Бо як міняється священство, конче міняється і закон» (Єв. 7, 11-12).
Чи можуть Свідки Єгови стверджувати, що Христос, будучи єди­ним посередником, жертвує Богові хліб і вино в небі? В який тоді спосіб Ісус є священиком за чином Мелхіседека, якщо, як знаємо, не Може приносити в жертву Богові хліба і вина в небі?
Він робить це за допомогою служби священиків своєї Церкви. Священик жертвує на престолі хліб і вино, котрі за його словом силою Господа перемінюються в Тіло і Кров Христа Спасителя. Ісус підкреслює, що цей хліб «сходить з неба» (Йо. 6, 50).
Не «зійшов» - лише один раз, - а СХОДИТЬ кожен раз після слів сказаних священиком, у вигляді безкровної жертви. Ісус приносить цю безцінну жертву Богові, єднаючи нас в Господній Любові.
Отже, священство не є людською вигадкою, як це стараються довести Свідки Єгови. Воно має свою основу в Біблії. Господь пок­ликує священиків до виконання Його післанництва. Це післанництво переказав священикам Ісус Христос. Він заснував священство Ново­го Завіту для своєї Церкви, котра є паломницею на землі. Ісус призначив для нас священиків, щоб вони здійснювали служіння до часу, поки ми є у цьому першому наметі - земному:
«Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет розпадеться, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічнпий на небі» (2 Кр. 5, 1).
«Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну» (Єв. 9, 1).
Про друге священство із своїми приписами і земною святинею свя­тий Павло говорить детальніше у другому посланні до Коринтян:
«Ось чому, мавши ЦЕ СЛУЖІННЯ, як помилувані, ми не втра­чаємо відваги. Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі жми- СЛУГИ ВАШІ РАДИ ІСУСА» (2 Кр. 4, 1-5).
Ісус настановив своє священство з ціллю навчати, уділювати Бо­жу благодать через Святі Тайни (видимих знаках Божої сили):
«Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, СИЛОЮ ЗНАКІВ І ЧУДЕС, силою Духа Божого; так що я розповсюдиш Євангелію Христову від Єрусамиму й околиць аж до Ілірику» (Рм. 15, 18-19).
Священики післані, щоб єднати людей з Богом:
«Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення» (2 Кр. 5, 19).
Одними із перших священиків були апостоли: «А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши його, вони вклонилися йому; а деякі сумнівалися. Ісус же прис­тупив і промовив до них: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. ІДІТЬ, ОТЖЕ, І ЗРОБІТЬ УЧНЯМИ ВСІ НАРОДИ: христячи їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ОТОЖ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ АЖ ДО КІНЦЯ ВІ­КУ"» (Мф. 28, 16-20).
«І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас". Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому зат­римаєте - затримаються" » (Йо. 20, 21-23).
Після смерті і вознесіння Ісуса Христа, апостоли продовжували справу, яку Він започаткував. Передусім проповідували Євангеліє, примирювали людей з Богом, насичуючи їх живим хлібом - Тілом Христовим, оздоровлювали, робили чуда, подібні до Христових чуд, про що говоритимемо далі.
Як поширювалась Церква, апостоли настановлювали священиків і єпископів. Так передається ця влада з покоління в покоління і буде тривати ще довгі віки, аж до кінця світу.
Згідно із заповіддю: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку», - Ісус завжди є з нами через службу священиків. Свою присутність підтверджує численними чудами.
Свідки Єгови категорично заперечують ці факти. Своєю пове­дінкою вони уподібнюються палестинським маловірам, які слухали апостолів і пророків, але не приймали Христа. Свідки Єгови стверджують, що чуда, які Ісус вчиняє через своїх священиків, є богохульними і диявольськими. Вони переконують, що священича місія припинилась на апостолах. Після їх смерті все закінчилось. Вважають, що апостоли отримали Божу силу, оскільки ходили ра­зом з Христом. Інші не могли отримати цієї сили, адже не були з Ісусом і не були під час зіслання Святого Духа.
Подібне тлумачення перечить Святому Письму. Ісус Христос пе­редав свою священичу владу апостолам перед вознесінням (Мт. 28, 18-20; Мр. 16, 15; Йо. 20, 21-23).
До наступних поколінь Христос Господь, вказуючи на апостолів, сказав:
«Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10, 16).
Виконуючи наказ Христа, апостоли передають іншим отриману ВІД Христа владу, наставляючи священиків і єпископів:
«Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували» (Діян.14, 23).
«З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: "Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами, служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх л зазнав від підступів юдейських... І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство... Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий ПОСТАВИВ ВАС ЄПИСКОПАМИ, ЩОБ ПАСЛИ ЦЕРКВУ БОЖУ, що її він придбав кров`ю власною"» (Ці. 20, 17-19; 25; 28).
