Як жити і спасатися
у наш бездуховний час
(або про сімейні доброчинства)

 

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Богоборство властиве усім часам, починаючи від
        падіння Денниці на небесах і гріхопадіння перших людей в раю – і до нинішнього часу. Засобом бого­борства у наші дні є спотворення істинного християн­ства і підміна його хибними релігійними поглядами.

Євангеліє, доступ до якого сьогодні мають усі, стає об’єктом особистого переосмислення, пере­тлумачування на свій лад, а не так, як учить Церк­ва. Були часи, коли і віруючі, і невіруючі не мали можливості прочитати Слово Боже, а священики вимушено мовчали, зв’язані негласною забороною правителів світу цього. Але навіть тоді не було таких перекручувань на релігійній ниві.

Тепер же, коли Святе Писання та інші цер­­­­ков­ні книги легше придбати, ніж хліб насущний, на православне вчення обрушився потік брехні під виглядом євангельського вчення. Ці так звані про­повідники несуть віроломство під виглядом віри, провіщають антихриста під іменем Христа, при­­­к­ривають правду неправдою, хитрістю перекру­чують Істину. Можливо, тому Господь сказав: “Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?” (Лк. 18, 8).

Настав такий час, коли храми відкриваються, реставруються, будуються. Їх стає навіть більше, ніж можна знайти богомольців. Потрібно б радіти цьому, але не будемо поспішати. Видимість духов­ного відродження є, а духу християнського нема. Нема духу любові, Духу Божого, Який творить духовне життя. Церква стала предметом особистої наживи. У Церкву посунули люди невіруючі. Нав­коло царює дух злоби, розбрату, ненависті і пі­доз­ри. Багато які священнослужителі, начебто люди церковні, і ті дозволяють собі ходити у похо­тях сердець своїх. Вони начебто моляться Богові і в той же час живуть у гріху. Бог не чує молитов таких священиків. А диявол, не зв’язаний силою Божою, творить через спокушених ним людей злі діла. Людина, відкидаючи добро і обираючи зло, стає співучасником темної сили у боротьбі прoти Бога.

Віруючі самі себе запитують: “Як жити, щоб не загинути? Як жити, щоб спастись?”

“Як жити?” – питання не пусте. З подібним запитанням до Ісуса Христа звернувся законник, людина вчена, авторитетна у суспільстві. Він ска­зав: “Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?” Господь відповів запитанням: “У законі що написано?” (Лк. 10, 26).

Значить, відповідь на питання “як жити?” може бути така: виконуй Закон Божий. І ми знає­мо цей Закон, тому що він написаний на скрижа­лях нашого серця. А для тих, у кого серце кам’яне, Господь написав десять заповідей на скрижалях кам’яних.

Роз’яснюючи Закон, Ісус Христос дав заповідь: “Не роби іншому того, чого не бажаєш собі”. Врешті-решт, усе зводиться до любові. Вона – основа духовного життя. І без неї неможливе спасіння. Навіть віра без любові не спасає, тому що ця віра мертва, а не та, про яку постійно гово­рив Господь: “Віра твоя спасла тебе”.

Про те, як треба жити, щоб спастися, Господь відкрив преподобному Макарію. Одного разу, ко­ли він молився всім серцем, почув небесний голос: “Макарію! Ти до нинішнього часу не упо­дібнився двом жінкам, які живуть у сусідньому місті”. Великий подвижник вирушив у те місто, знайшов будинок, де жили ці жінки, зайшов до нього і сказав: “Я прийняв на себе великий труд, прийшов із пустелі, щоб дізнатися, як ви живете; не ховаючи, відкрийте мені вашу таємницю”. – “Чоловіче Божий, – відпові­ли вони, – чи можна вимагати чого-небудь благоугодного Богові від тих, які постійно зайняті домашніми справами і повинні виконувати подружні обов’язки?” Але свя­тий Макарій наполягав на тому, щоб вони розповіли йому про своє життя. Тоді доброчесні госпо­дарки сказали йому: “Ми дві невістки, дружини рідних братів, п’ятнадцять років живемо разом, і за цей час не чули жодного брутального слова одна від одної, не маємо дітей, а якщо Господь дасть їх, то перше наше піклування буде – молити Його, щоб допоміг нам виховати їх у вірі і благо­честі. З рабами поводимося ласкаво. Неодно­разово радилися між собою, щоб вступити до чину святих дів (черниць), але не могли одержати на те дозволу чоловіків. Відчуваючи їхню до нас любов, ми вирішили залишитися з ними і служи­ти їм утіхою. А щоб життя наше хоч трохи було схоже на життя пустельниць, ми вирішили уни­кати шумних бесід, частіше бути вдома і займа­тися господарством”.

Вислухавши це, св. Макарій сказав: “Істинно Бог не дивиться, чи хто є дівою, чи дружиною, чен­цем чи мирянином, але шукає тільки сердеч­ного призволення на добрі справи. Це призволен­ня Господь допускає і, зважаючи на нього, всякій людині посилає Святого Духа, Який діє і керує життям кожного, хто бажає спастися”.

Цей приклад з життя св. Макарія свідчить про те, що і в миру можна спастися, живучи сімейним життям. Є і зараз немало таких віруючих, які не­помітно для людського ока несуть християнський подвиг. Так треба жити і спасатись і в наш час.

Амінь!