24 листопада 2013 р.Б. у 80-ту річницю страшного Голодомору-геноциду українського народу Свято-Димитрівська громада вшанувала пам’ять жертв голодомору традиційною хресною ходою до Хреста-голгофи, який встановлений громадою в пам’ять всіх хто своє життя віддав за Віру і Волю українського народу.
Перед хресною ходою настоятель храму прот. Богдан Тимошенко виголосив проповідь у якій на прикладі притчі про доброго Самаритянина, яка читалася тієї Служби, довів, що Голодомор 1932-1933 років є саме ГЕНОЦИДОМ українського народу, а не просто злочин тоталітарної системи і, тим паче, не неврожай.

 

За притчею Христовою повз пограбованого й пораненого чоловіка пройшли священик і левит, які за своїм становищем і знанням точно знали про необхідність допомоги ближньому. Натомість, зупинився іновірець самарянин, який і допоміг бідному, як своєму найріднішому ближньому. Підсумовуючи притчу о. Богдан наголосив на тому, що там де біда, там завжди проявляється допомога ближнього. Люди стараються один-одному допомогти у складні часи. І коли б у 32-33 роках був банальний неврожай, то нашим співвітчизникам допомагали б. Але сталося зворотнє - цілі села, райони і області були оточені кулеметними загонами, щоб не пустити допомогу і не випустити жодної людини, яка помирає від голоду, аби вона знайшла, що поїсти. Тож, коли фізично тримали людей в голодних селах і містечках, аби вони заморилися голодом та розстрілювали їх за знайдені вдома ТРИ колоски жита чи пшениці, то все це було зроблено цілеспрямовано, аби підірвати любов українського народу до Свободи і боротьби за неї. План тоталітарної і безбожницької влади вдався і свободолюбиві прагнення вдалося приборкати. Навіть пам’ять про Голодомор була майже знищена. Але найгірше, що серед сучасних українців батьки й діди яких вмирали від голоду, є досі багато таких, що вважають Голодомор звичайним неврожаєм. Щоб це змінити, отець Богдан, закликав не тільки пам’ятати про Голодомор, знати і вивчати правду про нього та молитися за його жертви, але й вчити цьому всіх своїх ближніх - всіх, хто оточує нас і, насамперед, своїх дітей:
“Пам’ятати свою історію і вчитися з неї означає рухатися вперед й розвиватися. Голодомор-геноцид українського народу був, частково, покаранням Божим за відхід від Істинного Бога і руйнування Церкви, та, однаковою мірою, він став тим випробуванням, яке загартовує безсмертні душі всього народу. Нам же, нащадкам тих, хто поліг у ті страшні часи залишається вибирати - або вважати себе частиною народу, який Бог через терни веде до спасіння, та мати духовну допомогу всіх своїх пращурів на цьому шляху, або ж відокремитися від нього, від свого роду, і звести нанівець усі зусилля, страждання і втрати своїх пращурів, які вмирали за нас.
Нехай наша пам’ять і наше життя будуть гідними тієї жертви, яку приніс Український народ за найбільший Дар Божий - Свободу!”.

Запаливши в церкві поминальні лампадки діти й дорослі парафіяни пронесли їх до Хреста-голгофи, біля якого відслужили поминальну літію за всіх своїх співвітчизників, які голодом були заморені за Віру і Волю свого народу.
Вічна їм пам’ять!