Преосвященний єпископ Іоан, улюблений у Христі брат!
Сьогодні, під час Божественної літургії, силою і дією Святого Духа через покладання рук архиєреїв ти зведений у єпископське достоїнство, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).
У своєму обранні на архиєрейське служіння ти бачиш виявлення всеблагої волі Божої. І справді, у світі цьому все робиться з Промислу Божого. І те, що ти перейшов з Московського Патріархату, теж є виявленням Промислу Божого. Бог послав тебе в нашу святу Церкву, яку Він веде тільки Йому відомим шляхом до повної перемоги.
Ти маєш вищу світську освіту, але Господь покликав тебе на служіння духовне. Понад п’ятнадцять років ти був пастирем Церкви, тепер тобі належить в якості єпископа бути знаряддям благодаті Божої і виконувати волю Божу в розбудові Помісної Української Церкви. Тобі надається влада в Церкві, якої ти раніше не мав.
Для християнина всяка влада – не спокій і честь, а тяжкий хрест, пов’язаний з наполегливою працею, піклуванням про святу справу і постійним терпінням. Спочатку треба зробить себе достойним честі і чекати Божого покликання, через яке здійснюється обрання на вище служіння.
Апостол Павло не засуджує тих, хто бажає єпископства. Він говорить: «Хто єпископства бажає, доброї справи бажає» (1 Тим. 3, 1). Виявляється, що бажання єпископства не є постидним бажанням. Треба звернути увагу на останні слова апостола: «Доброго діла бажає». «Діла» бажає, а не влади, праці, а не почестів, піклування, а не насичення. Апостол схвалює бажання, бо сан єпископства установлений Господом на землі не заради спокою і задоволення, але для того, щоб єпископ завжди ніс на собі великий тягар трудів, піклуючись за спасіння доручених йому людей. Не для того треба стати архиєреєм, щоб звеличувать себе і приймать почесті, а для того, щоб завжди нелицемірно виявлять через себе образ смирення Христового, щоб бути поборником істини, не зважаючи на особи, завжди бути готовим покласти душу свою за Христа і Христову Церкву.
Апостол тому не засуджує, а хвалить тих, хто бажає єпископства, бо в ті часи апостольські за єпископством йшло мучеництво. І як з апостолів, так і з єпископів мало хто вмер своєю смертю. Більшість з них закінчили своє життя мучеництвом, тому що гонителі, насамперед, шукали єпископів і вчителів церковних. Тому в ті часи той, хто бажав єпископства, одночасно бажав мучеництва, бажав безчестя, страждань, а не почестей і шанування. Тому-то в ті часи бажаючий єпископства бажав доброго діла.
Дещо подібне можна сказати і про єпископів Київського Патріархату. Той, хто хоче бути єпископом нашої Церкви, стає на шлях приниження, утисків, терпіння, матеріального обмеження і великої праці в складних умовах. Якщо єпископ Київського Патріархату сумлінно виконує свої архипастирські обов’язки, апостол Павло і про нього каже, що такий єпископ «доброго діла бажає». Але якщо хтось думає про єпископство як про владу над духовенством і людьми, той, прийнявши на себе піклування про спасіння інших, нехай боїться загубити свою душу.
Тому єпископ, як добрий пастир, не повинен жаліти ні своїх сил, ні здоров’я, ні самого життя. Єпископ не має спокійного життя не заради користі та огидної наживи, а з усвідомлення свого обов’язку, покладеного на нього Самим Богом.
Отже, з миром іди в путь, яка перед тобою, і коли твої немочі збуджують у тобі почуття скорботи, то нехай дари благодаті Божої викликують почуття смиренної радості.
Вітаємо тебе, нашого співбрата, в цьому новому, високому служінні твоєму Церкві Божій і віримо, що за молитвами твоєї пастви тобі будуть дані нові сили для несіння єпископського подвигу.
А зараз прийми цей архипастирський жезл від данної тобі сьогодні благодаті Божої, благослови народ цей, який разом з нами молився за твоє освячення.