У 2001 р. Свято-Введенський жіночий монастир у російському місті Іваново видав збірник віршів «Слезы инока» (272 стор.). Їхнім автором є «Василій Болящий-інок Іоан», судячи з фотографії людина похилого віку і хвора. Інок Іоан є людиною віруючою і всі його вірші написана на релігійну тематику. Художній рівень цих віршів, м`яко кажучи, невисокий, що визнає і сам автор на стор. 142, кажучи «я не поэт, прости, читатель», але його релігійне почуття для багатьох читачів компенсує цей явний недолік. І зовсім не хочеться зачіпати людину, яка прославляє в міру своїх скромних можливостей Христа, якби вона у своєму запалі не шкодила православній вірі. Не думаю, чи стане католик ревним православним, якщо йому відмовляють навіть у назві християнина, якщо він прочитає такі наприклад слова в дусі якогось «горлана-главаря» про римського папу:
«Вот явился кардинал,
Хитрый волк овечкой стал,
С длинным жезлом он в руках,
С папиросою в зубах(?!).
Притворился как отец,
Под хмельком (?!) пасет овец,
На богатый луг римлян
Манит бедных христиан» і т.д., і т.п. (с. 212).
Дісталося від інока – поета й духовенству УПЦ Київського Патріархату, яке нібито займається такими ось справами:
«Мирские песни распевают,
Монахи мясо уплетают,
За доллар веру продают,
Кричат: «Не скоро будет Суд» (с.133).
Звідки таку нісенітницю відкопує інок Іоан, сказати важко. Ось у московській пресі чимало писалося й пишеться і про привілейовану торгівлю ієрархами РПЦ горілкою й тютюновими виробами, і про гомосексуалізм в її єпископських лавах, і про багато ще всіляких гріхів. Однак цього «бревна» інок не бачить, а шукає соломинку в оці УПЦ Київського Патріархату. Взагалі важко зрозуміти, чому інок Іоан так вболіває за долею далекої від Іваново України, у якої як він вважає «печальный жребий» на відміну від Росії, якій він відводить трохи не месіанську роль («Ты крепость и меч христианского мира» (с.155); чому лає патріарха Філарета, а українців іменує «малоросами». Може тому, що без України, Московія ніколи не буде повноцінною імперією? Інок Іоан приділив українським справам далекої від Іваново України лише кілька віршів, але й цієї ложки дьогтю достатньо, щоб зіпсувати мед. Чи не краще прославляти Господа без чорносотенної публіцистики?