Дмитро Степовик,
доктор богословських наук,
пофесор Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату
 
Наука Господа Ісуса Христа, віра Ісуса Христа не від учора піддаються атакам диявола – так було завжди. Але нині ці атаки стали дуже витончено-підступні: вони маскуються під „Церкви Нового віку”. До розгалуженої системи протестантських Церков і конфесій, звичайно, долучають численні нові нехристиянські або біля християнські утворення та групи, які теж ладні іменувати себе Церквами. Але Церквами їх можна назвати з великою умовністю, бо Церква є тіло Господнє на землі, а згадані групи часто-густо не мають нічого спільного ні з тілом Христовим, тобто євхаристійним, на землі, ні з дією Святого Духа серед землян; отже, вони і не є Церквами. Одне з визначень, яке дає слову „культ” „Словник іншомовних слів” (київського видання 1974р.) – „сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи. Справді, слово „культ”, яке походить від латинського „cultus”, означає поклонятися. Але християни поклоняються Богові як одноістотній пресвятій Трійці, проте вони не належать до культу, а до Всесвітньої, Єдиної, Святої, Апостольської Церкви, що складається з багатьох помісних Церков, відповідних етнічній і мовній різноманітності світу. Тому визначення культу, як принципової відмінності від Церкви, полягає в тому, що культ – це група людей, переконання яких засновані на уявленні про переваги певного лідера, що неминуче призводить до заперечення центральних доктрин Християнства, як вони викладені в Біблії.
Таким чином, культи як біля християнські новоутворення не варто ідентифікувати з жодною з трьох течій Християнської релігії – ні з Православ’ям, ні з Католицизмом, ні в Протестантизмом., хоч культи (як і секти) часто пов’язують себе з протестантами.
Секти – це, за визначенням уже згаданого „Словника іншомовних слів”, є релігійними групами, що відокремилися від панівної Церкви, або ж група осіб, що замкнулася у своїх вузьких інтересах. Секти мають чимало спільного з культами, проте й відрізняються від них – саме своєю замкненістю, скритністю, приховуванням своїх справжніх цілей. Культи відкрито закликають до себе всіх бажаючих, не гребуючи прозелітизмом. Вони прагнуть масовості й популізму, вивищування і звеличування своїх уявних переваг і своїх лідерів над корінними історичними Церквами, як правило, проголошуючи історичне Християнство „мертвою Церквою”. А от секти ретельніше вишукують своїх прихильників; повільно, з численними випробуваннями і перевірками залучаючи до себе вибраних. Їхні справжні доктрини утаємничені і їхнє учення сховане від людського ока.
Культи і секти дуже чисельні. У другій половині ХХ століття вони множаться з вибуховою швидкістю. Розштовхуючи інших і ворогуючи між собою, вони мають одну мету: витіснити, а то й знищити історичні християнські Церкви, які вже існують багато століть. Секти і культи можна було б не вивчати, але їх агресивність і загрози історичним Церквам змушують пильніше приглянутися до них, ознайомитися із суттю їхніх нападок на традиційне Християнство, їхньою догматикою, доказами на користь свого віровчення. Окреслити межі поглядів цієї категорії віруючих дуже важко, тому що секти і культи весь час у русі, у змінах. Одні з’являються, інші зникають, зливаються чи розколюються. Не є сталою величиною їхня догматика: одні відкидають Біблію, інші визнають тільки якусь її частину, треті дають свою, нетрадиційну інтерпретацію Християнства чи й просто спотворюють його.
Методи роботи культів і сект відрізняються від методів роботи Церков. Богослужіння в його загальноприйнятому розумінні там нема; навпаки, культивується відраза до обрядів. Основна форма роботи – агітаційні заклики, пропагандистські виступи на зібраннях, стадіонах, майданах, а також через пресу, радіо і телебачення. Будь-якими засобами набути прихильників і нових членів – ось завдання культів і сект.
Цю категорію релігійних груп можна поділити на три частини.
Західні культи і секти. Це ті, що відділилися від однієї з трьох гілок традиційного Християнства, наприклад, Трійцю, двоєдину природу Господа Ісуса Христа (Божественну і людську), особливу роль Діви Марії у справі Боговтілення тощо. Вони активно використовують Біблію, добираючи з неї короткі цитати, даючи їм своє пояснення і свій, прийнятний для них контекст.
Східні культи і секти. Вони грунтують свої погляди на східній релігійній філософії – Індуїзмі, Буддизмі, Конфуціанстві тощо.
