Благородна ревність — це душевне страждання, породжене безпосереднім впливом почесних благ, що можуть нам дістатись. Вона виникає між рівними не тому, що вони недостойні, а тому, що ми хочемо, щоб ці блага належали нам. Благородна ревність відрізняється від заздрості, /129зв./ якщо добре розумієш її визначення, бо ж заздрість спричиняє для людини страждання з приводу чужого добра; вона не думає про те, щоб мати це добро, а хоче, щоб інший його не мав. Благородна ревність, як видно з визначення, завдає страждань, тому їй не належать ці блага, які є в інших, як, наприклад, перемоги, мудрість, гідність і т. п. Саме благородна ревність збуджує душу до чеснот, які здобуваються працею та в небезпеках.
 
ЧИННИКИ ЗБУДЖЕННЯ БЛАГОРОДНОЇ РЕВНОСТІ
 
Шляхи збудження благородної ревності знаходимо в прикладах інших, їх є однак декілька видів. По-перше, необхідно пригадати доблесних предків. Ось, наприклад, Ціцерон («Філіппіка», І, [34]) відраджує Антонія від тиранії, наводячи як зразок його діда:
«О, щоб ти, Антонію, пам’ятав про свого діда17, про якого багато й дуже часто чув від мене. Чи ти думаєш, що він хотів заслужити безсмертя, коли б йому довелося здобувати його силою зброї та страхом? Це було його життям, це було його щастям, що він був рівний з кожним свободою, а перевищував гідністю. Тому, отже, погодься, прошу тебе, і орієнтуйся на своїх предків» і т. п. По-друге, треба наочно показати вчинки видатних людей, адже ж це великий чинник збудження доблесті у благородних душах. Ось згадують, що пам’ятник Мільтіада18 не давав спати Фемістоклу, а статуї Сціпіона19 надихнули Помпея на великі подвиги. По-третє, особливо дійовим засобом збудження благородної ревності вважається зображення вчинків менш знатних людей, ніж той, кому даємо пораду. Августин, коли прочитав про життя Антонія Великого20, піднесеним голосом сказав до своїх: «Встають невчені і займають небо, а ми зі своїми творами звалимось до пекла», — так він сам передає це у своїй «Спо302віді». По-четверте, саме місце проживання, батьківщина, здатність, навіть ім’я та прізвище — значний стимул до цього. Ось чому Александр, коли побачив однойменного з ним воїна, але лінивого, сказав йому: «Зміни або ім’я, або характер!» /130/ По-п’яте, варто розповісти й про походи інших, тому що від тебе чекають не чогось буденного, а величавого. Сціпіон21, наприклад, так заохочував своїх воїнів до битви [Т. Лівій, XXI, І, 16 — 17]: «Нехай кожен думає не тільки про свій захист, а й про захист своєї дружини, своїх маленьких діток. Нехай не займається тільки домашніми турботами, а хай завжди пам’ятає, що свої сили треба віддати сенатові та римському народові, бо яка буде наша сила та доблесть, така буде й доля цього міста й Римської імперії».
 
 
 
ОТРИМАННЯ БЛАГОРОДНОЇ РЕВНОСТІ
 
Ревність, що веде до добра, не треба стримувати, та якщо трапляється, що хтось хоче наслідувати приклади, в яких лише здається, що є доблесть, то це легко стримати. По-перше, треба пояснити, що в цих чи їм подібних подвигах не бачимо ані доблесті, ані слави. По-друге, вказати, що недостойна й зневаги гідна особа, яку рекомендують для наслідування. По-третє, підкреслюється, що це не гідно ні його імені, ні його батьківщини, ні його природних здібностей, і, крім того, він не може знайти подібних прикладів у своїх предків і в інших видатних людей і т. п.
 
 
 
ПРИРОДА БЛАГОРОДНОЇ РЕВНОСТІ ТА ХАРАКТЕР СТИЛЮ
 
Природа благородної ревності цілком подібна до природи прагнення та надії, звідси й стиль повинен бути таким само. Коли ж стримуємо ревність, що робимо шляхом зневаги, яка за своєю природою дещо більш щедра та спокійніша, тому й стиль може бути не помірний, а спокійний і не вимагає особливих фігур, хіба тільки іронії, хоч можуть бути і інші, які тільки прийдуть в голову