УХВАЛИ ТРЕТЬОЇ

ПЕРЕДСОБОРНОЇ

ВСЕПРАВОСЛАВНОЇ НАРАДИ

ПРО ПІСТ

 

 

 

 

Тема про піст розглядалась на Другій Передсоборній Нараді. Тоді учасники Наради визнали, що підготовка виявилася недостатньою, і, щоб уникнути поспішної ухвали, постановили відіслати цю тему на перегляд наступної Передсоборної Наради. Третя Передсоборна Нарада знову розглянула тему про піст. Насамперед було вирішено змінити назву теми: замість “Приведення церковної дисципліни про піст у відпо­відність з вимогами сучасності” назвали “Важливість посту і його дотримування сьогодні”.

Необхідність переміни назви теми пояснюється таким чином. Православна Церква ніколи і ні до чого не пристосовувалася, не зневажала вимог християнської моралі і не дбала про те, щоб зробити християнство зручним і легким. На всяке “припасування” або “пристосу­ван­ня” вона дивиться як на зраду Церковного Передання. Досвід інших християнських сповідань, в тому числі й Римо-Католицької Церкви, показує, що зведення цер­ков­ного посту до мінімуму, пристосування його до сучасності призводить у кінцевому рахунку до втрати апостольського і святоотецького розуміння посту і до його скасування.

Крім того, хоча в православному богослів’ї вживається вираз “церковна дисципліна про піст”, однак Православна Церква ніколи не розглядала піст як щось дисциплінарне, бо в такому випадку піст утратив би своє духовне значення.

Усі Помісні Православні Церкви підкреслили на Нараді важливість подвигу посту для духовного вдосконалювання християнина. І в сучасну епоху піст має велику духовну цінність. Звичайно, ті, хто виступає за послаблення посту, керуються добрими мотивами. Вони хочуть пом’якшенням посту спонукати поститися тих, хто зараз не постить. Нарада Помісних Православних Церков визнала, що таким шляхом не можна досягнути позитивного результату. Вона відзначила причини, через які віруючі не завжди дотримуються церковних постів. Проте недотримування певною частиною віруючих церковних приписів про піст через умови життя або через недуги аж ніяк не зобов’язує Церкву скасовувати, скорочувати або послабляти православну традицію щодо посту, яка склалася протягом багатьох століть.

При обговоренні теми про піст відзначалося, що віруючі, які визнають важливість посту, але з тих чи інших важливих причин не дотримуються усіх церковних установлень про нього, можуть скористатися церковною ікономією (полегшенням). В постанові Третьої Передсоборної Наради сказано: “В усіх випадках послаблення священних ухвал щодо посту – загальні вони чи індивідуальні – повинна виявлятися ніжна материнська турбота з боку Церкви”. Так само архипастирі і пастирі Церкви мають керуватися при визначенні міри церковної ікономії традицією та установами своїх Помісних Церков.

Третя Передсоборна Нарада підкреслила важливість посту в нинішній час. Посилаючись на Святе Письмо, церковні канони і традицію Православної Церкви, вона прийняла ухвалу щодо збереження існуючої церковної традиції та канонічних постановлень Православної Церкви про піст. “Православна Церква, неухильно дотримуючись і апостольських наказів, і соборних правил, і всього святоотецького передання, завжди проголошувала вище значення посту для духовного життя та спасіння”, – говориться в Постанові про піст.

Нарада звернула особливу увагу на визначення суті посту. Вона вказала на духовний характер посту, якого закликані дотримуватись усі віруючі, кожен за своєю ­силою та можливістю, не даючи приводу зневажати те священне установлення. Правдивий піст як духовний подвиг пов’язаний з постійною молитвою та щирим покаянням. Піст не вичерпується лише простим і формальним утриманням від деяких видів харчування. Істинний піст є утримання від усякого зла: неправди, лінощів, наклепу, осуду, тілесних похотей, заздрощів, гніву тощо. В той же час стримування під час посту від деяких видів їжі, обмеження кількості споживаного харчу також входять у поняття духовного подвигу. Церква завжди підкреслює, що істинний піст – це не тільки стримування від їжі та від гріховних навичок, але час виявлення чеснот, бо без добрих діл піст також мертвий.

На підставі пропозиції Міжправославної підготовчої комісії, доповідей і відгуків Помісних Церков та висловлювань делегацій, що діяли від імені своїх Церков, Третя Передсоборна Нарада одноголосно прийняла ухвалу про “Важливість посту і його дотримування сьогодні”. У своїй ухвалі Нарада керувалася свідченнями Святого Письма, канонічними правилами, святоотецьким переданням, традиціями Церкви й умовами сучасного церковного життя. Нарада була одностайна в тому, що Помісні Церкви повинні свято дотримуватися церковних установлень про піст і в той же час враховувати умови сучасного життя і бути поблажливими до своїх чад заради зростання і наповнення Церкви Христової.