Біблія не є головною священною книгою для східних культів і сект, а лише однією з книг, яка часто ставиться далеко позаду їхніх „священних” книг. Так само Ісус Христос є, на їх думку, одним з „богів”, великим пророком, супергероєм. Християнство винесене східними культами й сектами за дужки їхніх концепцій, як придаток до східної філософії.
Змішані західно-східні культи і секти, які деякі вчені називають ще „культами Нового Часу”. Справді, це нове явище в панорамі релігій – спроба об’єднати східну релігійну ментальність, засновану на існуванні багатьох „богів і духів”, із західним монотеїзмом – вірою в одного Бога. Змішані культи і секти використовують для свого „вінегрету” не тільки далекосхідні вірування в переселення духів, а й певні положення таких монотеїстичних релігій східного походження, як Юдаїзм та Іслам. До всієї цієї мішанини вони додають також окремі положення Християнської релігії.
У наш час, коли, говорячи словами святого апостола Павла, „настали тяжкі часи” і люди стали „самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися” (Друге Послання святого апостола Павла до Тимофія, 3;2-5), - ці люди, шукаючи нової духовності, відповідної своїй зіпсованій природі, із захопленням приймають згадані культи і секти, особливо змішаного західно-східного типу. Тому культи і секти бурхливо ростуть, живлені тим спантеличенням і збаламученням, яке переповнює нині душі багатьох людей. Дуже важливо повернути людей до здорового вчення, але для цього треба знати: що ж таке культи й секти в цілому і кожна з них зокрема?
Можна назвати чотири основні причини масового припливу дезорієнтованої в питаннях правильної віри людності до культів і сект:
 
- інтелектуальна, бо, оскільки людина думає і шукає свого місця в цьому житті і у вічності (а це роздумування і пошук дані їй від Бога), то культи і секти дають дуже впевнені, але далеко не правильні відповіді на інтелектуальні запити людини;
- емоційна причина, заснована на нетерплячих пошуках частиною людей негайної відповіді на свої тяжкі проблеми й ситуації (смерть у родині, стрес, сварка, позбавлення праці, розлучення), а культи й секти негайно пропонують готові, легкі, але цілком помилкові рішення;
- соціальна причина, тобто цілеспрямована праця місіонерів з культів і сект з певними соціальними групами, які опинилися на маргінесі суспільства (хворими, бідними, безробітними, бездомними, малоосвіченими), експлуатуючи їхні соціальні потреби, наприклад, під виглядом опіки над ними провадячи збір грошей і фондів тощо;
- духовна причина, тобто розрахунок на прихід у культи й секти тих, хто не твердий у своїх християнських переконаннях, слабко орієнтується в найважливіших доктринах християнства, хто блудить і шукає вигідної для себе релігії; ці „духошукачі”, непевні і мляві у своїх переконаннях, стають здобиччю культів і сект, але не надовго, бо одна їм швидко набридає і вони шукають іншої, нібито кращої, поки не опиняються біля розбитого корита.
Для українського суспільства небезпечні усі чотири причини, але особливо небезпечна четверта – духовна. Бо багато старших і молодих, змучені десятиліттями атеїзму, шукають будь-якої духовності і, зазвичай, натрапляють на погану й небезпечну духовність – диявольську. Маємо дуже тонкий прошарок грамотних християн, які знають повноту істини, а не ерзац – фальшивку, підробку „під істину”. Тому так важливо дослідити спільні риси у віровченнях культів і сект, їх глибоку єретичну суть. Часом, маскуючись під „Церкву”, та чи інша секта висміює або „розвінчує” якусь одну – але вкрай важливу доктрину істинного Християнства, наприклад, Троїчність Бога або подвійну природу Ісуса Христа, Людську й Божеську; а всю решту приймає. Для неграмотного християнина ця „поправка” сектантів здається незначною або навіть логічно вмотивованою. А насправді від такої „поправки” Християнство стає повністю вихолощеним, позбавленим самої своєї суті.
Хоч численні культи і секти мають свій „індивідуальний профіль”, між ними у віровизнавчому відношенні є чимало спільних рис. Вони мають якийсь невиразний, дуже розмитий, але у чомусь спільний „символ віри”, певні доктрини, які формують їхні віровчення.
