Кріс, Мет і Андреа увійшли до тісного приміщення університетського офісу доктора Марії Мартінез. Вона радісно привітала друзів. Бездоганна англійська мова професорки була розбавлена легким іспанським акцентом. Вона запропонувала гарячого чаю, однак студенти, подякувавши, дружно відмовилися. Доктор Мартінез приготувала собі духмяного напою у китайській чашці й сіла за стіл. Кріс подякував за присвячений їм час і пояснив, що книга „Код да Вінчі", яку вони усі зараз читають, викликала у них запитання. Він поглянув на Мета і Андреа.
 
— Доктор Мартінез — досвідчений історик і фахівець з питаньранньої церкви. Вона знає усе про Отців церкви.
— Про Отців церкви?! — здивувалась Андреа.Доктор Мартінез усміхнулася.
 
— Це покоління релігійних діячів та мислителів, які жили відразу після апостолів, — пояснила вона. — Серед Отців церкви були Юстин Мученик, Іриней, Оріген, Тертуліан та інші.
 
Доктор Мартінез взяла свій чай і обвела присутніх поглядом.
— Чим я можу вам допомогти?
 
Чи отримало християнство перемогу в боротьбі з язичництвом?
 
Мет і Андреа подивились на Кріса. Він усміхнувся.
 
— Навіть не знаю, із чого починати, — промовив Кріс. — Коли я почав читати „Код да Вінчі", мене найбільше здивувало те, що у ньому історію ранньої церкви змальовано як боротьбу: внутрішню і зовнішню.
 
Доктор Мартінез зробила ковток чаю.
— Ви можете навести приклад? — запитала вона.
Кріс збирався відповісти, однак Мет заговорив першим. Він промовив, відкривши „Код да Вінчі":
— Ось тут написано: „Між християнами та язичниками розпочалася справжнісінька війна, і конфлікт досягнув таких масштабів, що виникла загроза поділу Рима на дві частини".1
 
— Про яких язичників тут ідеться? — запитала доктор Мартінез.
 
Мет здивовано поглянув на неї.
— Що ви маєте на увазі?
Доктор Мартінез розмішала цукор у чаї, не торкаючись ложкою країв чашки.
— Існує чимало видів язичництва, — сказала вона своїм милозвучним акцентом. — Слово „язичник", принаймні, у перші століття після життя Ісуса, вживалось на означення того, хто не був ні юдеєм, ні християнином. Деякі язичники поклонялися пантеону римських богів, деякі поклонялися силам природи, а деякі — невідомим богам, як це засвідчує Павло після свого візиту до Афін.2 Однак прикладів язичництва можна наводити безліч. У Середземномор`ї існували найрізноманітніші нехристиянські релігії, проте всіх їх не можна ототожнювати.3
 
— Так, я згоден із вами, — сказав Мет і знову заглянув у книгу. — Тут сказано: „...до того, як християнство стало офіційною релігією Римської імперії..."
 
— Постривайте, — зупинила його Мартінез.
 
— Я прочитав: „...до того, як християнство стало офіційною релігією Римської імперії..." — почав виправдовуватися Мет.
 
— Ти говориш, що так написано у книзі?
Хлопець кивнув і прочитав:
 
— „І ось у 325 р. н.е. він (імператор) вирішив об`єднати Рим під знаменами однієї ...релігії — християнства". А потім, Софі, одна з героїнь книги, запитує: „Що примусило імператора-язичника обирати офіційною релігією християнство?"4
Доктор Мартінез похитала головою.
— Який жах! — вона вмить посерйознішала. — Правда полягає в тому, що у тогочасному Римі „офіційної релігії" просто не існувало, навіть у поклонінні імператорові. Імператор дотримувався політики загальної толерантності у ставленні до всіх релігій і сект, за умови, що їх послідовники терпимо ставилися до решти. До християнства, однак, толерантно не ставились, оскільки його послідовники проголошували вірність виключно Ісусові. Костянтин ніколи не проголошував християнство „офіційною релігією". А толерантне ставлення до християнської релігії вперше було проголошено Міланським едиктом у 313 р. н.е.5
— Але, — заперечив Мет, — у романі написано, що „в дні правління Костянтина офіційною релігією Рима було поклонінняСонцю".6
Доктор Мартінез посміхнулась і похитала головою.
— Я сподіваюся, що цей художній твір менш трагічний, ніж історія.
— Отож, у ньому все неправда? — запитала Андреа. Мартінез зітхнула.
— Поклоніння Сонцю практикувалось у Римі, утім воно ніколи не було офіційною релігією. А якби в Римі й існувала офіційна релігія, то нею було б не поклоніння Сонцю.
До розмови приєднався Кріс:
— Але книга створює враження, що між християнством і язичництвом тривала запекла боротьба, і що християнство отримало у ній перемогу!
Андреа кивнула.
— Так у мене теж склалося таке враження, — сказала вона.
— —Це правда?
Доктор Мартінез зробила ще ковток чаю і поставила чашку на блюдце.
— І так, і ні, — промовила вона. — Пам`ятаєте, що християнський рух був започаткований Учителем, який дав своїм послідовникам повеління любити їхніх ворогів і сказав: „Моє царство не від світу цього"?7 Між раннім християнством і деякими язичницькими групами насправді існувала певна ворожість, тим більше що християнство мало статус нелегальної релігії аж до Міланського едикту, утім стверджувати, що „між християнством і язичництвом тривала запекла боротьба" — цілком безпідставно. Чимало ранніх християн були закатовані до смерті за свою віру, воліючи радше вмерти за неї, аніж „воювати" з тими, хто її не поділяв.
 