Настановлені апостолами єпископи залишали після себе свяще­ників, переказуючи їм владу і силу, отриману від апостолів. Ось що поручає св. Павло Титові:
«Тому я лишив тебе на Кріті, щоб ти впорядкував до кінця те, що залишилось, і НАСТАНОВИВ ПО МІСТАХ ПРЕСВІТЕРІВ, як я був тоді заповідав: коли хтось бездоганний чоловік однієї жінки, вірних дітей має, що не були обвинувачені в розпусті чи за нес­лухняність. Єпископ бо, як Божий управитель, мусить бути без­доганний: не зухвалий, не гнівливий, не п`яниця, не сварливий, не жадібний до нечесної наживи» (Тим. 1, 5—7).
У другому посланні до Коринтян, апостол Павло згадує про священичу ласку, яку уділив Тит церквам в Македонії:
«Повідомляємо вас, брати, про ту ласку, що й Бог дав Церквам македонським. Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість; вони мірою сили, – я про це свідчу, – і понад силу, добровільно, вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих. Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі. Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу» (2 Кр. 8, 1-6).
«Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, АЛЕ ВОНО СТАНЕ ЩЕ ОБИЛЬНІІНИМ завдяки численним подякам Богові» (2 Кор. 9, 12).
Свідки Єгови стверджують, що Зіслання Святого Духа закінчи­лось на апостолах. Але Святе Письмо дещо інакше говорить про це: «Наступного ж дня він увійшов у Кесарію – а Корнилій, скликав­ши рідню та близьких приятелів, чекав їх. Саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився.
Петро ж підвів його, кажучи: "Встань, бо я теж людина". І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, і до цих промовив: "Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об`явив, що не слід ува­жати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?" Корнилій відповів: "Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев`ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І це тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав".
Тоді Петро почав говорити, мовивши: "Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто його боїться і чинить правду, той йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог по­мазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. І ми свідки всього того, що він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав йому з` явитись, не всьому народові, але вибраним Богом свід­кам, нам, що з ним їли й пили після того, як він воскрес із мертвих. І він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то він приз­начений Богом суддя живих і мертвих. Йому свідчать усі пророки, Що кожен, хто вірує в нього, через його ім`я одержує відпущення гріхів".
Петро ще говорив слова ці, ЯК СВЯТИЙ ДУХ ЗІЙШОВ на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, ди­вувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: "Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, ОДЕР­ЖАЛИ СВЯТОГО ДУХА?" » (Ці. 10, 24-47).
«Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу: "Ледве почав я говорити, як ДУХ СВЯТИЙ ЗІЙШОВ НА НИХ, ЯК І "А НАС на початку. І я згадав слово Господнє, як він говорив: Йоан хрестив водою, ви ж будете охрищені Святим Духом. Коли, отже, Бог дав ТАКИЙ САМИЙ ДАР ЇМ, ЯК І НАМ, що увірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на пе­решкоді?"» (Ці. 11, 4; 15-17).
У цих віршах апостол Павло виразно підкреслює, що на всіх зіб­раних людей, навіть і поган, зійшов Святий Дух. Зійшов на апос­толів, які бачили Христа, і на тих, хто Його не бачив. Хочеться за­питати Свідків Єгови, на якій підставі вони вважають, що Святий Дух зійшов тільки на апостолів? Читаємо, що після Петрової про­повіді було Зіслання Святого Духа.
Інші вірші Святого Письма говорять, що апостоли вділяли Свя­того Духа через покладання рук:
«Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрищені в їм`я Господа Ісуса. Тоді ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ, І ВОНИ ПРИЙНЯЛИ СВЯ­ТОГО ДУХА.
Якже побачив Симон, що через НАКЛАДАННЯ АПОС­ТОЛЬСЬКИХ РУК ДАЄТЬСЯ ДУХ, приніс їм гроші» (Ці. 8, 14-18).
Апостоли уділяли Святого Духа покладанням рук. Уділяючи пюдям Святого Духа, робили багатьох з них здатними робити чуда, їкі самі робили з допомогою Христової сили. Перед своїм Возне-лнням Ісус Христос заповів апостолам, що влада, яку Він їм дає, >уде переходити з покоління на покоління. Наслідники Христа бу-Іуть також робити чуда, як і апостоли в Його ім`я:
«А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: їм`ям 4ОЇм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк Іуками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить м; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17-18).
Ісус Христос виразно говорить, що не тільки апостолів будуть упроводжувати ці чудові знаки, але й тих, хто увірує в Христа. В :шіому місці Христос подає, що ці чуда будуть більшими від тих, які іін сам робив:
«Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само іла робитиме, що їх я роблю. А Й БІЛЬШІ ВІД НИХ РОБИТИМЕ, – о я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім`я, те чиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім`я» (Йо. 14, 12-14).
Будуть робити чуда на знак, що Бог є з ними, що наука, яку про­повідують, є правдивою Божою наукою. Будуть свідчити так, як уда Ісуса Христа свідчили про Його Боже післанництво:
«Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове; діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, - ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо. 5, 36).
Не закінчилось все тільки обітницею. Біблія подає багато фактів про те, що люди, котрі не входили до апостольської спільноти, та­кож робили багато великих чудес (Діян. 6, 8).
