Преосвященний єпископ Михаїл, улюблений у Христі брат!
 
Сьогодні, у цей святковий день, при великому зібранні архиєреїв нашої святої Церкви, через покладання рук дією Святого Духа ти був висвячений на єпископа, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).
Всі ми добре знаємо, що на єпископське служіння обирає Сам Господь, але цю істину треба визнавати не тільки розумом, а й сприймати серцем. У світі все відбувається з Промислу Божого. Господь Ісус Христос сказав, що й волосина не падає з голови людини без волі Отця Небесного. Ми віримо, що і твоє обрання на архипастирське служіння відбулося з волі Божої. Цю віру в Промисел Божий треба зберігати протягом всього земного життя, і духовними очима бачити руку Божу не тільки в радісні дні, а і в скорботні.
Господь обрав тебе на єпископське служіння в молоді роки. Ти народився на Тернопільщині, неподалік від української святині – Почаївської лаври, яка вплинула на твій вибір життєвого шляху. Ти закінчив Санкт-Петер­бурзь­ку Духовну Семінарію, навчався в Київській Духовній Академії, прийняв чернечий постриг в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі після його відродження. Ти свідомо пішов на єпископське служіння.
Тепер я хотів би сказати тобі декілька повчальних слів, якими нагадати про те, що єпископське служіння – це не честь і не нагорода за труди. Єпископство – це, насамперед, подвиг, особливо це яскраво виявляється в наш час, коли триває боротьба за побудову в Україні Помісної Церкви. Всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння – це є шлях до нашого спасіння, шлях до вічного життя.
Святий Іоан Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові і людству, що тільки вірою, через виконання Божественних законів можна впорядкувати наше земне життя. І наша Україна може стати великою європейською державою, і її народ буде мати добробут, якщо вона піде шляхом відродження духовних традицій і звернеться до Бога. Тільки Господь Своїм всеблагим Промислом може привести нас до того, чого ми бажаємо.
Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архієрейське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти приносити людям благо, поши­рювати добро і зменшувати зло?
Ніде й нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Богу і Церкві. Мірою своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, служи її синам і дочкам, навчай свою паству словом і ділом, дотримуйся канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш внутрішню духовну силу, душевне задоволення, і принесеш користь людям, і життя твоє не буде марним.
Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, – їх було чимало протягом усієї майже двохти­ся­чолітньої історії, – а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіве­ріадському морі, коли його ученики тонули, так і нині в Його руках перебуває наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротво­рить смути і безладдя, які виникли, і визволить Церкву свою від ворогів видимих і невидимих.
Вітаємо і поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час, коли вона відчуває себе гнаною на рідній землі, коли зовнішні і внутрішні ворожі їй сили намагаються знищити її. Ти, як добрий воїн Христів, за словами св. ап. Павла, підпережи стегна свої істиною і одягнися в броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовістити мир; а понад усе візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний (див.: Еф. 6, 14–17).
А тепер прийми цей архіпастирський жезл, як видимий знак твого єпископського служіння, і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення цьому побожному народові, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.