1. Щоб правильно писати листи, то слід частково дотримуватися всього, що необхідне ораторові (про це ми говорили в кн. І), а саме: підбирати те, чого вимагає нагода, коли треба написати іншому. Ми подамо певні правила такого підбору матеріалу, а також, як добре його розмістити, після того — як викласти. Правда, тут не будуть розглядатись мовно-стилістичне опрацювання, /154зв./ запам’ятовування та виголошення. При цьому необхідні такі три чинники: майстерність, наслідування та вправа. Настанови щодо майстерності ті самі, що й у промові, за винятком роду чи стилю викладу. Промова в такому стилі тут буде подана. Для наслідування навіть і в цій справі всі освічені люди пропонують, як зразок, зі всіх Ціцерона. Та найкращі листи Сенеки. Але з них не можна взяти прикладу для приватних чи громадських кореспонденцій, оскільки вони пізнавального та повчального характеру, До таких належать послання св. Павла та інших апостолів. Крім них, дуже мистецькі послання у Васйлія Великого і Григорія Назіанзіна, з яких можна взяти приклади і для серйозних занять, і для громадських справ, і для домашнього листування. Крім того, ніщо не перешкоджає, щоб ми читали ще листи сучасних діячів, але солідних, як, наприклад, керівників держав, вождів та інших урядовців. 356
Щодо вправи, то про її необхідність свідчить вже те, шо часто той, хто навіть не вивчав цього епістолярного мистецтва в школі, опанував ним практично. Адже вправа однаково необхідна в усіх науках: «Ані лікарі, — каже Ціцерон, — ані полководці, ані оратори, ані всі інші, хоч вони володіли правилами мистецтва, без практики і вправи не змогли нічого зробити, що було б гідним похвали» («Про обов’язки», кн. І [18, 60 — 62]).
Пристойне де-де, а в листах повинно найбільш зберігатись. Тут треба якнайпильніше дотримуватись такого відомого правила у викладі: «Ким є той, хто пише? Кому пише? Про що пише? Бо не дотримавшись цього, не можна говорити про відповідний підбір матеріалу й стилю. Необережний епістолограф часто наражає себе на небезпеку і прикрість. Наприклад, якщо хтось, пишучи до монарха, вживає той самий стиль, яким він користується при писанні листа до свого слуги. Адже у листі до слуги я можу й не застосовувати вступу, а потім, знехтувавши більш кращим, я скористаюся таким способом викладу, в якому прихована якась зверхність. А в листі до монарха треба брати до уваги і його доброзичливість, і всю мову листа треба краще опрацювати, бо це буде свідченням поваги.
Водночас це саме правило стосується пристойного. Подумай добре, як розмовляв би ти з особою, до якої пишеш, коли б вона була присутньою, так, отже, й пиши. І більш впевнено можна сказати, що лист повинен бути поважніший, ніж усна розмова.
Родів листів є стільки і ті самі, що й промов. Далі я подаю окремі правила і приклади відповідно до вказаних родів листів. /155/