Святий Степан не був апостолом, але одним з тих, якого апос­толи висвятили на диякона через покладання рук:
«Вподобалось це слово всій громаді й вибрали СТЕФАНА, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ... СТЕФАН же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі» (Діян. 6, 5-8).
Через покладання рук надається влада, яку має від Бога той, хто їх покладає:
«А Ісус Навин наповнивсь духом мудрости, БО МОЙСЕЙ ПОК­ЛАВ БУВ НА НЬОГО СВОЇ РУКИ» (Втор. 34, 9).
У Новому Завіті це діється в більш досконалий спосіб:
«Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати. А було їх усього яких два­надцять чоловік» (Діян. 19, 6-7).
«З тієї причини пригадую тобі, ЩОБ ТИ ОЖИВИВ ДАР БО­ЖИЙ; ЯКИЙ У ТОБІ ЧЕРЕЗ ПОКЛАДАННЯ РУК МОЇХ» (2 Тм. 1, 6).
«РУК НАДТО ПОКВАПНО НЕ КЛАДИ НІ НА КОГО...» (1 Тм. 5, 22).
Апостольська влада переходить на тих, кого покликує Бог. Прик­ладом є покликання св. Павла. Адже св. Павло не був з Ісусом без­посередньо і не слухав Його науки. Не було Павла і під час Зіслання Святого Духа. Ба, він навіть переслідував християн:
«Савл же руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоло­віків та жінок і передавав їх у в`язницю» (Діян. 8, 3).
Але св. Павло увірував (навернувся) лише тоді, коли під час подо­рожі до Дамаску об`явився йому Ісус Христос. Але чи сама зустріч з Ісусом в дорозі зробила Савла здатним прозріти і чи тоді він отримав Святого Духа? Ні. Ісус хотів, щоб через покладання рук апостолами Дух Святий дав йому (Павлу) священичу владу. «Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: "Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав". Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки й відпустили» (Ці. 13, 2-3).
Хоча св. Павло не був в числі дванадцятьох апостолів, але став апостолом, про що говорить Святе Письмо:
«Павло, слуга Божий, апостол же Ісуса Христа стосовно віри вибраних Божих і спізнання правди, щодо благочестя в надії вічного життя, обіцяного перед відвічними часами неоманливим Богом» (Типі. 1, 1-2).
Св. Павло, хоча й не був в числі дванадцятьох, як апостол пок­ладав на інших свої руки, настановлюючи їх єпископами. Вони, в свою чергу мали таку ж саму священичу владу: навчали людей, про­повідуючи Євангеліє, як і апостоли. Покликав їх до цього Святий Дух - тобто Господь Бог:
«Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким ДУХ СВЯТИЙ ПОСТАВИВ ВАС ЄПИСКОПАМИ, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров`ю власною» (Діян. 20, 28).
«Це наказуй і навчай. Ніхто твоїм молодим віком нехай не гор­дує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті. Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та нав­чанню. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з НАКЛАДАННЯ РУК ЗБОРУ ПРЕСВІТЕРІВ. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе» (І Тим. 4, 11—16).
Свідки Єгови не визнають безперервної діяльності апостолів, як і безперервності священства. Вони вишукують найрізноманітніші способи вияснити апостольство св. Павла. Говорять, що св. Павло був вибраний на місце Юди. Отже, більшість Свідків Єгови вважає, що саме тому св. Павло робив чуда, оскільки став дванадцятим апос­толом.
Подібного роду пояснення є нічим іншим, як нісенітницею. Але Свідки Єгови вважають себе за тих, хто найправильніше розуміє і інтерпретує Біблію. Так добре розуміють, що не знають про Матія, який був вибраний на місце Юди:
«І ставши тими днями Петро серед братів, - зібралося їх разом яких 120, - промовив: "Мужі брати! Треба було, щоб збулося Пи­сання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього... Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за весь той час, коли Господь Ісус ЖИВ З НАМИ, ПОЧАВШИ ВІД ХРИЩЕННЯ ЙОАНА АЖ ДО ПНЯ КОЛИ ВІН ВІД НАС ВОЗНІССЯ, - ЩОБ ОДИН З НИХ БУВ РАЗОМ З НАМИ СВІДКОМ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ. І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: "Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох ти вибрав, ЩОБ УЗЯТИ МІСЦЕ ТІЄЇ СЛУЖБИ Й АПОСТОЛЬСТВА, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце. І кинули жереб, жереб же впав на МАТІЯ, І ЙОГО ЗАРАХОВАНО ДО ОДИНАДЦЯТЬОХ АПОСТОЛІВ» (Діян. 1, 15-17; 21-26).
Так що св. Павло був не дванадцятим, але тринадцятим апос­толом. Вибір Матія відбувся в перших днях після Вознесіння, перед Зісланням на апостолів Святого Духа. Святий Павло був покли­каний після каменування Степана. Це не єдиний доказ незнання Біб­лії Свідками Єгови. Це ні в якій мірі не перешкоджає їм дальше проповідувати свою науку.
