Про те, що робиться у православному житті наших найближчих сусідів –білорусів, мало що відомо і їм самим. Природне й логічне прагнення православних білорусів до автокефалії нищиться на корню владними структурами та РПЦ ще жорсткіше, ніж в Україні. Тим не менш ця тенденція , за якою майбутнє, живе. Варто навести деяку інформацію, зокрема із статті білоруського журналіста О.Точоного “Беларуская Аутакефалія на ростанях”.
Отже, Білоруська Автокефальна Православна Церква (БАПЦ) була створена у 20-х рр. минулого століття. Її очолював митрополит Мельхиседек (М. Паевський). Так само, як і УАПЦ, більшовики у 30-х роках знищили і її сестру – БАПЦ. У 1942 р. під час Другої світової війни БАПЦ була відроджена, але вже у 1944 р. її єпископат був змушений емігрувати. У 1946-1948 рр. БАПЦ входила до складу Російської Зарубіжної Церкви, але потім з допомогою ієрархів УАПЦ була відновлена у ФРН. Діє у Західній Європі, США, Канаді та Австралії. У 1983 р. помер її предстоятель - митрополит Андрій (Крит), а у 1984 р. БАПЦ розкололася, точніше роз’єдналася, на дві частини: одну очолив єпископ Миколай (жив у Торонто), другу –митрополит Ізяслав, що резидує у Брукліні. Крім того, в еміграції існує досить багато білоруських парафій, які перебувають в юрисдикції Константинопольського патріарха. Існує також в еміграції і Білоруська Народна Православна Церква (БНПЦ), яка в середині 90-рр. навіть спробувала перенести свою діяльність в Білорусію.
Недавно померлий митрополит Миколай (Михайло Мацукевич) (21.05.1917-20.06.2002) був видатною особистістю. Він народився в сім”ї білорусів, яких царська влада примусово евакуювала в роки Першої світової війни у Самарську губернію. У 1921 р. батьки повернулися до рідного села Моталь на Поліссі. Служив у польському війську, брав участь у боротьбі проти гітлерівських військ у 1939 р., був поранений, опинився у німецькому концтаборі.Після війни жив у Англії, потім у Канаді, брав активну участь у суспільно-політичному житті білоруської еміграції, пізніше був висвяченим на священика, 10.01. 1968 р.- на єпископа. У 1984-2002 р. був предстоятелем однієї з частин БАПЦ.
Його наступником став митрополит Олександр (Олександр Сологуб), що народився у Барановичах у 1962 р. У 20-річному віці він вийшов з комсомолу, щоб служити Господу. За це був репресований, працював сторожем. Закінчив Московську Духовну семінарію і академію, аспірантуру, захистив дисертацію з богословія. Закінчив Екуменічний інститут Всесвітньої ради церков у Женеві. З 1994 р. був секретарем представництва Московського патріарха при Антіохійському патріарху у Дамаску, потім – у Парижі (як секретар єпископа РПЦ Гурія ). Певний час відповідав за зв”язки РПЦ з Ватиканом, неодноразово зустрічався з римським папою Яном-Павлом ІІ. Пізніше виступив з викриттям єпископів РПЦ –гомосексуалістів, у 1999 р. перейшов з РПЦ до БАПЦ і переїхав до Америки. У 2000 р. став єпископом, пройшовши цей шлях за 3 (!) тижні, намісником предстоятеля БАПЦ, керівником місійного відділу. Інші частину БАПЦ очолює митрополит Ізяслав (іван Бруцький), що народився 22.01.1926 р. в с. Белавуша на Столинщині. Закінчив польську школу, під час гітлерівської окупації був вивезений на примусову працю в Німеччину. З 1947 р. жив у Канаді, закінчив університет в Манітобі, став інженером. З 1962 р. переїхав жити до США. У 1979 р. був висвячений архиїпископом Миколаєм на священика. 22.02.1981 р. був рукоположений у єпископи митрополитом УАПЦ Мстиславом і архиєпископом Орестом. На ІІІ Соборі БАПЦ в Манчестері (травень 1984 р.) був обраний митрополитом частини БАПЦ. Видає білоруськомовну православну газету “Царковны пасланец”, яка поширюється і в Білорусі, створив інформаційний сайт БАПЦ в інтернеті.
