Преосвященний єпископ Димитрій, улюблений у Христі брат!
 
Під час Свого земного життя Господь наш Ісус Христос обрав з багатьох Своїх послідовників дванадцятьох апостолів, які з часом насадили Церкви по всій землі. І коли від апостольського лику відпав Іуда, Господь обрав на місце зрадника одного з двох свідків Свого воскресіння – Матфія. Христос Спаситель, хоч і вознісся на небо Своєю пречистою плоттю, але обіцяв не полишати Свою Церкву до кінця віку. На підставі цих слів Ісуса Христа ми віримо, що Він і тепер перебуває в Церкві як її Глава і Сам обирає достойних на єпископське служіння.
Твоє покликання на церковне служіння почалося ще в дитячі роки. Уже тоді благодать Божа діяла у твоєму серці і вела тебе до найвищого служіння – єпископства. Ти закінчив Київський університет. Під час навчання в ньому ти відвідував Володимирський собор, у який невидимо вела тебе благодать Божа. Нещодавно ти одержав диплом кандидата богослов’я у Київській Духовній Академії.
Єпископ повинен бути високо­освіченою людиною. Згадаймо великих вселенських учителів і святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого й інших великих ієрархів Православної Церкви. Всі вони, крім богослов’я, вивчали світські науки. Завдяки їхнім богонатхненним творам ми маємо глибоке і правдиве розуміння християнського віровчення.
Але одного розумового засвоєння християнства недостатньо ні для мирянина, ні, тим більше, для єпископа. Потрібне духовне життя у Христі Ісусі; потрібне ходіння перед Богом. Єпископ не повинен бути лише адміністратором, тобто займатися тільки справами церковного управління. Треба молитися Богу і постійно відчувати, що ми, священнослужителі, маємо справу зі святинями, і з найбільшою з них – Тілом і Кров’ю Христа Спасителя. Хто не усвідомлює цього, той втрачає благодать Святого Духа і пере­творюється на сухе віття, яке Садівник – Господь наш Ісус Христос – відсікає і кидає у вогонь вічний. Через це багато єпископів перетворилися на адміністраторів, а священики – на требовиконавців. Нехай твоя любов до богослужіння не згасає з часом.
Ти, як і апостол Тимофій, про якого ти згадав у своєму слові, покликаний Богом до єпископського служіння у молоді роки.
Молодість – не вада. Вона з часом минає. Бійся гріха і всіляких людських пороків. Вони не прикрашають, а гублять людей, у тому числі й архиєреїв. Ми знаємо багато прикладів таких падінь. Єпископ повинен, насамперед, спасати свою душу, тоді навколо нього будуть спасатися й інші. Не треба бути тільки дороговказом, багатьох вчити спасінню, а самому не турбуватися про власне спасіння. Життя лине швидко, не помітиш, коли прийде старість, а за нею і смерть. Ти добре знаєш, що сенс земного життя полягає у турботі про вічне блаженне життя.
Ніде й нічим іншим ти не можеш досягти цього, а тільки старанним і вірним служінням Церкві Христовій. У міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви, навчай свою паству словом і ділом.
На тебе, як на єпископа, поклада­ється велика відповідальність – бути ректором Київської Духовної Академії і Семінарії. Не сприймай це як честь і пошану, а швидше вбачай у цьому тяжку працю і великі турботи про майбутніх пастирів Церкви. Не впускай у своє серце марнослав’я, бо воно може призвести до гордості. А цей гріх викорінюється з душі з неймовірними труднощами. Порівнюй себе не з гіршими, а з кращими, не з гріш­никами, а з праведниками. Тоді побачиш себе іншими очима.
Ти став єпископом у нелегкий час станов­лення єдиної в Україні Помісної Православної Церкви. Не всі вірять у досягнення цієї мети. Чому? Тому, що враховують тільки людські можливості і забувають, що Господь керує Своєю Церквою. Він є Бог і Промислитель, для Нього все можливе. Ніколи не занепадай духом, бо це ознака відсутності Бога в душі. Як пророк Давид, благай Господа, щоб Він допомагав тобі на всіх шляхах, бо ворогів, видимих і невидимих, багато, і всі вони воюють проти праведного і святого.
Не бійся нікого й нічого! Май у серці тільки страх Божий – це головне. Частіше нагадуй собі слова апостола Павла з його Послання до Коринф’ян: «Нам, посланцям останнім, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були видовищем світові… ми неміч­ні, а ви міцні; ви у славі, а ми в безчесті… Лихословлять нас, ми благо­словляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині» (1 Кор. 4, 9-13).
А зараз прийми цей жезл як символ єпископської влади і опору у твоєму архиєрейському служінні і благослови цей віруючий народ, який молився за тебе під час твоєї архиє­рейської хіротонії.