— Чи насправді християнство своїми оповідями завдячує язичницькій релігії та міфам?
 
Андреа визирнула з-за „Коду да Вінчі" й знічено поглянула на доктора Мартінез.
— Можна поставити вам запитання? — поцікавилась вона.
 
— Саме для цього ми тут і зібралися, — відповіла викладачка. Андреа усміхнулась.
 
— У цій книзі історик на ім`я сер Лей Тібінг стверджує:
 
„У християнстві немає нічого самобутнього. Дохристиянський бог Мітрас, названий сином Сонця і Світлом для світу, народився 25 грудня, помер і був похований у скелястій могилі, а потім через три дні воскрес. До речі, 25 грудня — це також день народження Озіріса, Адоніса та Діоніса. Новонародженому Крішні принесли подарунки з золота, ладану і мирра. Навіть священний для християн день було запозичено в язичників".8
— Так-так, — промовила доктор Мартінез ще до того, як Андреа закінчила читати, — міф про Мітраса...
— То це правда? — здивувалася Андреа.
— Так, — відповіла пані Мартінез, — культ Мітраса та мітраїзм дійсно існували. Але чи називали Мітраса „сином Божим" і „світлом для світу"? — Ні! Мітраїчній літературі не відомі такі твердження, а дослідник мітраїзму Річард Гордон впевнено наполягає на цілковитій відсутності „свідчень про смерть, поховання і воскресіння Мітраса".9
 
Більш важливе питання полягає у тому, хто на кого більше вплинув. Із розквітом християнства на території Римської імперії інші релігії почали запозичувати його погляди і практики з метою утримати своїх прихильників від навернення до інших релігій, або, можливо, щоб привернути на свій бік християн.10
 
Розгадка полягає у датуванні. Факти засвідчують, що в Римській імперії мітраїзму не існувало аж до 100 р. н.е." М.Дж. Вермасерам, фахівець із історії культу Мітраса, заперечує існування жодного мітраїчного монумента, датованого раніше кінця І ст. н.е. Навіть дослідження Помпеї, похованої під попелом Везувію у 79 р. н.е., не виявили жодної знахідки статуї або зображення цього бога.12
 
Доктор Мартінез підвелася і дістала з полиці книгу.
— Звернімося до книги доктора Ервіна Люцера: „Культ Мітраса розвивався поступово, пристосовуючись до потреб окремих груп і культур. Зрозуміло, що цю релігію можна трактувати по-різному, її вчення важко на залишити без уваги. Найбільш імовірним є те, що в основу міфів про надзвичайне народження Мітраса і про те, як він став „богом-спасителем" було покладено історії про Ісуса після того, як християнство прийшло до Риму в І ст."13
Доктор Мартінез знайшла на полиці ще одну книгу.
— Здається, огріх вашого так званого історика полягає у тому, що називається „прикрашанням фактів", — вона погортала книгу і прочитала: „Нерідко вчені спочатку використовують християнську термінологію для описів язичницьких вірувань і практик, а потім милуються тим, які прекрасні паралелі їм вдалося провести".14
Однак схожість не означає наслідування, повторення за кимось. Якщо я народилася 28 квітня, а ви народилися через двадцять років у цей самий день, це не обов`язково означає, що ваші батьки намагалися наслідувати моїх.
— Але тут так багато наслідування, що його не можна назвати просто збігом, — заперечив Мет.
— Цілком слушно, — погодилася доктор Мартіне, — між християнськими звичаями і язичницькими обрядами й насправді існувала певна спільність, декотрі з яких були загальноприйнятими, а деякі — мали місцеве значення. Однак, це — палка з двома кінцями, адже й нині сучасні християни нерідко намагаються адаптувати рок-музику до християнських гімнів і ніхто їх за це не осуджує.
 
Кріс ствердно кивнув головою.
— Я згоден, — сказав він, — мене не на жарт розлютило твердження Тібінга про те, що Костянтин переніс християнський шабат з суботи на неділю.
Мартінез посміхнулася і промовила:
— Ось послухайте: „Спочатку, — сказав Ленгдон, — християнство дотримувалось юдейського шабату, тобто суботи, але Костянтин влаштував усе так, щоб цей день збігався з язичницьким днемпоклоніння Сонцю".15
Доктор Мартінез голосно засміялася:
— Насправді Костянтин жив на сто п`ятдесят років пізніше.
 
— Що ви маєте на увазі? — не зрозуміла Андреа.
 
Кріс витяг із кишені Біблію і розгорнув її.
 
— Задовго до кінця І ст. Лука писав: „Першого дня тижня, коли ми збиралися разом для ламання хліба..."16 Павло також згадував про збирання пожертвувань у перший день тижня у 1 Посланні до коринтян, 16:2.`7 І в Об`явленні Івана Богослова записано, що в І ст. перший день тижня християни почали називати „Днем Господнім", щоб відрізняти його від шабату.18 (Примітка автора: чимало відданих послідовників Ісуса й нині дотримуються шабату в суботу.)
 
—Який сором! — вигукнула Андреа. — Ленгдон, принаймні, міг потрудитися прочитати Новий Заповіт!
 
Доктор Мартінез кивнула.
— А додайте до Нового Заповіту ще й праці Отців церкви. Юстин Мученик писав: „А в день, названий неділею, збираються на одному місці всі, хто живуть у містах і селах та й читають спогади апостолів або книги пророків скільки дозволяє час".19
Чи скасувала церква вчення про „священність жінки"?
 