Насамперед – віра у власного пророка, тобто в духовного вождя, засновника культу або секти. Угруповання ці об’єднуються навколо якогось новоявленого „пророка”, який розкриває перед групою людей „видіння майбутнього” і каже, як треба поводитися його прихильникам, щоб найкраще зустріти це майбутнє, опанувати становище і спастися. „Месія” дає норми поведінки, в основі яких лежать безоглядна відданість йому, відділення від решти суспільства, повне підпорядкування його вказівкам і вербування нових прихильників. Вожді культів і сект використовують Біблію та священні книги інших релігій на свій розсуд, що їм підходить, вони схвалюють, виділяють; що стоїть на дорозі – відкидають. Фанатична відданість вождеві – неодмінна риса вірних у культах і сектах. Навіть якщо вождь накаже вмирати, це має бути виконане. Так було недавно з керівником секти „Народний храм” Джімом Джонсом в латиноамериканській країні Гайяні, коли за його наказом здійснило масове самогубство через прийняття отрути 912 осіб; іншим чином діяли „святі” в одній секті в Японії, здійснюючи атаку отруйним газом у метро міста Токіо.
Наступне – це віра в нібито нові богонатхненні відкриття, дані від Бога лідерам сект і культів. Нові чуда, об’явлення і послання переповнюють життя релігійних новоутворень.
Оскільки їхні документи добре продумані авторами і пристосовані до конкретних умов життя суспільства, Біблія проголошується „застарілою”, а традиційні історичні Церкви – „мертвими”. Також мертвими й неправдивими проголошуються віровчення інших (конкуруючих) сект і культів. Наголошуючи на своїй винятковості й унікальності, вожді-месії доводять, що Бог тільки їм дав потаємну місію розкрити правду і поширити її на весь світ. Вони також кажуть про вражаючі факти зцілень колишніх хворих та інші надприродні явища, які вони звершують нібито силою Божою.
Одні культи і секти роблять власні – „вчені” – переклади Біблії і дають її ясним термінам та положенням власні (і вигідні їм) трактування; інші не зупиняються навіть перед тим, щоб оприлюднювати інші „біблії”, наприклад, „Книгу Мормона”, „Коштовну перлину”, „Учення й Заповіти” (секта Мормонів); „Божественний Принцип” (секта Муна).
Заперечення або фальшиве тлумачення Пресвятої Трійці – ще один штрих нехристиянського чи біляхристиянського віровчення. Його послідовники або зовсім заперечують християнське вчення про Трійцю як єдиного Бога в трьох особах (Отця, Сина і Святого Духа), або дають Трійці ними самими вигадане тлумачення. Повністю заперечують Трійцю, вважаючи вчення про неї поганством і навіть сатанізмом, Християнська Наука, Свідки Єгови, Міжнародний Шлях. Мормони у своїх писаннях і проповідях часом вживають слово „трійця”, але це зовсім на та Трійця, в яку вірять християни. Мормонська „трійця” – це три різні боги серед деяких інших. Трохи інший зміст вкладають у це слово послідовники секти Муна. Вони кажуть, що це слово означає Отця, Матір і Сина. Отож, плутанина в питанні природи Бога і свавільні пояснення трьох іпостасей Творця світу видаляють культи і секти за межі Християнської релігії.
Спільною рисою культів і сект є спотворене навчання про другу особу пресвятої Трійці – Бога-Сина, тобто Ісуса Христа. Біблія навчає, що Ісус є Богом в образі Людини. Він втілився для певної мети – звільнення вірних від гріха, жив безгрішним життям, пролив свою кров, щоб знищити гріх, а воскрес, щоб знищити смерть. Через 50 днів після воскресіння Він піднявся на Небо, зайняв місце праворуч Бога-Отця, щоб опікатися вірними, які лишилися на землі. Свого часу Він повернеться на землю для суду над живими й мертвими для наступного встановлення царства, якому не буде кінця. Ці положення знає перший-ліпший правдивий християнин, бо вони закріплені в молитві „Символ віри”.
Одначе культи й секти повністю або частково ревізують чітку і ясну науку Християнства про природу Ісуса Христа. Услід за давно забутими єресями аріан, несторіан і монофізитів, Ісусові Христові відмовляється сьогодні у подвійній природі – Божій і Людській. Мормони вчать, що Ісус був одним з багатьох „богів”. Свідки Єгови підкреслюють, що Він був створений і є не Богом, а виконавцем Божої волі в особі архангела Михаїла. Божу іпостась Ісуса Христа заперечують Християнська наука, Міжнародний шлях і секта Муна, хоч і визнають благородство Ісуса як людини. Переповнений вигадками погляд цих людей на хресну голгофську жертву Ісуса Христа: вони не люблять самого зображення хреста, нав’язливо твердячи, що „ця шибениця” не може бути символом торжества життя. Вони не мають твердої віри в те, що кров Господа змила всі гріхи, тому в культах і сектах занедбана євхаристійна жертва. Отож, три найважливіші ознаки Ісуса Христа – його божественність, викуплення і воскресіння – ревізуються і фактично заперечуються культами і сектами.