Нижче подається повний текст ухвали.

 

Важливість посту і його дотримування сьогодні

1. Піст – божественна заповідь (Бут. 2, 16–17). За висловом Василія Великого, він – “ровесник людства, бо узаконений в раю” (Про піст. Бесіда 1, 3). Піст – великий духовний подвиг і вище виявлення аскетичного ідеалу православ’я. Православна Церква, неухильно дотримуючись і апостольських настанов, і соборних правил, і всього святоотецького передання, завжди проголошувала вищу достойність посту для духовного життя людини і для її спасіння. В богослужбовому колі року Господнього виявляється все святоотецьке передання і вчення про піст для постійного і неослабного утримування людини і вправляння її в духовних подвигах. Тому піст і оспівується як благодать вельми світла, зброя нездоланна, духовних подвигів початок, прекрасна нива чеснот, пожива душевна, джерело всякої любомудрості, нетлінного і рівноангельного життя наслідування, як мати всіх благ і чеснот і образ майбутнього життя.

2. Піст як найдавніше установлення зустрічається ще в Старому Завіті (Втор. 9, 18; Іс. 58, 4–10; Іоіл. 2, 15; Іона 3, 5–7) і підтверджується у Новому Завіті. Сам Господь постився сорок днів перед початком Свого суспільного служіння (Див.: Лк. 4, 1–2) і залишив заповідь щодо того, як поститися (Мф. 6, 16–18). В Новому Завіті взагалі піст рекомендується як шлях стриманості, покаяння і духовного сходження (Мк. 1, 6; Діян. 13, 2, 14, 23; Рим. 14, 21). Церква з апостольських часів проголошувала вище значення посту і встановила піст у середу і п’ятницю (Дідахи 8, 1), а також перед Пасхою (свідоцтво святого Іринея Ліонського див.: Євсевій, “Церковна історія”, 5, 24). Установлена різноманітність щодо тривалості цих постів (Дионисій Олександрійський, Послання до Василида, Г. П. 10, 1278) вказує на духовний характер посту, до якого покликані всі віруючі, кожен за своїми силами і можливостями, але не даючи приводу зневажати це священне установлення: “Гляди, щоб хто не відвернув тебе з цього шляху вчення… Бо, коли можеш понести весь тягар Господній, досконалий будеш, якщо ж ні – роби, що можеш. Щодо харчування ж, понеси те, що можеш (Дідахи, 6, 1–3).

3. Істинний піст, – як духовний подвиг, сполучений з постійною молитвою і щирим покаянням. “Покаяння без посту недієве” (Святитель Василій Великий. Про піст. Бесіда 1, 3), як і піст без діл доброчинності мертвий, особливо у сучасну епоху, коли неоднаковий і несправедливий розподіл благ позбавляє цілі народи самого хліба на­сущного. “Постячись, браття, тілесно, постімся і духов­но: розрішим всякий союз неправди, расторгнем стр`опотная нуждних ізмінєній, всякоє списаніє неправедноє раздерем, дадим алчущим хліб і нищіх бездомних введем в доми” (стихира самогласна в середу 1-ї седмиці посту. Порівн. Іс. 58, 6–7). Піст не вичерпується тільки простим і формальним утриманням від певного виду їжі. “Для похвального посту не досить самого по собі утримання від поживи, але ми да постимся постом приятним, благоугодним Богу. Істинний пост – зла отчужденіє, язика воздержаніє, гніва отвращеніє, похотей отлученіє, многоглаголанія, лжи, клевети. Воздержаніє от такових єсть пост істинний. В сих же пост єсть добро” (Василій Великий. Про піст. Бесіда 2, 7). Утримування в час посту від деяких видів їжі і задовольнення малим не тільки за видом, але й за кількістю споживаної їжі становлять відчутний елемент духовного подвигу. “За сенсом піст – це стримання від їжі, але їжа не робить нас ні праведними, ні неправедними. В таємничому ж сенсі він показує, що коли знаком життя є їжа, а неспоживання – смерть, то і нам, світським, належить поститися, щоб для світу вмерти, а потім, до поживи Божественної прилучившись, для Бога жити” (Климент Олександрійський Еклога. – Migne, PG, 9, 704–705). Таким чином, істинний піст відноситься до всього життя віруючих у Христі і завершується їхньою участю у богослужінні, і особливо в таїнстві Божественної Євхаристії.