— Гаразд, — промовив Мет, — але навіть якщо один із фактів, які ми обговорювали, виявиться недостовірним..., то всі інші все одно спонукатимуть людину замислитися. Вони звучать досить переконливо.
— Не знаю, що ти маєш на увазі, — сказала доктор Мартінез.
Мет зітхнув:
— Можливо, те, що Тібінг говорить про недільне поклоніння, і є неправдою. Або, може, неправдивим є якесь інше його твердження. Однак не може ж бути все цілковитим вимислом. Я маю на увазі, що коли ми складемо всі елементи, такі як: пентакль, „священність жінки" та інше до купи, картина набуває досить переконливого вигляду.
 
— Ви хочете щось запитати? — звернулася до Мета доктор Мартінез.
 
Хлопець зосереджено дивився у „Код да Вінчі":
— Гаразд. У книзі Ленгдон стверджує, що стародавні язичники „уявляли світ поділеним на дві половини — чоловічу й жіночу. Їхні боги та богині слугували для підтримки балансу влади. Ін і янь".20 Він говорить, що з самого початку символом богинь був пентакль — „жіноче начало в усьому". Цю концепцію історики називають„священність жінки" або „небесна богиня".21
 
— Саме так, — додала Андре, — він говорить, що пентакль символізує Венеру — „богиню жіночої сексуальної любові й краси",22 а також, що Олімпійські ігри спочатку проводились через кожних вісім років, як данина їй. Пентакль ледве не було обрано символом Олімпійських ігор, однак в останню хвилину перевагу надали п`ятьом кільцям.
 
— Він про все це розповідає у книзі? — лукаво запитала доктор Мартінез.
 
— Він говорить, — пояснила Андре, — що перші юдеї також вірили в божественну природу як чоловіка, так і жінки. Ось цитую:
 
„Перші юдеї вірили, що Святе Святих у храмі Соломона містило не лише Бога, але й його владну жіночу половину, Шекінай, рівну йому... Юдейська тетраназва „ЯХВЕ" — насправді походить від „Єгова", що означає фізичну єдність чоловічого імені Я та догебраїчного імені жінки Єва — „Хава".23
 
Доктор Мартінез хотіла щось сказати, але Андреа ні на мить не зупинялась:
— А у книзі написано, що церква змінила це становище і, практично, вилучила священність жінки із християнського вчення.
Доктор Мартінез лише кліпала очима — її здивуванню не було меж.
—Нічого ж собі! — тільки й промовила вона, взяла зі столу ручку і почала щось швидко записувати.
 
Гаразд, — доктор Мартінез нарешті підвела очі. — По-перше, хоч я і не фахівець з питань пентаклю, із авторитетних джерел знаю, що єдиного пояснення пентаклю і його походження не існує. Навіть у межах вікка, неоязичницької релігії, в якій пентакль займає центральне місце, не встановлено його єдиного, загальноприйнятого, універсального значення. Кер Кухуліан, прибічник організації вікка, сказав: „Єдиного пояснення значення пентаклю і його використання не існує, у багатьох випадках він відіграє роль звичайної прикраси".24 А інший представник вікка Дорін Валіенте стверджує, що „походження магічної п`ятикутної зірки втрачено в часі".25 Піфагор (570-495 pp. до н.е.), грецький математик, тлумачив його як символ здоров`я.26 Емпедокл (490-430 pp. до н.е.) — як „знак духа, землі, повітря, вогню і води".27 Навіть сучасні неоязичники трактують його як символ переваги духовного над матеріальним.28 Утім я не знаю жодного наукового джерела, яке тлумачить пентакль як символ священної жінки.
 
— Щодо Олімпійських ігор, — продовжувала доктор Мартінез, — історичні джерела, відомі мені, чітко вказують на те, що Олімпійські ігри були даниною Зевсові, а не Венері.29 Цей факт є настільки беззаперечним, що історикам, які наважуються стверджувати протилежне, повинно бути соромно...
Викладачка заглянула у свій записник, а потім витягла з полиці ще одну книгу.
— Твердження про те, що олімпійські кільця мають будь-яке відношення до пентаклю, я вважаю безглуздям. Кільця — це сучасний символ, створений бароном П`єром де Кубертіном у 1913 році й затверджений у 1920-му.
Доктор Мартінез розгорнула книгу і поклала її на столі так, щоб Мет, Андреа і Кріс могли бачити текст:
— Кільця було задумано як символ п`яти континентів (Північну та Південну Америку було об`єднано в одне).30 А щодо поклоніння стародавніх євреїв богиням, то воно, разом із храмовою проституцією, суперечило Законові Мойсея, пророків і єврейським традиціям.31 Єврейська теологія і традиції підтримували поклоніння і належність виключно одному Богові, Яхве. Твердження ж про те, що Шекінай — це жіночий еквівалент Яхве, — просто сміх!
Кріс витягнув зі своєї книги аркуш паперу.
— Ось цитата професора Далласької теологічної семінарії Дерела Бока, дослідника Нового Заповіту.
Мартінез кивнула так, ніби знала, про що йдеться.
— Він визначає „Шекінай" як термін на позначення „Божої слави". Думка про те, що у парі з чоловічим ім`ям Бога Яхве стоїть жіноче Шекінай — чистої води вигадка.32
— Вигадкою є і твердження про те, що Яхве походить від слова Єгова. Насправді все було навпаки. Стародавня писемна єврейська мова не мала голосних. Тому в оригіналі ім`я Бога було написано чотирма приголосними. Але юдейські переписувачі, вставивши поміж них голосні з гебрейського слова Adonai, що означає „Господь", створили ім`я Бога, яке було легше вимовити: „Яхве". Коли у 1270 р. н.е. слово „Yahweh" було латинізовано, Yзмінилося на J, aWна V, таким чином в ужиток увійшло ім`я „Jehova" — Єгова... Це відбувалося в абсолютно протилежному порядку, ніж ви щойно прочитали.33
— І ще одне, — додала доктор Мартінез, — твердження про те, що ім`я Єгова було ніби-то поєднанням чоловічого Я і догебраїчного
` імені Єва — „Хава" — справжнісінький абсурд.34
— Абсурд? — здивувався Мет.
— Саме так! „Хава" дійсно було єврейським іменем дружини Адама, однак це слово не має жодного доєврейського коріння,35 воно, до речі, означає — життя. Єву називали — матір`ю усього живого.36 Однак замисліться ось над чим: якщо оригінальні старозавітні книги були написані івритом, то якими ж доєврейськими документами користувався фахівець із вашої книги для отримання своєї інформації?
 
