Преосвященний єпископ Яков, улюблений у Христі брат!
Благодаттю Божою, через покладення рук архиєреїв, ти прилучився нині до сонму святителів Церкви Христової. Для участі у твоїй хіротонії зібралися в Києві – матері міст руських – з численних єпархій багато твоїх побратимів-єпископів.
Промислительна десниця Божа кожному з нас вказує шлях життя, і Сам Господь, Який «стопи людині направляє» (Пс. 36, 23), визначає наше служіння Церкві Христовій. За словами апостола Павла, Ним, нашим Господом, «ми живемо і рухаємось, і існуємо» (Діян. 17, 28).
Ти з ранньої юності Христа возлюбив, присвятив себе служінню Церкві. Твоє чернече життя почалося в Почаївській лаврі, де Божа Матір явила Своє заступництво, – Лаврі, прославленій подвигами і чудесами преподобного Іова. Ти отримав вищу богословську освіту в Ленінградській духовній академії. Потім повернувся до своєї обителі і був її намісником. Всі ми знаємо, як багато ти працював для величі і краси Почаївської лаври і як постраждав за добру справу. Мабудь, Господь випробовував твою вірність Йомута упокорював твоє серце. Слід піклуватися не тільки про зовнішню красу, а й про спасіння своєї душі, яка є живим храмом Святого Духу. Тепер, після тривалої перерви, Господь знову направляє твої стопи до Почаївської обителі, але вже в сані єпископа, щоб нести послух намісника лаври і бути вікарієм Тернопільської єпархії. Ти знаєш, що Почаївська лавра завжди була оплотом православ’я у західному краї; ним вона залишається і нині. Будь терпеливим і мудрим управителем чернечої братії. Правий святитель Григорій Богослов, коли говорить, що керувати людьми – це наука з наук і мистецтво з мистецтв. Особливо важко керувати людьми у наші смутні часи, коли похитнулися не лише основи суспільного життя, але стихії світу цього хочуть проникнути у Церкву та руйнувати її зсередини.
Шлях єпископського служіння був завжди нелегким, а особливо важкий він тепер. Наше архієрейське життя стало подвигом, якщо жити по совісті та дотримуватись вимог високого звання. І цей пастирський подвиг був би не під силу нашим слабким людським силам, якби не благодать Божа, яка завжди «немічне лікує і те, що збідніє поповнює».
Святий апостол Павло, даючи настанови своєму ученику Тимофію, якого він поставив єпископом, говорить про це служіння, як про подвиг і навіть як про страждання: «Терпи, – каже він, – страждання, наче добрий воїн Ісуса Христа» (2 Тим. 2, 3). Проте страждання та скорботи не повинні страшити доброго воїна Христового, тому що у самому подвигу страждання, що очищає наш дух, – запорука тих світлих радощів, які Господь обіцяв дарувати тим, хто любить Його.
Великий подвиг єпископа, та велика і його духовна влада. Господь дав святим апостолам, а через них і нам, їхнім спадкоємцям, прощати і затримувати гріхи. Він сказав: «Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишається» (Ін. 20, 23).
Один єпископ за якусь провину відлучив священика від служби Божої. Так сталося, що цей священик вирушив в іншу область і там його умовляли принести жертву ідолам, але він відмовився і його закатували.
Тіло мученика християни принесли до найближчого міста для вшанування його. Градоначальник, бачачи чудеса від мощей мученика, побудував на його честь церкву, влаштував для мощей раку та запросив єпископа для освячення храму.
Та тільки-но почалося богослужіння, як рака, ніким не займана, вийшла з церкви. Всіх, хто перебував у храмі, охопив жах. Єпископ знітився, народ плакав. Настала ніч, і святий мученик явився єпископові. Він сказав: «Не сумуйте за тим, що я не залишився з вами в храмі Господньому. Я благаю тебе, піди в таке-то місто до святителя і попроси його, щоб він зняв з мене заборону. Я відлучений від священнодії, і тому не можу разом з вами бути в церкві; хоча й прийняв мученицький вінець, та не бачив лику Христового. Піди до єпископа, який заборонив мене, і вблагай його зняти з мене заборону».
Наступного дня єпископ разом з кліром рушив до названого мучеником святителя і розповів йому про все, що сталося. Святитель відразу вирушив у дорогу та, прийшовши на місце, де знаходилася рака з мощами, схилив коліна і сказав: «Христос, Який зв’язав тебе через мене, смиренного раба Свого, прощає тебе нині за пролиття крові твоєї во славу Імені Його! Йди до храму Господнього і перебувай з нами». Тоді мощі з належними почестями були внесені до церкви і була відправлена літургія. Мощі залишилися в храмі і творили чудеса. Тоді народ Божий переконався, наскільки великий святительський сан.
Цей приклад з життя святих мучеників повинен утверджувати в нас впевненість, що справа, якій ми служимо, має відношення до вічності. Нам, смиренним єпископам, треба бути спадкоємцями святих святителів і завжди мати перед собою їхній образ.
Відпускаючи тебе з миром на нове служіння, ми з любов’ю вітаємо тебе, нашого нового співбрата та на знак твоєї архиєрейської влади вручаємо тобі цей жезл. А тепер від нової благодаті приклич Боже благословення на людей Божих, що молилися разом з нами.