Преосвященний єпископ Аліпій, улюблений у Христі брат!
У цей знаменний для тебе день, коли ти сприйняв єпископство та через покладання рук братів-архиєреїв одержав благодать Божу, згадаємо повчальні слова апостола Павла: «Благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно» (2 Кор. 6, 1). Будучи учасниками та здійснителями церковних таїнств, через які виявляються благодіяння Божі до людей, ми, єпископи, маємо постійно запитувати свою совість: чи не даремно ми отримали дари Святого Духа; чи приведе єпископське служіння нас самих до спасіння та вічного життя? Декотрі архиєреї, отримавши єпископську благодать, більше дбають про земне благополуччя, аніж про своє особисте спасіння та про благо Церкви.
Служіння, до якого ти покликаний, полягає не у владі над своєю паствою, а в постійному піклуванні про неї, щоб вона завжди мала духовну поживу та ходила шляхами спасіння, які ведуть до вічного життя. Служіння єпископа як апостольського наступника не є тільки повеліванням, а й послухом; воно не є втіленням зовнішньої величі, а передусім постійної внутрішньої духовної боротьби плотської людини за моральне вдосконалення, щоб не виявитися таким єпископом, який іншим проповідуючи, сам залишається недостойним (див.: 1 Кор. 9, 27).
Про це вчить нас, єпископів, і апостол Павло через настановлення своєму ученикові Тимофію: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12). «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпінням і повчанням» (2 Тим. 4, 2), «бо так роблячи, і себе спасеш, і тих, що слухають тебе» (1 Тим. 4, 16). «Від непотрібного марнослів’я віддаляйся; від нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всіх привітним, повчальним, незлобивим, з лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю» (2 Тим. 2, 16; 23–26).
Це ти сповідував сьогодні, й за це ми молились, щоб Господь допоміг тобі «бути послідовником Його – Істинного Пастиря, Який поклав душу Свою за вівці Свої, провідника сліпих, світло для тих, що в темряві, наставника неосвічених, учителя дітей, світильника в світі». І тобі належить молитися Пастиреначальнику Христу, щоб Він дарував тобі силу на майбутнє служіння.
Нам, єпископам ХХ сторіччя, Господь судив проходити архипастирське служіння в складний і тяжкий для Церкви час. Як тут не згадати слова ап. Павла, сказані тому самому ученикові Тимофію: «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі, горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, неправедні, нелюбовні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожності, а самі її зреклися. Від таких віддаляйся» (2 Тим. 3, 1–5). Певною мірою це пророцтво можна віднести і до нашого часу. Складність архиєрейського служіння сьогодні полягає в тому, що перелічені гріхи панують не тільки в навколишньому світі, який, за словом ап. Іоанна Богослова, «лежить у злі», але вони є і в церкві.
Багато хто з нас читав житія святих і, захоплюючись мужністю святих мучеників і сповідників, у душі готовий був наслідувати їхню відданість Христу. Декотрі, думаючи про часи пришестя Антихриста, згодні були зазнати самі всю руйнівну силу противника Сина Божого та залишитися вірними своєму Спасителю.
У деяких регіонах України і тепер відкривається можливість терпіти заради Христа і від своїх, і від чужих. Єпископ має знати, що тяжко страждати, але в міру наших страждань зростає і втіха від Бога. Важко перебороти себе у випробуваннях і стражданнях, яких ми зазнаємо, і цілком віддати себе на волю Божу. Але хто досягне цього, той уже не відчуває ні принижень, ні самих страждань. У стражданнях він відчуває радість і внутрішній спокій.
Коли ап. Павло говорить, що «якщо хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1), він має на увазі передусім подвиг заради Христа та Його Церкви. Єпископ має бути готовий пережити наклепи, громадське обпльовування, людську невдячність, продажність, «біди від лжебратії», зрадливість друзів тощо. І за цих умов він повинен дбати про долю інших людей, про паству і навіть про Церкву.
Ми, архипастирі та пастирі, маємо не тільки усвідомлювати, а й відчувати всім серцем, що Христос – наше життя, світло та мир. З Ним завжди й усюди добре. Нам потрібно відкинути самовпевненість, не покладати особливих надій на свій розум і вченість, не бути марнославними, а мати більше віри та давати місце благодаті Божій.
Декотрі архиєреї багато працюють, часто відправляють богослужіння, проповідують, виступають у засобах масової інформації, та все це роблять не на славу Божу, а в ім’я власного прославлення, тобто заради марнославства. Про таких Господь сказав, що «вони вже мають нагороду свою» (Мф. 6, 16). Ти ж, улюблений у Христі брате, працюй, молись і проповідуй в ім’я Христа та на славу Божу, інакше не матимеш похвали в Бога та Царства Божого не успадкуєш.
Не треба жаліти себе для Церкви і не треба жертвувати Церквою заради себе.
Усім нам, єпископам, наступникам апостольського служіння, необхідні непорушна віра, непохитна надія, жертовна любов і постійна молитва.
Улюблений у Христі брате, нехай дарує тобі Господь усе необхідне для єпископського служіння в наш важкий час і, передусім, нехай буде завжди з тобою благодать Святого Духа. А тепер прийми цей архипастирський жезл і від даної тобі благодаті благослови побожний народ, який молився разом з нами за твоє єпископство.