Мет знизав плечима:
—Не знаю, — знітившись промовив він.
 
—Звичайно ж, ви не знаєте, — відповіла доктор Мартінез. — Ніхто не знає!
 
Чи була рання церква антифеміністичною?
 
— Отож, усе це просто вигадка? — Мет підвівся зі стільця. — Якщо все у цій книзі — неправда, то чому ж її видано таким великим накладом, який умить зник із полиць книгарень? Як за мотивами такої книги можна знімати фільм? І що примушує багатьох людей вірити їй?
Андреа здивовано поглянула на Мета.
— Звідки я можу знати, — продовжував хлопець, — хто говорить неправду? Як мені знати, хто винен у брехні: Тібінг чи ви?
Доктора Мартінез не образило роздратування Мета.
— Деякі люди чомусь не можуть повірити, доки не проведуть своє власне дослідження, ...не порівняють джерела, ...не зважать докази. Інші, кажу зі свого власного досвіду, просто мають чуття до правди.
Вона поглянула на Андреа. Андреа знітилась.
— У цій книзі, — нерішуче промовила вона, — розповідається про те, що Костянтин і церква навмисне уклали Біблію саме таким чином, щоб скасувати вчення про священність жінки і поставити чоловіка на чолі. Я хотіла б знати, чи це є правдою хоч частково Доктор Мартінез подивилась на Мета, ніби запитуючи, чи він збирається піти, чи залишиться. Мет сів на стілець. Андреа взяла „Код да Вінчі".
 
— Тут написано: „Костянтинові та його наступникам-чоловікам вдалося відвернути світ від язичницького матріархату й нав`язати патріархальне християнство".37 І ще: „Владні мужі ранньоїхристиянської церкви вплинули на думку всього світу, поширюючи неправду, яка призвела до знецінення жінки і переважила шальки терезів на користь чоловічої статі".38
 
Перед тим як відповісти, Мартінез дістала ще одну книгу і, розгорнувши її, простягнула Метові.
— Мете, — промовила вона, — коли твоя ласка, прочитай нам ось це.
Мет узяв книгу і почав читати:
„Стародавнє язичництво не було ні матріархальне, ані патріархальне... Його існувало багато різних видів. У деяких із них взагалі не було богинь..."39
—Гаразд, — промовив Мет, повертаючи книгу докторові Мартінез, — але я все ж вважаю, що у книзі написано правильно, адже нині „у світі не існує жінок-рабинів, католицьких священників, ісламських муфтіїв".40 Тому щось Костянтин, напевно, зробив.
 
—Ти стверджуєш, що у книзі сказано, ніби у IVст. Костянтин, об`єднавши свої зусилля з церквою, скасував вчення про „священність жінки", що справило значний вплив навіть на ортодоксальний юдаїзм, на багато століть старший за християнство, а також на іслам, який зародився лише через триста років після нього? Це надзвичайно смілива заява!
 
Мушу, однак, наголосити, що ні Писання, ні ранні християни не були налаштовані проти жінки — жодним чином! Наприклад, Біблія не засуджує Єву за первородний гріх, і щонайменше дивним можна назвати твердження про те, ніби первородний гріх було вчинено в середні віки або навіть після періоду правління Костянтина, оскільки книгу Буття було написано набагато раніше. На противагу цьому, у Посланні до римлян, 5:12, написано, що через людину на ім`я Адам гріх увійшов у світ, отож воно приписує вину за гріх саме Адамові.41
Більше того, якби Біблія — ще до часів правління Костянтина, як стверджує автор книги — була антижіночою, у ній не було б записів про лідерство Дебори, мужність Яілі, вірність Рут, дипломатичність Авіґаїл, героїзм Естер, служіння Тавіти. Якби Біблію було створено з метою виступити проти жінок, ми б ніколи не дізналися про дочок Пилипа, які пророкували, Ахіллу і Прискіллу та співробітницю Павла Юну.
 
— Якби Біблія, якою ми маємо її нині, була антижіночою, ми, беззаперечно, ніколи не знали б, що серед послідовників Ісуса були жінки — зокрема Марія Магдалина. Одним із перших євангелістів, згаданих у Писанні, була жінка, яка побігла в самарійське село, по всій окрузі поширюючи новину про Ісуса.42 Після свого воскресіння Христос спершу явився Марії Магдалині. Автори Євангелій називають її не лише першою людиною, котра побачила воскреслого Христа, але і першою, кому було доручено поширювати Добру Новину.43
Ще на початку існування церкви апостол Павло, сам вихований у патріархальних традиціях, сформулював універсальний принцип
церкви: "...нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання,
варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос!"
Найімовірніше, що це був найперший його лист, написаний приблизно 49 р. н.е., в якому він назвав жінку такою ж „священною", як і чоловіка, на основі християнської єдності в Христі Ісусі. Для тогочасного покоління це було революційне твердження.
 