Покликання і вибір св. Павла до апостольської праці не є до­казом, що він був зарахований до дванадцятьох апостолів. Святе Письмо говорить про вибір Матія на місце дванадцятого апостола. Перед цим вибором апостоли молились, щоб Бог вказав їм, кого мають вибрати, і жереб випав на Матія. Св. Павло, незважаючи на те, що не був зарахований до дванадцятьох, був апостолом і робив ве­ликі чуда:
«Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, пок­лавши на нього руки, оздоровив його. Коли ж це сталось теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись» (Діян. 28, 8-9).
«Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: досить було прик­ласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги `їх покидали, і виходили злі духи» (Діян. 19, 11-12).
«У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від Утроби матері своєї, який не ходив ніколи. Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно і, побачивши, що він мав віру, Щоб спастися, сказав голосом великим: "Устань на твої ноги просто”(Діян 14, 8-10).
Великі чуда творили й інші:
«Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже). Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала» (Ці. 8,4-7).
Читаючи цей розділ від початку, дізнаємося, що цей Филип не був Филипом апостолом. Адже в цей час апостоли ще не покинули Єру­салим:
«Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, КРІМ АПОС­ТОЛІВ, розсипались по селах Юдеї та Самарії» (Ці. 8, 1).
Филип, котрий проповідував Христа у Самарії, відносився до тих, що були розпорошені внаслідок переслідування Церкви в Єрусалимі. Одні подались до Юдеї, інші разом із Филипом до Самарії. Але ті ж самі вірні говорять, що апостоли не покидали Єрусалим. Якщо б цей Филип належав до дванадцятьох, то Святе Письмо не подавало б, що апостоли не покинули Єрусалим.
Оздоровлював хворих також Варнава, котрий не належав до чис­ла дванадцятьох апостолів:
«Затихла вся громада й почала слухати Еарнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, ЩО ЇХ БОГ УЧИНИВ БУВ ЧЕРЕЗ НИХ МІЖ ПОГАНАМИ» (Ці. 15, 12).
З поданих віршів бачимо, що чуда не скінчилися на дванадцятьох апостолах.
Якщо могли робити чуда й інші, окрім апостолів, то значить це могли робити також Миколай Чудотворець, Серафим Саровський, св. Франціск, о. Боско. Робили чуда люди, вибрані в особливий спосіб Богом, як наприклад в наш час отець Піо.
Іншу серію закидів Свідки Єгови спрямовують на адресу про­відників католицької Церкви. З особливою завзятістю атакують па­пу римського, відкидаючи його зверхність, не визнають першенства св. Петра. Тому і в цій справі віддаємо перевагу Святому Письму. Читаючи Євангеліє, дізнаємося про історію єрархії, почерговість настановлення Ісусом Христом церковної влади, як апостоли, отри­мавши її від Ісуса, переказували єпископам і священикам. Про це все говорить нам Святе Письмо.
Знаємо, що вірні Христової Церкви є Його вівчарнею. Ісус Христос, як добрий пастир (Йо. 10, 11), котрий піклується своїм стадом, не залишив овець без пастиря на землі. Серед дванадцятьох апостолів вибрав одного - Симона Петра, якому довірив свою вів­чарню. Обіцянку такого вибрання Ісус дав йому ще перед смертю:
«Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, й що ти на землі зв`яжеш, те буде зв`язане на небі; і те, що ти на землі розв`яжеш, те буде розв`язане й на небі» (Мф. 16, 18-19).
Після свого воскресіння здійснює цю обітницю, доручаючи пасти
свої вівці:
«Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?" - " Так, Господи, відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе". Тож мовить йому: "Паси мої ягнята!" І знову, вдруге каже до нього: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?"
"Так, Господи, відвічає йому, — ти знаєш, що люблю тебе". І мовить йому: "Паси мої вівці!" І втретє йому каже: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?" І засмутився Петро, що аж утрете його питає: "Чи любиш мене", - то й каже йому: "Господи ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!" І каже йому Ісус: "Паси мої вівці!"» (Йо. 21, 15-17).
Ісус промовив ці слова в присутності інших апостолів. Не сказав: пасіть мої вівці, а виразно підкреслив «паси» мої вівці. Він звер­тається цими словами до Симона-Петра. Щодо інших апостолів, то вони також були пастирями Христового стада. Але бачимо, що Ісус вибирає одного, підкреслюючи тим самим бажання, щоб цей поря­док, який він настановив тут, на землі, ніхто не змінював.
Апостоли до цього часу мали над собою зверхника - Ісуса Христа. Його слухали і були Йому вірними. Перед Вознесінням, Ісус вибрав Петра, щоб він став видимим зверхником над іншими апостолами. Віддав йому ключі Небесного Царства - знак найвищої влади. Святе Письмо повчає, що Церковна ієрархія бере початок від Христа. Він є її засновником. Проте Свідки Єгови є іншої думки, вони кажуть, що Ця ієрархія походить від диявола.
