1. Історія — це виклад будь-якої події, тобто те, про що Ціцерон говорить («Про оратора» [II, 9, 36]), даючи визначення історії і водночас прославляючи її: «Історія — це свідок часів, світло істини, пам’ять минулого, вчителька життя, вісник старовини, і чиє ж слово, як не оратора, робить її безсмертною?»
Мета історії — приносити користь, але користь таку, очевидно, щоб ми з чужих прикладів, так як з власного досвіду, знали, що слід робити, а чого уникати.
2. Деякі вказують на дві мети історії, додаючи до користі ще й привабливість, щоб, напевне, в історії були ті самі завдання, що й у поезії; однак цю другу мету справедливо відкидає Лукіан у книзі «До Філона»3 [9]. Він говорить: «Одна справа в історії, одна мета в історії — користь, яка випливає з істини». Щодо привабливості, то все-таки про неї варто говорити, як про супутницю і оздобу історії, а не як про її мету, хоча вся розповідь, особливо тоді, коли вона має несподіваний і дивний кінець, сама по собі її показує. В тому самому місці Лукіан повчає: «Візьми до уваги ще й так» призначення історії, як правильно передана нащадкам пам’ять про події, а так само слава якогось мужа, здобута його прекрасними вчинками».
3. Похвали історії майже незчисленні у тих авторів, які, звичайно, перебільшують користь і перевагу історії; та надто вже великою виглядає похвала історії, яку їй приписав Діодор Сіцілійський4 при оцінці життя Філіппа і Александра. Послухаймо його слова: «Нічого кориснішого і приємнішого не можна собі уявити, як те, щоб у театрі людського життя, який історія законно забезпечує у всіх відношеннях, сидіти 338 безпечно серед чужих небезпек, будучи розсудливим і кмітливим. Вибирай всякого разу приклади, використовуй їх для свого вжитку у будь-якій справі. Якщо ж ти братимеш участь у славних ділах і у великих нарадах видатних людей, — адже ми, люди, страшенно бажаємо бути причетними до їх долі, а це хоч неможливе з уваги на наш короткий вік, все ж таки ми бажаємо охопити в пам’яті цілі сторіччя, бачити виникнення, розквіт та занепад великих імперій, докладно пізнати причини приватного і громадського лиха та у всякій важливій і великій справі, яка розгортається перед нами або на певній відстані від нас, мати певний досвід і ніколи не втрачати його. З другого боку, що є вершиною мистецтва (це притаманне розумній людині), треба розумно передбачувати майбутнє у всіх подіях і оцінювати сучасне». Так твердить Діодор. /147зв./