Який вплив справив Костянтин на історію церкви?
 
— Вражаюче, — сказала Андреа, — я ніколи про це не знала!
— Проте, — запитав Мет, — це ж не означає, що Костянтин навіть і не намагався підірвати віру в „священність жінки"? Окрім
того, Костянтин, практично, відділив Ісуса від Його послідовників і підніс на рівень богоподібності, щоб скористатися цим для поширення власної влади.45
Доктор Мартінез знову посміхнулася. Вона поглянула на „Код да Вінчі".
— Ти не міг би показати мені, де саме це написано? Мет почав перегортати сторінки.
— Про це написано багато, ось, наприклад... — він зупинився, ще раз переглянув текст і подав книгу докторові Мартінез. Вона
, прочитала:
— А я думала, що імператор Костянтин був християнином, — сказала Софі.
 
Навряд чи, — похитав головою Тібінг, — усе своє життя він був язичником, який отримав хрещення лише на смертному ложі, будучи вже занадто слабким для того, щоб заперечувати..."46
Викладачка переглянула ще декілька абзаців і продовжила читати: „Софі здивувалася:
— Що примусило імператора-язичника обирати офіційною релігією християнство?
Тібінг посміхнувся:
— Костянтин був чудовим стратегом. Він усвідомлював, що перемога за християнством і просто зробив ставку на фаворита. Історики й досі дивуються майстерності, з якою він навернув язичників, які поклонялися Сонцю, у християнство. Поєднавши язичницькі символи, свята та ритуали із християнською традицією, він створив релігію-гибрид, прийнятну для обох сторін".47
 
Доктор Мартінез відірвала погляд від книжки і заперечливо похитала головою.
— У мене просто немає слів, — нарешті промовила вона. — Я ніколи не прийняла б такої роботи від своїх студентів.
Вона знову заринулася в читання книги і зупинилась на уривку:
„Під час змішання двох релігій Костянтину потрібно було укріпити нову християнську традицію, і він скликав знаменитий Нікейський Собор. На цьому Соборі обговорювали і виносили на голосування багато аспектів християнської віри: дату святкування Пасхи, роль єпископів у церкві, закони проведення священнодійства і, звичайно ж, учення про божественність Христа.
— Щось я не зовсім розумію, — здивовано насупилась Софі.
— Божественність Ісуса?
— Люба моя, — пояснив Тібінг, — доти послідовники вважали Ісуса земним пророком, ...видатною, впливовою людиною, однак усе ж людиною, земним створінням.
— Не Божим Сином?
 
Ні, — урочисто промовив Тібінг, — до цього історичного моменту послідовники вважали Ісуса за смертного пророка... А проголосити Ісуса „Божим Сином" офіційно було запропоновано і вирішено під час Нікейського Собору. Як наслідок голосування.
— Зачекайте. Ви стверджуєте, що божественність Ісуса — це усього лиш наслідок голосування?..
— Офіційно проголосивши Ісуса Сином Божим, Костянтин таким чином перетворив Його на божество, — сказав сер Тібінг..."48
Доктор Мартінез відклала книжку, сіла за стіл і закрила обличчя
руками. Коли вона прийняла руки і поглянула вгору, стало ясно, що жінка з усієї сили намагається стримати сміх.
— Вибачте, — промовила вона, — це так непрофесійно.
Викладачка вдихнула повітря і встала.
— Гаразд, — сказала доктор Мартінез, — поговорімо про факти.
Вона взяла одну з книг, яку дістала з полиці раніше, і знову сіла за стіл. Розгорнувши її, викладачка простягнула її Андреа, вказуючи уривок на третій сторінці.
— Прочитай, будь ласка, три абзаци.
Андреа взяла книгу і почала читати: „Фахівці з історії церкви одностайно погоджуються, що наступною, за важливістю, віхою після новозавітніх подій є навернення імператора Костянтина до християнства, яке відбулося у 312 р. н.е. Ось як це відбулося: війська Костянтина були розміщені неподалік від Рима, на Мільвіанському мості, де вони готувалися скинути римського імператора Максентія. У разі перемоги Костянтин став би єдиним правителем імперії. Уночі, напередодні битви, Костянтин побачив видіння, яке змінило його життя та й хід історії церкви".
 
„За словами Євсевія Кесарійського, який був водночас істориком і довіреною особою Костянтина, імператор молився язичницькому богові: аж ось він „на власні очі побачив хрест у світлі неба, над сонцем, і напис, прикріплений до нього: „Перемагай ось цим" ...Потім уві сні Христос Божий з`явився йому зі знаком, який він бачив у небі й повелів виготовити подібний знак і використовувати його як охорону під час усіх зіткнень із ворогом".49 „Отож, Костянтин перейшов міст і переміг у битві, воюючи під прапором із християнським хрестом. Пізніше він видав Міланський едикт, яким скасував переслідування християн".50
 
Доктор Мартінез подякувала Андреа і взяла у неї книгу.
 
— Загалом, історики не сумніваються у щирості навернення Костянтина, одночасно визнаючи той факт, що імператорові надзвичайно складно було цілковито відмовитись від амбіцій та маніпулювання.
 
