Преосвященний єпископ Іоасаф, улюблений у Христі брат!
 
Кожен православний християнин вірить і сповідує, що в історії народів, як і в житті кожної людини, все відбувається за Провидінням Божим. Якщо і волосина не падає з голови людини без волі Божої, то тим більше обрання і поставлення єпископів Церкви відбувається з волі Божої, навіть і в тому випадку, коли на це служіння потрапляють недостойні.
Ми думаємо, що несповідимі шляхи Провидіння Божого привели тебе до високого служіння у Церкві Христовій. Як колись у сивій давнині Саул був посланий батьком найти пропавших ослиць, а знайшов ізраїльське царство, так і ти пішов на далеку північ відновлювати монастир преподобного Артемія Веркольського, а Господь судив бути тобі єпископом Донецьким.
Ти дав Богові великі обітниці і прийняв благодать Святого Духа, яка освятила тебе на єпископське служіння. Ми, архиєреї, поклали на тебе руки і прочитали відповідні молитви, а Дух Святий освятив тебе. І ніхто із людей не може позбавити тебе благодаті священства, крім Бога, Який дарував її, і тебе самого, якщо відречешся від неї. А щоб цього не трапилось, служи Церкві Христовій усією душею твоєю і всім розумінням твоїм і у всьому покладайся на волю Божу. Тільки одного Бога бійся і служи Йому зі страхом і трепетом, а людей не бійся. Вони безсилі перед Богом, і не можуть нічого вчинити без волі Божої. Воля ж Божа завжди блага, і веде вона людину до спасіння і вічного життя.
Ти не маєш вищої духовної освіти, але Господь дав тобі можливість придбати досвід чернечого життя в умовах суворого випробовування. Ми вбачаємо в тобі людину церковну, і ти не посором нашої надії. У своєму архиєрейському служінні завжди ходи перед очами Божими. І не звертай уваги на те, що говоритимуть про тебе люди. Ти виконуй волю Божу.
Апостол Павло наставляв свого ученика Тимофія такими словами: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1 Тим. 4, 14). Ці ж апостольські слова нагадуємо ми сьогодні як тобі, так і собі. Якщо ти зустрінеш серед твоєї пастви священнослужителів, які недостойно виконують свої пастирські обов’язки, нагадуй їм слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серці собі, щоб віддавати хвалу імені Моєму, – говорить Господь Саваоф, – то пошлю Я прокляття на вас і прокляну благословення ваші» (Малах. 2, 1–2).
У сучасному церковному житті спостерігаються прикрі для Церкви явища: намір багатьох мирян привласнити собі владу, що не належить їм у Церкві, і прагнення декотрих бути непокликаними суддями своїх пастирів. Такі люди підлесливо вторгаються у середовище церковне, спрямовуючи свою увагу переважно до «ковчежця», тобто до церковної каси, куди віруючі люди вкладають свої лепти. Вони поступово стають господарями у храмі, прагнучи підкорити собі всю парафіяльну справу. У разі ж втручання пастиря такі люди вдаються по відношенню до нього до погроз, наклепів і всякого докучання. «Корінь усього лихого, – як каже ап. Павло, – є сріблолюбство, віддавшись якому, деякі ухилились від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1 Тим. 6, 10). Єпископ не повинен терпіти у церкві такого безчестя, але і сам повинен берегти себе від такого гріха.
Складність єпископського служіння у сучасній Україні полягає в тім, що Православна Церква розділена на частини і це дає можливість священикам бігати від однієї церкви до іншої. Через це дуже послабилась церковна дисципліна. Цим зневажається святість пастирського служіння і почуття благочестивого народу, який бажає бачити в образі свого пастиря зразок благочестя.
Усі єпископи обіцяють піклуватися про свою паству, жити у братолюбстві, слухати порад старших своїх співбратів архиєреїв. Але через певний час деякі з єпископів забувають про свої обітниці і замість братолюбства стають підозрілими один до одного, думають не стільки про свою паству, скільки про свої почесті і владу. Але ще гірше буває, коли єпископи перестають працювати над собою і не виконують своїх архипастирських обов’язків.
Якщо єпископ прислуховується до порад своїх кліриків, навчених досвідом, він заслуговує похвали, бо «спасіння у багатьох порадах». Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі твого служіння. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа, сказані ап. Павлові: «Сила Моя в немочі виявляється». Віруй у всесильну поміч Божу і в обіцяння Христа, Який сказав: «Я з вами в усі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні люди, править і животворить благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати нам, єпископам, і ніколи не чванитись своїм високим становищем у Церкві.
А зараз прийми цей архипастирський жезл і від данної тобі благодаті Святого Духа благослови цей побожний народ, що молився сьогодні разом з нами за тебе під час твоєї єпископської хіротонії.