У самій Білорусі нараховується бл. 70 незареєстрованих парафій БАПЦ. Незареєстрованих тому, що владні структури проводять політику, тотожну тій, яка проводиться “нашою” владою на сході та на півдні України, тобто політику дискримінації (улюблені її прийоми – роками тягти з реєстрацією громад, не повертати їм колишніх храмів, не відводити землю під будівництво нових храмів і т.д.). Парафії БАПЦ невеликі, вони майже не мають своїх храмів. Митрополит Олександр прагне активізувати діяльність БАПЦ на батьківщині, продовжуючи курс свого попередника, який навіть вів у Білорусі переговори з керівництвом БПЦ Московського патріархату у 1992, але безрезультатно. Наприкінці літа-на початку осені 2002 р. він має прибути з візитом до Білорусі.Зокрема владика Олександр має прийняти під свою юрисдикцію парафії та священиків БНПЦ, які напівлегально діють в Білорусі. У разі подальшої відмови влади у реєстрації парафій БАПЦ владика Олександр буде реєструвати ці парафії у Держдепартаменті США, як це раніше робила Православна Церква Чорногорії.
У материковій Білорусі через відверту підтримку владою домінує місцева філія РПЦ - Білоруська Православна Церква (БПЦ) Московського патріархату, очолювана митрополитом Філаретом (не плутати з Патріархом Філаретом, предстоятелем УПЦ Київського патріархату!). Про цю філію не варто багато писати. Кому кортить дізнатися про порядки, які в ній діють, може звернутися до практики “нашої” місцевої філії –УПЦ МП. Той самий московський чорносотенний дух, та сама ненависть до білоруської та української мов і всього білоруського та українського…Не так давно з митрополитом БПЦ Філаретом зустрівся один з чільних і старійших діячів білоруської еміграції, директор Білоруського Інституту науки та мистецтва в Нью-Йорку Витовт Кіпель. Кореспондент білоруської газети “Наша слова” (відповідник нашого “Слова Просвіти” взяв інтерв”ю у пана Кіпеля (Наша слова, 5.06.2002) і зокрема запитав його:”Ви з ним (митрополитом) говорили по-білоруськи. А він?”. Кіпель відповів: ” Він не спробував. Він тільки казав:” Это же будет революция, если ввести белорусский язык в обиход.” Я йому доводив, що на перших порах можна хоча б проповіді виголошувати по-білоруськи, а він відказав, що й це не просто зробити…”.
Як бачте, порівняно з БПЦ МП “наша” УПЦ МП є революційною церквою! Ох, ці “революціонери”, які мріють про той час, що колись в Україні буде так, як в сучасній Білорусі, коли їм уже не доведеться прикидатися українцями, коли вони будуть скрізь і з усіма говорити тільки на “общепонятном”. Не діждетеся! Швидше ваша Московія розвалиться на клапті, бо “процесс уже пошел”! Кануло “ в лєту” “соціалістічєскоє содружєство”, відпали від Москви “братскіє” республіки, Росія вимирає, втрачаючи щороку по мільйону населення. Зате виникло в ній внаслідок “мудрої” національної політики понад 40 потенційних “горячих точек”, які рано чи пізно підуть шляхом Чечні. І якщо ви щиро хочете помогти Росії, Україні й Білорусі, то не плюйте в очі ні українцям, ні білорусам, ні в колодязь, з якого ще доведеться пити! Дивіться ж, щоб не довелось вам позичати очей у Сірка і не просити пробачення у білорусів та українців за те, що Богом дану їм мову ви зневажали й упосліжували. Бо можуть і не пробачити!