Вона встала зі стільця і знову підійшла до книжкової полиці, а витягнувши ще одну книгу, повернулася на місце.
— Пол Меєр, професор стародавньої історії університету Вестерн Мічиган, підбиває підсумок того, що про Костянтина говорять майже всі історики: „Оскільки Костянтин, безперечно, був людиною грішною, історики погоджуються у тому, що він відмовився від язичництва і став щирим християнином".51
Викладачка закрила книгу.
— Гадаю, що найгіршим впливом, який справив на церкву Костянтин, було те, що він вніс у неї, на той час очищеної через переслідування, політичні цінності. Прийняття християнства як релігії у Римській імперії було, напевно, найгіршим, що могло статися із церквою, оскільки безліч людей, які сповідували істинні християнські цінності, були заохочувані приєднатись до церкви, яка не вірила, що лише Христос дає спасіння, і практикувала язичницькі ритуали, вплітаючи їх у традиції християнства. Багато хто стверджує, — і я погоджусь із ними, — що переслідування очищають і вдосконалюють церкву.
 
Вона замислилася, ніби про щось згадала.
— Однак, заради справедливості зазначу, що збереження єдності та очищення церкви не було завданням Костянтина. Його завдання, як і всіх імператорів, полягало в збереженні єдності імперії.
 
Отож, коли впливовий оратор на ім`я Арій почав збирати навколо себе численних послідовників, переконуючи їх, що Христос не є Богом, це призвело як до політичної, так і релігійної необхідності покласти цьому край. — Вона взяла зі столу іншу книгу й продовжила читати:
 
„Зізвавши трьохсот єпископів зі всієї імперії, (Костянтин) сам виголосив промову про те, що доктринальні розбіжності гірші, ніж війна. Політичне втручання в доктрини і життя церкви викликало обурення у декого з делегатів Собору, однак більшість схвалила його. Для тих, хто пережив жах переслідувань, цей Собор, ініційований самими імператором, був земним раєм".52
Отож правда полягає у тому, — сказав Мет, — що Костянтин все ж організував голосування щодо божественності Ісуса.
 
Що таке Нікейський Собор?
 
— Костянтин дійсно скликав Собор, — промовила доктор Мартінез, під час якого єпископи обговорювали точне значення написаного Писанні упродовж попередніх століть. Проте слід пам`ятати, що призначення особи Ісуса як „Божого Сина" не було офіційно запропоновано і прийнято через голосування на Нікейському Соборі, як стверджує ця книга. Очі викладачки яскраво засяяли, акцент раптом став набагато відчутнішим.
— Це нікчемне твердження. Однак не приймайте беззаперечно й мої слова. Послухайте, що говорить Петро в Євангелії від Матвія, написаній більш ніж двісті років до Нікейського Собору: „Петро сказав Ісусові: „Ти — Христос, Син Бога живого".53
У Євангелії від Марка, датованій на двісті років раніше скликання Собору, збереглися слова римського сотника: „Цей чоловік був Божим Сином".54
Євангелія від Луки, створення якої також на понад двісті років випереджає Нікейський Собор, розповідає, що демони, яких Ісус вигнав із людей, закричали: „Ти Божий Син!"55
Іван, „улюблений учень" Ісуса, написав про Нього на початку своєї Євангелії — також створеної більш як за двісті років до скликання Собору: „І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця..."56
— Твердження про те, що визнати Ісуса „Божим Сином" було офіційно запропоновано і прийнято на Нікейському Соборі, не псує репутації ні Ісуса, ні Його послідовників, однак є ганьбою для серйозного історика, який висуває його, незважаючи на наявність численних доказів на користь протилежного! Не вдаючись у подробиці, скажу лише, що у послідовників Христа не виникало жодних сумнівів стосовно того, що Ісус був Божим Сином.
— І не лише у перших учнів, — продовжувала доктор Мартінез,
— але й у найбільш впливових та знатних представників IIст. Ось що про Христа писав Юстин Мученик: „Він є первородним Словом Божим і навіть Богом, а також Богом і Господом сил небесних".57 Іриней звертався до Ісуса як до Господа і Бога, Спасителя і Царя.58 А Климент Олександрійський назвав його істинним проявомБожества, рівним Богові Всесвіту, тому що Він — Його Син.59
Викладачка розкрила ще одну книгу й перегорнула декілька сторінок.
— Професор Меєр стверджує: „Нікейський Собор не сперечався з приводу того, чи Ісус був наділений божественною чи тільки земною природою, і чи був Він співвічним своєму Батькові".60
Андреа почала гойдатись на своєму стільці.
— Але ж, — сказала вона, поглядом указуючи на „Код да Вінчі",
— у книзі написано, що Костянтин і Нікейський Собор вилучили всі свідчення, які вказували на людську природу Ісуса, щоб переконати всіх у протилежному.
— У відповідь зазначу, — сказала Мартіне, — по-перше: жодних історичних доказів того, що на Нікейському Соборі обговорювались гностичні євангелії чи будь-що інше, що стосувалося канону, не існує. У історичних джерелах та дослідницьких працях ви не знайдете й рядка про те, що на Нікейському Соборі обговорювали, які книги повинні входити до складу Нового Заповіту. Доктор Люцер наголошує: „Двадцять питань було порушено в Нікеї, і їх зміст й досі відомий, утім жодне не стосувалося канону".61
По-друге, — продовжувала доктор Мартінез, відкинувшись назад у кріслі. — Якщо Костянтин включив до складу Біблії лише ті євангелії, у яких ішлося про божественність Ісуса, то як так сталося, що найперші й найдостовірніші євангелії, які й донині входять до її складу, недвозначно розповідають і про такі людські риси Ісуса, як, скажімо, Його фізичний, розумовий та соціальний розвиток? Із них ми дізнаємося про те, що Ісус терпів голод та втому, дивувався, гнівався й засмучувався.62 У Посланні до євреїв написано, що Христос не лише сам пережив спокуси, але й здатен зрозуміти нас, коли ми в них впадаємо, тому що Він був випробуваний в усьому тому, що й ми.63 Біблія недвозначно стверджує, що Ісус був повною мірою людиною, як і повною мірою Богом.
Коли доктор Мартінез замовкла, Кріс кивнув, а Мет і Андреа заглибилися у роздуми.
— Можна вас дещо запитати? — доктор Мартінез порушила мовчання.
—Мене? — здивувався Мет.
 