Не менш заплутаними і помилковими є їх уявлення про сутність третьої особи пресвятої Трійці – Святого Духа. Кожне сектантське угрупування трактує Святого Духа по-своєму. Свідки Єгови, Християнська Наука і Міжнародний шлях заперечують божественність Святого Духа. Мормони визнають Святого Духа як одного з богів, але не пов’язують його з особою триєдиного Бога. Крім того, Мормони розрізняють двох Святих Духів: одного як людину, що походить від небесних батьків (англ. Holy Ghost), другого як розум Отця і Сина (англ. Holy Spirit). Секта Муна не визнає за Святим Духом ні Божої, ні Людської природи. Правдивий християнин не може бути вражений сміливістю цих людей, які забувають (чи ігнорують) Господнє попередження, що випад проти Святого Духа є гріх і богохульство, яке не прощається ні в цьому світі, ні в майбутньому, небесному.
Відмінне від християнського у них і віровчення про спасіння. Кожному християнинові відомо, що віра в триіпостасного Бога є запорукою спасіння. А вже віра виробляє в людини спосіб життя: не грішити, у допущених гріхах сповідатися, укріплятися Святим Духом. У правдивому християнстві віра і діло нерозривні. Але це не рівні величини, бо між ними існує причинно-наслідковий зв’язок. Добра віра зумовлює добре діло. Діла самі собою, як би багато їх не було і якими б гарними вони не виглядали, ніколи не спасуть людини в очах Божих, якщо вона невірна, не знає правдивого Бога. А от культи і секти дотримуються іншого віровчення. У більшості з так званих їхніх „церков” наріжним каменем спасіння є якраз діло. „Роби так, слідуй тому-то, виконуй настанови фундатора культу – і врятуєшся”, - ось приблизна логіка більшості прихильників дивних релігійних утворень. Особливо на добрих справах як на основі спасіння наголошують Свідки Єгови і муністи. Свідки Єгови у книжці з характерною назвою „Ви можете жити вічно в раю на землі” взагалі підводять читача до думки, що рай збудують самі люди, хоч пророча книга Об’явлення Івана Богослова, якою завершується Біблія, недвозначно каже: „І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого” (Об’явлення святого Івана Богослова, 21;2). Це тільки комуністи хотіли збудувати земний рай, але збудували руїну, якої ще світ не бачив.
Вірні ж люди знають підпорядкованість діл вірі. У Мормонів же діла – це примусове хрещення, виконання приписів і колективна дисципліна. У Трансцендентної Медитації (є і такий культ) – це співи псалмів, зануряння у світ видінь (трансцендентність) і читання мантрів (правил). У Християнської Науки – ліберальне розуміння гріхів і обіцянка спасіння для всіх без винятку. Правдиве ж Християнство навчає, що саме собою хрещення ще не означає спасіння, так само як і добрі справи та виконання закону: ні, спасіння – це щира віра в Господа, а добрі діла прийдуть до тих, хто врятований.
Культи і секти багато говорять про рай і пекло, але рідко де їхня мова збігається з правдивим Християнським віровченням про небесну славу як винагороду для тих, хто вірив у Бога; про вічні пекельні муки і кари для невірних. Мормони ж і кришнаїти трактують небесний рай як міжпланетарну конфедерацію богів. У єговистів рай – це майбутня земна реальність, своєрідний ідеальний курорт. Інші культи твердять, що рай – це комфортний стан душі, сп’яніння від щастя. Ще більший різнобій існує у поглядах на пекло. Як правило, кожне окреме угрупування відправляє туди, до пекла, прихильників конкуруючих сект і, звичайно, „мертві” Церкви, тобто правдиві віровизнання Христової Церкви.
Одначе не втішаймо себе надією, що лише сучасний Протестантизм спричиняє появу і „розсіяння” тоталітарних, єретичних культів і сект. Історичні Церкви – Православна й Католицька – також не позбавлені такої небезпеки. Дві крайності в середині історичних церков – надмірний лібералізм у віровченні й моралі, з одного боку, та фанатичний екстремізм, з другого, є страшною поживою для „усектанення” часом дуже помісних Церков. Ми, українські християни, маємо, на жаль, поруч себе тих, хто підмінив великі дари Христової любові, братолюбства скромності, покаяння, прощення – прямо протилежними якостями: ненависті, критиканства, гордості, втручання у справи інших Церков, претензіями бути „третім Римом”, власної безпомильності.
Хіба не такі риси притаманні більшості культів і сект? Адже сектантство, як вияв багатоликості єресі, на вимірюється числом „прихожан”, а відповідністю чи невідповідністю духові й букві євангельського вчення. Тільки на непохитній скелі Священного Писання повинно будуватися наше знання: що є Церква, а що є секта?