1. Те, що я сказав, коли говорив про листи, це також треба сказати й тут, а саме, що легко вітати, коли знаєш, що треба говорити при тому чи іншому вітанні. Адже багато людей, не турбуючись про це, говорять все інше, а не те, що потрібно і чого вимагають справи. Отже, тут нагромаджуються не стільки докази, скільки основні положення, які треба довести в промові з нагоди дня народження чи весілля. Їх ми згадаємо коротко в інших видах промов.
2. Взагалі необхідно знати, що означає слово «вітати». Коли зрозуміти лише це, то, мені здається, легко кожен зможе придумати, що йому говорити і охопити в своїй промові при вітанні. Слово «вітати» означає те саме, що тішитись з приводу чиєїсь радості і щастя. Тому при всяких поздоровленнях загальний задум і тема промовця такі: я тішуся і радію, що на твою долю випало таке щастя: народився син, тебе наділили почестю, одружився ти з чесною 388 людиною тощо. Та й це не завжди варто висловлювати, особливо в маленьких промовах, а якщо висловлюється, то нехай буде виражене величною, дотепною і квітчастою мовою. Перейдемо до окремих моментів.
3. Спочатку скажеш, що ти чи держава тішиться з приводу народження сина у того, кого вітаємо, або скажеш, що батько щасливий і повинен тішитись. Додаєш мотив: з цього народження повинна очікувати сім’я або держава великого щастя, і саме це треба в промові підкріпити. А дане положення побудоване на здогадках, тому що про майбутні заслуги можемо говорити, хіба що здогадуючись. У цьому випадку докази, побудовані на здогадках, одні міцніші, другі менш сильні. Перші братимуться від осіб батьків, другі ж з другорядних даних народження. Виходячи з особистостей батьків скажеш, що у добрих народжуються добрі; при цьому перейдеш до похвали батьків, кажучи, які вони розважливі, справедливі, помірковані, щедрі, добре заслужені. Тоді скажеш, що такий також їхній син. Це підсилиш аналогіями, прикладами або викладом причини, чому сини, звичайно, відтворюють подібність як батьківського тіла, так і душі. Адже, розуміється, батьківські властивості не переливаються з кров’ю до їхніх синів (дивись про це в книжці третій у розділі третьому). /170/
На закінчення [скажи про те місце], де викладається думка Горація, що «час життя батьків — гірший»6.
Друга частина підтвердження буде менш сильною, але величавою, коли вибрати все з обставин народження: з імені хлоп’яти, з дня, місяця, пори року, місця, з щасливого якогось особистого або державного успіху, з перемоги, тріумфу тощо. Однак це ти не повинен проголошувати, неначе триніжка, тому, що звинуватять промову у відкритій і смішній забобонності, а користуйся якимсь скромним викладом надії, так, як Ціцерон, коли талановито, як завжди, заявляв, що треба очікувати щасливого закінчення війни, якщо її доручити Помпеєві і, коли тішився надією, спираючись на його минулі вдалі подвиги: «Про щастя, — сказав, — цієї людини, про яку тепер йшлося, так скромно висловлюсь: не щоб я говорив, що йому підвладна доля, а щоб пам’ятати про минуле, якщо слід нам надіятись на майбутнє, — щоб не здавалась наша промова безсмертним богам або ненависною або немилою». Завершиш промову поривом радості, чи то особистої, чи то громадської, і додаси побажання, щоб бог усе те, на що надіємось, довів до щасливого кінця. Це можна розглядати і у великій промові і звести до малої, неначе до своєрідного скорочення. А різниця між малими і великими промовами полягає тільки в тому, що все, зібране коротко, 389 повинно розглядатись енергійно, без відступів, без блискучих поширень, без спільних місць. Про їхній стиль ще навчатимемо в останньому розділі, де говоритимемо про короткі вислови.