—Усіх вас, — відповіла вона.
 
Усі, ніби по команді, знизали плечима.
— Так, — невпевнено відповіла Андреа.
— Якщо вигаданий герой зі „Коду да Вінчі" правий, стверджуючи, що упродовж історії Ісуса вважали простою земною людиною, ...то де Костянтин узяв євангелії, які твердили протилежне? Очі Андреа розширилися.
—Я розумію ваше запитання, — промовила вона.
 
—У книзі написано, — сказав Мет, — про існування вісімдесяти євангелій, отож вибирати було з чого. Очевидно, що одні з них наголошували на людській природі Ісуса, а інші — на Його божественності.
 
— Але ваш герой говорив не про те, що в IVст. н.е. серед послідовників Ісуса виникли певні тимчасові непорозуміння, або розбіжності у поглядах серед представників різних сект, які
стосувалися співвідношення між людською і божественною природою Ісуса, — сказала викладачка. — Гадаю, тепер я вже можу цитувати слова вашого Тібінга: „До того історичного моменту послідовники Ісуса вважали Його земним пророком, ...видатною, впливовою людиною, однак усе ж людиною. Простим смертним". Крапка. Кінець історії. Хіба ж не так він сказав? Андреа поглянула на Мета.
— Саме так він і сказав.
— Мені все одно, — Мет махнув рукою.
Андреа звернулась до доктора Мартінез.
— Я згідна з вашими словами про існування лише однієї правди. Якщо припустити існування декількох євангелій, з яких Костянтин
 
хотів узяти докази на користь божественості Ісуса, водночас заперечуючи всі інші, в такому разі ідея божественості Христа не могла бути новиною, поширюваною з виключно політичною метою. Твердження Тібінга суперечать самі собі. Доктор Мартінез ствердно кивнула.
—Дещо все ж турбує мене, — зізналась Андреа.
 
—Що саме? — поцікавилася викладачка.
 
—Голосування. Якщо під час голосування на Нікейському Соборі з приводу походження Ісуса ледве вистачило голосів, щоб визнати, що Він одночасно був і людиною, і Богом, то це питання так само могло вирішитися і по-іншому, якби хтось із присутніх того дня, скажімо, захворів.
 
—Цілком слушно, — сказала доктор Мартінез. — Я ледь про це не забула.
 
Вона взяла зі столу „Код да Вінчі" і знайшла сторінки, які читала раніше:
— Ось воно. Тібінг стверджує, що божественність Христа було встановлено приблизно однаковою кількістю голосів.64
Викладачка обвела поглядом присутніх і посміхнулася.
— Хочете знати, настільки „приблизно однаковою" була кількість голосів?
У відповідь Андреа кивнула. Мартінез промовила:
—Триста... проти двох.65
 
—Аж триста?!!
 
—Проти двох, — повторила Мартінез. — Це занадто вагома різниця, щоб називати її „приблизно однаковою" кількістю, чи не так?
 
—Безперечно, — погодилась Андреа.
 
—Коротше кажучи, — промовила доктор Мартінез, — 99,33 відсотки усіх церковних діячів Римської імперії ухвалили документ, який отримав назву Нікейський Символ Віри і який донині проголошується у багатьох церквах по всьому світові. Ось він, послухайте:
 
Нікейський Символ віри
 
Віруємо в Єдиного Бога,Всемогутнього Отця, Вседержителя,Творця неба і землі, усього видимого і невидимогоІ в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, народженого від Отця раніше всіх століть, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, не сотвореного Отцю єдиносущого, через Якого усе сталося; для нас людей і для нашого спасіння, що прийшло з небес, і втіленого від Духа Святого і діви Марії, і людиновтіленого; розп`ятого за нас при Понтії Пилаті, вистражданого, і похованого, і воскреслого на третій день, по Писанню; і того що прийшов на Небеса, і сидячого по правиці Отця; і знову прийдешнього зі славою судити живих і мертвих; Якого царству не буде кінця.І в Духа Святого, Господа, животворящого,який походить від Отця,і якому поклоняються і славлять разом з Отцем і Сином,що промовляв через пророків.У єдину святу, соборну й апостольську Церкву. Сповідаємо єдине хрещення у відпущення гріхів. Очікуємо воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.
 
Благоговійна тиша наповнила кімнату, коли доктор Мартінез закінчила читати документ, написаний тисяча сімсот років тому. Через декілька секунд Кріс, Мет і Андреа пішли, а Символ Віри став для них благословенням.
 
Примітки до розділу
 
1. 232.
 
2. Діяння 17:22-23.
 
3. Richard Abanes, The Truth Behind the DaVinci Code (Eugene, OR: Harvest House Publishers, 2004), 33.
 
4. 232.
 
5. Erwin W. Lutzer, The DaVinci Deception (Wheaton, IL: Tyndale House Publishers, 2004), 3, 4.
 
6. 232.
 
7. Івана 18:36.
 
8. 232.
 
9. Richard Gordon, Image and Value in the Greco-Roman World (Aldershot, UK: Variorum, 1996), 96.
 
10.Bruce M. Metzger, "Mystery Religions and Early Christianity," in Historical and Literary Studies (Leiden, Netherlands: E.J. Brill, 1968), 11.
 
