Преосвященний єпископ Антоній, улюблений у Христі брат!
 
Благодаттю Святого Духа через покладання архиєрейських рук під час Божественної літургії ти був посвячений на єпископське служіння, щоб виконувати його на Кримській землі, де Христос Спаситель зцілив великого князя Київського Володимира від тілесної і душевної сліпоти і просвітив його світлом віри.
Колись пророк Ісаія бачив Бога, що сидів на Престолі, оточений серафимами, і чув голос: кого пошлю, і хто піде до Мого народу?! Сповнений ревнощів за славу Божу, пророк Ісаія вигукнув: Господи! Пошли мене (див.: Іс. 6, 8).
Коли через обрання Священним Синодом нашої Церкви Господь покликав тебе на архиєрейське служіння, ти не став вагатися і подібно до пророка Ісаії сказав: «Господи! Пошли мене». Ісаія ніс своє пророцьке служіння в тяжкий час. Тоді, як і тепер, люди забули Бога. Вони зло називали добром, а добро – злом; пітьму називали світлом, а світло – тьмою. Ісаія жалівся на людей, що вони зранку шукали сікера, і до пізнього вечора підігрівали себе вином (див.: Іс. 5, 11); гірке називали солодким, а солодке – гірким (див.: Іс. 5, 20). Вони були мудрими у своїх очах і розумними перед самими собою (див.: Іс. 5, 21). Дещо подібне робиться і в наш час. Як тоді пророцьке, так тепер єпископське служіння є тяжким подвигом. І рідко хто погоджується стати на цей вузький і тернистий шлях. Особливо тяжко бути єпископом Київського Патріархату. Єпископам нашої Церкви треба бути готовими до ганьби, зневаги, приниження архиєрейської гідності, матеріальним обмеженням, до служіння в складних умовах.
Ти добре розумієш, що єпископське служіння – це не честь і не нагорода за труди. Єпископство – це, насамперед, наполеглива праця і безмежне терпіння. І це багато з нас зрозуміли тепер, коли наша Українська Православна Церква Київського Патріархату опинилась перед випробуваннями від лжебратії Московського Патріархату. Але всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння – це шлях до спасіння, шлях до вічного життя.
Чи хочеш, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Ніде й нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Церкві Христовій. У міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви, навчай свою паству словом і ділом, дотримуй канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир і єдність у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш душевне задоволення і принесеш людям користь, і життя твоє не буде марним.
Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, – їх було чимало протягом майже двохтисячолітньої історії, – а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли Його ученики тонули, так і нині в Його владі наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротворить смути і безладдя, які виникли в Православній Церкві в Україні і визволить Церкву Свою від ворогів видимих і невидимих.
Чимало серед нас пастирів слабких і недостойних. Багато їх було в інші історичні періоди. Нашу Церкву схиляли до унії і до внутрішніх протистоянь. Були часи гонінь, коли, здавалося, що всі сили пекла повстали проти неї. Але вона, зміцнювана Духом Святим, перетерпіла всі випробування і вижила. Тож тепер ми повинні ще більше піклуватися про те, щоб Церква Христова – цей невичерпний скарб морально-духовного життя, єдності і миру – залишилася цілою і непошкодженою. Будемо молиться за те, щоб Христос-Керманич церковного корабля спас і зберіг Свою Церкву.
Вітаємо і поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час.
А тепер прийми цей архипастирський жезл і від данної тобі благодаті Святого Духа благослови цей народ Божий, що молився за тебе під час твоєї архиєрейської хіротонії.