Святий Петро правильно розумів Христові слова: «Паси мої вівці!», - які були адресовані йому. Після Господнього Вознесіння перед апостолами виникли перші труднощі, пов`язані з виконанням їх апостольської влади. Святий Петро перед цілим зібранням з поваж­ністю засвідчив, що він є вибраний серед них Богом до розв`язання Церковних справ:
«От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю спра­ву. По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: "Мужі бра­ти! Ви знаєте, що вже від давна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували" » (Діян. 15, 6—7).
Інші також проповідували Євангеліє серед поган, проповідував і св. Павло. Ніхто з апостолів і учнів, хоча й мали різні погляди щодо обрізання, споживання їжі, не заперечили Петру в Його привілеї першенства. Вони свято шанували волю Ісуса Христа, котрий дав св. Петру ключі свого Царства, владу. Передаючи владу - передав Христос свою Церкву (Мф. 16, 18-19). Зробив св. Петра видимим наслідником на землі. Господь Бог керував апостолами і справою спасіння, будучи у видимій постаті Ісуса Христа. Подібно керує Церквою Бо­жою в особі папи сам Христос:
«Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою - у Христа» (Еф. 4, 15).
«Бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого ті­ла, якого він Спаситель» (Еф. 5, 23). Керує через видиму особу папи:
«І він сам настановив одних апостолами, інших - пророками, ще інших - євангелистами і ПАСТИРЯМИ, і вчителями» (Еф. 4, 11).
Вручити комусь ключі від будинку, міста чи царства - значить передати владу.
Свідки Єгови мають своє пояснення цих віршів. Вони вважають, що, у випадку св. Петра, не мається на увазі надання влади. Мова йде лише про «ключ уміння». Вони вперто тримаються навчання «Вартової Башти», хоча Христос виразно сказав: «Дам Тобі ключі Царства», а не уміння.
Ключі Царства стосуються влади, та всього, що служить спасін­ню душ: управління Божою Церквою, керування нею через служіння. Якщо вважати, що «Ключами Небесного Царства» є переказані Петрові уміння, то це є логічною помилкою, оскільки Ісус Христос «Небесного Царства» не вважає умінням.
Ісус неодноразово згадує про Небесне Царство й обіцяє дати його визнавцям своєї науки. Хіба Христос мав намірення після свого від­ходу дати тільки уміння? Чому Небесне Царство, яке є, згідно із Святим Письмом, нагородою, повинно означати уміння? Чи тільки тому, що так хочуть Свідки Єгови?
Ісус Христос не міг думати про «ключ умінь», коли говорив: «Дам Тобі ключі Небесного Царства». Він мав на увазі щось більше від уміння. Мужність, відвагу й уміння апостоли отримали під час Зіслання Святого Духа. Хіба Свідки Єгови вважають, що апостоли були здібнішими від Петра? Хіба Ісус Христос дав Петрові ключ уміння, щоб зрівняти його з іншими апостолами? Чому ці уміння мав отримати тільки Петро?
Всі апостоли мали рівні уміння, ключі Царства Ісус передав тіль­ки Петрові. Апостоли інакше сприйняли ключі Царства, ніж Свідки Єгови. Поведінка Христових учнів, діяльність Петра, підтверджують суть керівництва, яке вміщене в символічному окресленні ключів.
Під час першого публічного зібрання Петро промовляє від імені всіх апостолів. Ніхто із дванадцяти, тільки Петро (Діян. 2,14), котрий зрікся Христа. Були серед них й ті, кому не бракувало амбіцій, і хотіли сидіти праворуч і ліворуч Ісуса в Його Царстві (Мф. 20, 22-24). Є серед апостолів найулюбленіший учень Христа, котрий був Йому вірний до самого кінця, стоячи під хрестом. Але всі вони є послушні Господній волі, визнаючи першість Петра.
«Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: "Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово" » (Діян. 2, 14).
Ніхто, крім Петра, не вирішує важливих справ. У цих ситуаціях він виступає як настоятель:
«Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушна перебували на молитві разом з жінками і Ма­рією, матір`ю Ісуса, та з Його братами. І СТАВШИ тими днями ПЕТРО серед братів, - зібралось їх разом яких 120, - промовив: "Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, Що схопили Ісуса"» (Ді. 1, 13-16).
Апостоли слухають уважно рішення святого Петра (Діян. 1, 23-26).
Святий Павло зауважив розбіжність у своєму навчанні і навчанні інших апостолів. Але ні в якому разі не діє на власний розсуд, а йде До Петра, щоб він своїм авторитетом і владою вирішив ці суперечки (Діян. 15, 1-12).
Під час дискусій із Свідками Єгови неодноразово чуємо, що апос­тол Павло мав більшу владу від Петра. Підставою для такого виснов­ку їм служить вірш із послання до Галатів. Святий Павло пише, що він звернув Петрові увагу на його невластиву поведінку (Гл. 2, 11-21).
Звернення уваги не є доказом посідання влади. Кожна людина має право звернути увагу ближньому, навіть своєму настоятелю. Ісус добре знав людську неміч і слабість. Також знав, що Петро зре­четься Його (Йо. 13, 38). Навіть більше, Ісус навіть назвав Петра сатаною, (Мт. 16, 21-23). Але попри все дав йому владу - Ключі Царства Небесного.