4. Сорокаденний піст Господа став прикладом для віруючих, подвигаючи їх у послуху Господеві виконувати заповідь про піст, “щоб виконання її повернути собі те, що втратили” (Святитель Григорій Богослов, Слово 45 на Святу Пасху, 28). Христоцентризм у розумінні духовного характеру посту, зокрема Великої Чотиридесятниці, що притаманний всьому святоотецькому переданню, характерно резюмується святим Григорієм Паламою: “Якщо ти будеш дотримуватися посту таким чином, то не тільки станеш учасником страждань і смерті Господа, але і співвоскреснеш з Ним, і співвоцаришся з Христом у нескінченні віки, бо через піст такого роду, ставши спо­рід­неним подобі смерті Його, ти будеш учасником і вос­кре­сіння, і спадкоємцем життя в Ньому” (Святитель Григорій Палама, бесіда 13 на п’яту неділю посту. Migne, PG, 151, 161).

5. Згідно з православним переданням ідеал духовної досконалості стоїть дуже високо, і кожен, якщо хоче його досягнути, повинен відповідно сходити до нього. Саме тому не може бути межі для аскез і духовного подвигу, як і для довершеності досконалих. Дуже небагато людей відповідають цим вимогам православного високого ідеалу, досягаючи обоження за життя. І вони, незважаючи на те, що роблять усе заповідане, ніколи не вихваляються, а сповідують, що вони – “раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити” (Лк. 17, 10). Усі останні, згідно з православним розумінням духовного життя, не повинні залишати доброго подвигу посту, але з самодокорянням і з смиренням усвідомлюючи свою слабкість покладатися на милість Божу, ос­кільки у православному розумінні духовне життя немислиме без духовного подвигу посту.

6. Православна Церква, як любляча мати, встановила все корисне для спасіння і визначила священні періоди посту як богодароване “сховище” нового у Христі життя віруючих проти всякої намови ворожої. Йдучи за божественними отцями, вона, як і раніше, зберігає священні апостольські установлення, соборні правила і священні передання, завжди пропонує святі пости як чудову стежку в подвигу духовного вдосконалення і спасіння віруючих і проповідує необхідність дотримання ними встановлених постів року Господнього, тобто Великої Чотиридесятниці, середи і п’ятниці, про що свідчать священні правила, а також постів – Різдвяного, Святих апостолів, Успенського і одноденних – Воздвиження Чесного Хреста, напередодні Богоявлення й Усікновення чесної глави Іоана Предтечі, а також усіх тих постів, які щоразу призначаються з пастирською дбайливістю або за бажанням віруючих.

7. Однак Церква залишила разом з тим на пастирський розсуд і межі людинолюбної ікономії уставу посту. Тому й передбачила через неміч тілесну, або через конечну потребу, або через труднощі часів відповідне застосування принципу церковної ікономії, згідно з авторитетною думкою і пастирським піклуванням єпископату Помісних Церков.

8. Справді, багато віруючих не дотримуються сьогодні всіх установлень посту або через легкодухість, або через будь-які інші умови життя. Однак усі ці випадки послаблення священних указівок про піст повинні зустрі­чати ласкаву материнську турботу з боку Церкви, бо вона ніколи “не хоче смерті грішника, але щоб він навернувся і живим був”. Тому для тих, що зазнають труднощів при виконанні діючих постанов про піст чи з причин індивідуальних (хвороба, служба в армії, умови праці, життя в діаспорі і т. н.), або загальних (особливі умови, наявні в деяких країнах з огляду на клімат, неможливість відшукати пісні харчі тощо), установлення заходів людинолюбної ікономії та поблажливості належить духовному міркуванню Помісних Православних Церков, які полегшують в особливих випадках суворість священних постів. І все це в рамках вищезгадуваного і для того, щоб священний устав посту не втратив своєї сили. Цю людинолюбну поблажливість Церква повинна виявляти з усією обережністю; особливо м’якше треба ставитися до тих постів, для яких не завжди і не в усіх випадках є однакове передання і практика в Церкві. “…Добре постити кожного дня, але той, хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть. У цих випадках слід не законополагати, не поспішати і не примушувати чинити належне, а краще переконувати лагідністю і словом, сіллю приправленим...” (Іоан Дамаскин. “Про святі пости”, 7).

9. Так само всі члени Церкви мають постити перед Божественним Причастям, привчити себе постити на знак розкаяння при виконанні духовної обітниці, при досягненні якої-небудь святої мети, в період спокуси, у зв’язку з проханням до Бога, при стихійних лихах, перед хрещенням (для тих, хто хреститься дорослим), перед хіротонією, у випадках накладення єпитимій, під час св. прощі та за інших подібних обставин.

 

ФІЛАРЕТ,

митрополит Київський і Галицький,

Патріарший Екзарх України