11.Edwin M. Yamauchi, Pre-Christian Gnosticism, 2nd ed. (Grand Rapids, MI: Baker Book House, 1983), 112.
 
12.M.J. Vermaseran, Mithras: The Secret God (London: Chatto and Windus, 1963).
 
13.Lutzer, DaVinci Deception, 96-97.
 
14.Ronald Nash, Christianity and the Hellenistic World (Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House, 1984), 126.
 
15.232-233.
 
16.Діяння 20:7.
 
17.„А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду".
 
18.Об`явлення 1:10.
 
19.First Apology, in The Ante-Nicene Fathers, vol. 1, eds. James Donaldson and Alexander Roberts (Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1993), 1.67.
 
20.36.
 
21.Там само.
 
22.Там само.
 
23.309.
 
24.Kerr Cuhulian, Full Contact Magick: A Book of Shadows for the Wiccan Warrior (St. Paul, MN: Llewellyn Publications, 2002), 239.
 
25.Dorreen Valiente, An ABC of Witchcraft Past & Present (New York: St. Martin`s Press, 1973), 306.
 
26.John Michael Greer, The New Encyclopedia of the Occult (St. Paul, MN: Llewellyn Publications, 2003). 367.
 
27.Raven Grimassi, Encyclopedia of Wicca & Witchcraft (St. Paul, MN: Llewellyn Publications, 2000), 285.
 
28.Cuhulian, Full Contact Magick, 103.
 
M.I. Finley and H.W. Pieket, The Olympic Games: The First Thousand Years (New York: Viking, 1976); A. Dailey and J. Kieran, The Story of the Olympic Games (Philadelphia: Lippincott, 1977); B. Henry and R. Yeoman, An Approved
 
History of the Olympic Games (Sherman Oaks, CA: Alfred, 1984); and Allen Guttman, The Olympics: A History of the Modern Games (Urbana, IL: University of Illinois Press, 1992).
 
30. "Torch Run, Olympic Rings Not So Ancient." The Herald-Mail, July 14, 1996, accessed at www.Herald-mail.com/news/1996/olympics/julyl4herald.html.
 
31. Повторення Закону 23:17-18; 1 Царів 11:33.
 
32. Darrell Bock, Breaking the Da Vinci Code (Nashville: Thomas Nelson Publishers, 2004), 187.
 
33. Richard Abanes, The Truth Behind the DaVinci Code, 19.
 
34. 309.
 
35. David H. Stern`s, The Complete Jewish Bible (Clarksville, MD: Jewish New Testament Press, 1998), 4.
 
36. Genesis 3:20.
 
37. 124.
 
38.Там само.
 
39. Abanes, The Truth Behind the DaVinci Code, 33.
 
40. 125.
 
41. Єфесянам 5:14.
 
42. Івана 4:28-30.
 
43. Івана 20:17-18.
 
44. Галатам 3:28.
 
45. 233.
 
46. 232.
 
47.Там само.
 
48.233.
 
49. Mark A. Noll, Turning Points: Decisive Moments in the History of Christianity (Grand Rapids, MI: Baker Book House, 1997), 50.
 
50. Lutzer, DaVinci Deception, 3, 4.
 
51. Hanegraaff and Maier, DaVinci Fact or Fiction, 14.
 
52. Lutzer, DaVinci Deception, 5.
 
Матвія 16:16,
 
54.Марка 15:39,
 
55.Луки 4:41, NASB.
 
56.Івана 1:1-3, 14, NASB.
 
57.First Apology in The Ante-Nicene Fathers, vol.1, 184.
 
58.Irenaeus, Against Heresies, in The Ante-Nicene Fathers, vol. 1, 330.
 
59.Clement of Alexandria, "Exhortation to the Heathen," in The Ante-Nicene Fathers, 202.
 
60.Hanegraaff and Maier, DaVinci Fact or Fiction, 15.
 
61.Lutzer, DaVinciDeception, 14-15. Люцер також, здається, намагався простежити джерело ошуку тих, хто вважає, що предметом обговорення на Нікейскому Соборі був канон. Барон де Хольбак в „Ессе Гомо" запевняє, що така думка є хибною, вона була поширена французьким атеїстом Вольтером (1694-1778). А джерелом для Вольтера послужив анонімний документ під назвою „Ветус Синекдікон", написаний приблизно у 887 р. н.е. У цьому документі кожний розділ присвячений окремому Собору. Люцер пише: „Цей носій інформації подає деталі, відсутні в інших джерелах. Згадуючи про вирішення Нікейським Собором питання божественості Ісуса, Трійці і канону, він пише: „Канонічні і апокрифічні книги розподілялись ось яким чином: у домі Божому книги лежали біля святого вівтаря, рада просила Господа в молитві, щоб богонатхненні слова були знайдені нагорі — як це в дійсності і трапилося..." Ця інформація частково носить характер легенди. У жодному іншому документі, який стосується Нікеї, не згадано про подібну процедуру. (16)
 
62.Луки 2:52; Матвія 4:2; 8:5-10; Марка 11:15-17; Луки 8:22-23; та Івана 11:33-36.
 
63.Євреям 4:15-16.
 
64.233.
 
65.Слово „католицька" тут вказує не лише на Римо-католицьку церкву; його вжито на позначення „вселенської", тобто єдиної істинної всесвітньої церкви, яка охоплює представників кожної нації, раси та прошарку суспільства. Див. Hanegraaff and Maier, DaVinci Fact or Fiction, 15; і Lutzer, DaVinci Deception, 8 та інші.