Це служить ще одним виразним доказом, що Церквою керує Ісус Христос. Цю владу на землі передав людині, знаючи її недоскона­лість. Якщо приймати до уваги міркування Свідків Єгови, що звер­нення уваги - означає вищість, то як легко можна було б дійти таким чином до влади.
Про своє перебування у Петра апостол Павло пише: «По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим ВІДВІДАТИ КИФУ і перебув у нього п`ятнадцять день» (Гл. 1, 18).
Павло пише, що не йшлося йому про те, щоб бачити других апос­толів, але прийшов до Єрусалиму, щоб зустрітись з Петром. Він шанує його владу над Церквою.
Влада не скінчилась на особі Петра. Святе Письмо виразно про це говорить. Коли Павло останній раз бачиться з призначеними апос­толами старшими Церкви, доручає їм опіку і керівництво Церквою, тобто передає обов`язки апостолів (Ді. 20, 17-28), називає їх єпис­копами (Діян. 20, 28).
Згідно зі Святим Письмом, Церква буде існувати на землі аж до кінця світу. До неї ввійдуть всі народи, тому протягом століть треба, щоб вона мала своїх священиків і пастирів, якими були після Вознесіння Ісуса Христа апостоли. Ними Христос керує, сповняючи свою владу. І це виходить із Його слів:
«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ОТОЖ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ АЖ ДО КІНЦЯ ВІКУ» (Мф. 28, 19-20).
Глибокий зміст мають Христові слова: «...я з вами до кінця віку». Вони означають, що апостольство не закінчилось зі смертю остан­нього апостола. Ісус продовжує своє діяння через тих, кому апостоли передали єпископство. І так буде «аж до кінця віку». Перші апосто­ли не могли жити до кінця віку, їх тлінні останки лежать в гробах. Правда, Свідки Єгови по-іншому розуміють ці Господні слова. Вони вчать, що не існує безсмертної душі, тому апостоли не мо­жуть бути в небі. Воскресіння ще не було, - кажуть Свідки Єгови, - апостоли лежать в гробах, не знаючи, що довкола діється. Адже порох, на який розпались їх тіла, не має свідомості. Лише в час армагедону Бог воскресить їх із мертвих, підніме їх з пороху, в який розпадаються людські тіла після смерті.
Постає питання, а як саме може Ісус перебувати зі своїми апос­толами, коли ті лежать мертві і без свідомості?
Ісус Христос три дні був у гробі, тому не міг перебувати з апос­толами, бо вони ще жили. Після цих трьох днів Воскрес і вознісся до неба. Отже, як може бути разом із ними в гробі? Як погодити твердження Свідків Єгови із словами Ісуса Христа «...я з вами... аж до кінця віку»? Якщо прийняти, що Ісус в певний спосіб перебуває із останками апостолів, то, що буде пізніше після кінця світу? Хіба апостоли не будуть в Його Царстві?
Христові слова мають одне значення: Ісус перебуває із своїми апостолами, з всіма їх наслідниками - священиками і єпископами.
Вони продовжують місію апостолів, проповідуючи Євангеліє. Роблять чуда, які нічим не відрізняються від тих, які робили перші апостоли згідно зі словами Христа:
«А ОСЬ ЧУДА, ЩО БУДУТЬ СУПРОВОДИТИ ТИХ, ЯКІ УВІ­РУЮТЬ: Ім`ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17-18).
Церква складається не тільки із людей, котрі жили разом із апос­толами. Вона триватиме протягом всіх віків, тому апостоли мають бути аж до кінця віку.
Отже, ми мали змогу на підставі Святого Письма переконатись, що місія Церкви не закінчилась із смертю останнього апостола. Церква буде існувати до кінця віку. Подібно і першість святого Пет­ра над апостолами не закінчилась, а буде також продовжуватись через вибір його наслідника. Це не є вигадкою духовенства.
Свідки Єгови не тільки виступають проти ієрархічного священства. Вони роблять багато закидів, спрямованих проти духовенства, аж До наклепів. Апостол Павло дає таку відповідь:
«Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожен з них був вірний. Для мене то найменша річ, ЩОБ ВИ МЕНЕ СУДИЛИ ЧИ ЯКИЙСЬ СУД ЛЮДСЬКИЙ; ба й сам себе я не суджу. Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить - це Господь. ТОЖ НЕ СУДІТЬ НІЧОГО ПЕРЕД ЧАСОМ, ПОКИ ГОСПОДЬ НЕ ПРИЙДЕ й не освітить те, що окрите в тем­ряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога» (1 Кр. 4, 1-5).
Цього тексту Свідки Єгови стараються уникнути. В час відвідин людей вони намагаються вилити якнайбільше бруду і наклепів на священиків. В результаті цього самі виступають в ролі правдивих наклепників. Для своїх обмовлянь використовують слова, які Ісус сказав про книжників. Кажуть, що священики у рясі - це фарисеї. Як завжди підкріплюють свою науку цитатою із Святого Письма:
«І він говорив у своїм повчанні: «Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах, перші сидження у СИНАГОГАХ, перші місця на бенкетах, що з`їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суво­ріший присуд» (Мр. 12, 38-40).
«Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди: поши­рюють свої філактери й побільшують свої китиці» (Мф. 23, 5).
Свідки Єгови вважають кожну зміну в моді за вигадку диявола. Чому ж тоді атакують священиків, котрі не змінили одягу, захо­вуючи його таким, яким він був у давнину. Подібне вбрання носили апостоли і перші християни, навіть сам Ісус Христос:
«І посеред світильників - подібного до сина чоловічого, вдяг­неного в ШАГУ І ПІДПЕРЕЗАНОГО ПОПІД ГРУДИ ПОЯСОМ ЗО­ЛОТИМ» (Од.1, 13).
Знаємо, що в деяких державах на Сході ще й до сьогодні муж­чини ходять в довгих шатах на зразок туніки або ряси. Цей одяг побутує в Індії, Єгипті, Палестині. В цих державах є багато като­ликів. Є священики і місіонери, котрі носять довгі шати. Оскільки вони своїм одягом нічим не відрізняються від інших, тому ніхто їх не називає фарисеями. Вони проповідують таке ж Євангеліє, яке про­повідують священики в тих державах, де носять короткий одяг євро­пейського зразка. Отже, закид Свідків Єгови не має сенсу. Найваж­ливіше те, що він суперечить Святому Письму, тому є фальшивим. Свідки Єгови оперують віршами, вирваними із контексту, замов­чують ті, які ніби пальцем вказують до кого Ісус Христос спря­мовував ці закиди.
Двадцять третій розділ Євангелія від св. Матея Свідки Єгови цитують від четвертого вірша. Всі слова достосовують до католиць­ких священиків, кажучи своїм наївним слухачам, що Господь Ісус Христос так говорив саме про них. Зате декілька віршів вище Ісус назвав по імені тих, перед котрими перестерігає і котрих ганьбить словами:
«Тоді Ісус промовив до народу й до своїх учнів: "НА КАТЕДРІ МОЙСЕЯ РОЗСІЛИСЬ КНИЖНИКИ ТА ФАРИСЕЇ"» (Мф. 23, 1-2).
Ісус словесно вказує на адресатів, тобто духовних провідників юдеїв за часів Мойсея. Тоді ще зобов`язував Мойсеїв закон і тяжкі приписи Старого Закону, які книжники та фарисеї дуже ригорис­тичне викладали людям. Пізніше святий Павло гостро виступив проти цього у своїх посланнях. Ісус ганьбить тих, хто визнає Бога Ягве, а чигає, щоб Його вбити. Подібно роблять сьогодні Свідки Єго­ви, визнаючи ім`я Єгови, а не визнаючи Ісуса Христа за Бога. Вони розпинають Його своїми богохульствами і перекручуванням Єван­гелія. На них Ісус звертає увагу, повчаючи апостолів, щоб своїми вчинками і поведінкою не були схожими до тих, що сидять на катедрі Мойсея.
Ісус викриває тих лицемірів, котрі стараються подобатись людям, шукаючи собі слави, прикрашають і видовжують свої шати. Тому, щоб ніхто не сумнівався, Ісус Христос вказує на їх характерні риси (Мф. 23,5).
Свідки Єгови свідомо замовчують першу частину закиду в цьому вірші. Тому не звертають уваги на слово «філактери», а чіпляються до слова «китиці».
Ізраїльтяни, так само як і Свідки Єгови, буквально розуміли ок­ремі приписи Мойсеевого П`ятикнижжя, котрі наказували, щоб кожний ізраїльтянин мав приписи права перед своїми очима.
Тому вони вміщували невеликі шматки пергаменту, на яких були виписані відповідні тексти із Святого Письма в мініатюрні шкатулки (філактери) і носили їх привязаними до чола або рамен. Фарисеї збільшували свої шкатулки, щоб таким чином виглядати в людсь­ких очах більш побожними. Подібно і з одягом. На кінцях плащів, юдеї чіпляли багряні китиці (Чис. 15, 37-41).
Щоб підкреслити свою побожність, фарисеї носили шати з дов­шими китицями. Це відрізняло їх від інших. Саме про них від почат­ку і до кінця говориться у двадцять третьому розділі Євангелія від св. Матея.
Католицькі священики не носять і не носили філактерів. Не дава­ли десятини з м`яти, кропу і кмину, про що говориться у цьому розділі.
Не священики вбили пророків та мудреців (Мт. 23, 31-37). Ці за­киди Ісус Христос спрямував до тих, хто сповняв священство на «катедрі Мойсея». Це були визнавці і проповідники імені Ягве.
Свідки Єгови прирівнюють католицьких священиків до вчених в Письмі книжників. З цього виникає, що проповідувати Євангеліє повинні не вчені, а ті, хто не знає Святого Письма. А тим, що його знають, - то їм горе.
З пояснення цього вірша Свідками Єгови випливає, що він є не­логічний, тому що горе тим, хто знає Святе Письмо. Насправді логі­ки тут не бракує, але треба його добре розуміти. Дійсно «горе» тим, хто знає Письмо, а не вірить йому і ним не живе.
На сторінках Святого Письма читаємо, що пророки передбачили прихід Месії, Спасителя світу. Він прийшов, але книжники не вірять Йому і розпинають Його. Саме їх торкається слово «горе», а не като­лицьких священиків.
У цьому розділі Ісус Христос говорить, що посилає у світ про­років, мудреців і книжників, котрих будуть переслідувати:
«Тому то ПОСИЛАЮ ДО ВАС ПРОРОКІВ, МУДРЕЦІВ І КНИЖ­НИКІВ. Ви деяких з них уб`єте і розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто» (Мф. 23, 34).
Знаючи фальшивість Свідків Єгови, можна сподіватись, що вони вкажуть на себе, бо вважають себе за пророків, котрих посилає Ісус Христос. Не можна цих слів віднести до Свідків Єгови. Вони не знають Святого Письма, окрім визначених для вивчення напам`ять віршів. Цікаво, що коли в час розмови забудуть якийсь вірш, то по­чинають все від початку, щоб не згубити зміст.
Вищеподаний вірш подає, що розпинати будуть пророків, муд­реців та книжників. Історія Свідків Єгови нічого не каже про те, що хоч один Свідок Єгови був розп`ятий. Ісус Христос не міг сказати «посилаю до вас» - маючи на увазі Свідків Єгови, оскільки їх не було ще дев`ятнадцять століть після Христа.
Зате Церква знає випадки мученицької смерті єпископів, свяще­ників, монахів і монахинь місіонерів, котрих розпинали. Це підтверд­жує не тільки історія Церкви, але й світська історія. Пророцтва Ісуса Христа про мучеництво сповняються на духовенстві.
Мало того, вони твердять, що священство не бере свого початку від Ісуса Христа, що започаткував священство цісар Константин. Цікаво, як тоді Христос міг виступати проти священства, коли воно, згідно Свідків Єгови, було започатковане у IV ст. після Христа!
Висновок з цього можна зробити один.
їх закиди не обмежуються тільки рясами. Подають вони й інші біблійні цитати, і з їх допомогою вчать, що священики не дотри­муються Христових слів. Знаємо, що в католицькій Церкві свяще­ника називають «отче», а папу римського «Святіший Отче».
Святим є тільки Господь Бог, а кожна людина є грішною - від­повідають з обуренням Свідки Єгови. Свій закид підкріплюють сло­вами Ісуса:
«Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець -
той, що на небі» (Мт. 23, 9).
Розуміючи буквально цей наказ, треба було б вважати, що апос­толи також не дотримувались Христових слів, вважаючи себе за
наших отців:
«Більшої радости не маю від тієї, як довідатися, що МОЇ ДІТИ живуть у правді» (3 Йо. 1, 4).
«Вітає вас Церква, що у Вавилоні, вибрана з вами, і Марко, МІЙ СИН» (1 Пт. 5, 13).
Хоча апостоли вважали себе отцями, проте не перекручували науки Ісуса Христа. Правдиво передавали цю науку Господа іншим. Тому священики не роблять помилки, називаючи себе духовними отцями "(батьками):
«Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та БАТЬКІВ не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками» (1 Кр. 4, 15—16).
Апостол Павло виразно пише, що він є нашим отцем (батьком).
Ми мали можливість у цьому розділі переконатись, що закиди Свідків Єгови відносно Святих Тайн є безпідставними. Також без­підставними є закиди щодо Тайни священства.
Найкращим доказом правдивості священства є те, що католицькі священики відправляють Господу Богу Святу Літургію на зразок Мелхиседека, тобто через жертву хліба і вина.
«Куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиереєм по­віки, на зразок Мелхиседека» (Єв. 6, 20).
Священики служать нам на зразок апостолів, згідно з їх пов­чаннями. Проповідують Євангеліє Ісуса Христа по всій землі. Як і апостоли, священики послуговуються знаками Божої сили - Свя­тими Тайнами.
Беручи приклад із Христа та апостолів, священики хрестять людей в ім`я Святої Трійці, єпископи через покладання рук висвячують священиків. Зате поданих Христом і апостолами повчань не вико­нують ті, хто вважає себе за правдивих їх учнів.
Ісус, будучи досконалим Богом, знав, що Його священиків будуть переслідувати, тому сказав:
«Тоді видадуть вас на муки й уб`ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи ІМЕНИ МОГО РАДИ. Багато тоді спокусяться і вида­ватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей» (Мф. 24, 9-11).
Цього вірша Свідки Єгови не можуть застосувати до себе як до «гонимих і переслідуваних». Адже не проповідують ім`я «Ісус», не навчають в Ім`я Ісуса Христа, тільки проповідують ім`я ЄГОВИ.