Преосвященний єпископ Андрій, улюблений у Христі брат!
Христос воскресе!
 
Твоя єпископська хіротонія відбулася в радісні пасхальні дні, коли у всіх православних храмах лунає гімн перемоги життя над смертю. «Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» А ти посилаєшся на служіння до Львівської єпархії, де православні люди страждають, де наша Церква випробовується на міцність. Вона, як золото у вогні, очищається від гріховних домішок. Це означає, що ти немов би повертаєшся від Пасхи до страсної седмиці.
Не бентежся від подвигу, що чекає тебе. Віруй, що і в твоєму житті після страсного тижня прийде «Божественна благодать, яка завжди немічне зціляє і те, що збіднюється поповнює», сила Святого Духа, яку ти сприйняв сьогодні через покладання архиєрейських рук, буде, зміцнювати тебе в архипастирському служінні. Будь вірним даним перед лицем Бога Живаго обіцянням виконувати Передання церковні і берегти незмінно устави й чини Східної Православної Церкви.
В юні роки покликав тебе Господь до пастирського служіння. Ти одержав університетську освіту. Закінчив Ленінградську духовну академію. Довгі роки був пастирем Церкви. Добре проповідував слово Боже, був старанним помічником приснопам’ятного митрополита Ніколая (Юрика). Тепер Господь закликає тебе на більш відповідальне служіння.
Усім, хто погодився стати єпископом, частіше слід розмірковувати над тим, для чого ми прийняли єпископський сан, як ми проходимо своє служіння і яку відповідь дамо скоро Пастиреначальнику Христу.
Ми сповідуємо, що в особі апостолів Самим Господом покладений початок церковної ієрархії, і противитись їй означає противитись волі Божій. Апостоли через своє посвячення, звичайно, не стали рівними Господу чи Йому подібними, вікаріями Христа, ні в особі одного апостола Петра, як вчить католицьке богослов’я, ні в особі дванадцяти апостолів. Господь Сам невидимо живе в Церкві як її Глава, і після Свого вознесіння на небо перебуває з нами.
Повноваження апостольської ієрархії зовсім не в тому, щоб бути вікаріями Христа, але щоб подавати благодатні дари, необхідні для життя Церкви. Апостолам належить влада бути служителями Христа, які одержали від Нього повноваження і прийняли Духа Святого для свого служіння. Це служіння полягає, насамперед, у проповідуванні «очевидців Слова», «свідків» (Діян. 1, 2) Воскресіння Христового, у зведенні дарів Святого Духа новоохрещених і в поставленні єпископів і пресвітерів. Одним словом, апостоли одержали владу для організації церковного життя, а разом з тим вони поєднували в собі дари звершення таїнств, пророцтва і учительства.
Чи припинилася у Церкві сила апостольського служіння зі смертю апостолів? У повному розумінні – так, припинилась. Апостоли були поставлені Богом, але це поставлення буде єдиним і неповторним, і римська ідея про те, що апостол Петро продовжує існувати в особі папи, є довільним догматичним вимислом. Римський єпископ є спадкоємець апостольства, не більше ніж всі інші єпископи. Апостольські дари і повноваження – суто особисті, і Господь давав їх через поіменне обрання.
І як би там не було, апостольство не пішло з Церкви без спадкоємства свого служіння. Апостоли передали те, що вони могли передати і що могло бути сприйняте. Окрім особистого апостольського достоїнства, яке не передається, вони передали ті дари, які притаманні Церкві. Вони передали всім віруючим благодатні дари Святого Духа, які передаються через висвячення. Але передання цих дарів вони здійснюється через встановлену апостолами ієрархію. Після апостолів надання благодатних дарів Святого Духа в Церкві стало повноваженням єпископів з пресвітерами та дияконами.
Благодать Святого Духа, що передається в Церкві, не є суб’єктивне натхнення тієї чи іншої особи, яке (натхнення) може бути або не бути, але є об’єктивний, реальний факт життя Церкви. Це завжди і безперервно діюча сила всесвітньої П’ятдесятниці. Вогненні язики її, що зійшли на апостолів, перебувають у Церкві, спадкоємно передаються від апостолів на єпископів.
Ми знаємо, що єпископи користуються в Церкві владою. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості, що випливають з природи церковного спілкування. Хоча часто і говориться про «монархічне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак, нам, єпископам, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Вона вища і більша за світську владу, тому що простирається на душу людини і на її вічність. Оскільки єпископська влада має духовний характер, то вона виявляється перш за все в служінні. Господь ясно сказав всім нам: «Царі народів панують над ними і володарі їхні благодійниками називаються, але у вас не так: хто з вас більший, будь як менший, а начальник, як слуга» (Лк. 22, 25–26). Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є духовний орган любові. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з народом.
І в наш час є різні єпископи, є і такі, які забувають про своє високе покликання. Але ти май перед собою образ вселенських вчителів та святителів і наших прославлених ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до своєї совісті, не заглушай її голосу. Наберися терпіння і завжди пам’ятай слова Христа Спасителя, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Покладай на Господа всі свої надії, і на заступництво Божої Матері, і на молитви всіх святих. Не зневажай порад старших твоїх співбратів у єпископському служінні і не вважай формальним, як таке, що не має відношення до життя, сповідання віри, яке ти виголосив сьогодні перед собором єпископів. Не забувай про них, як це роблять деякі з нас. Нарешті, пам’ятай і про те, що наша Церква протягом всієї своєї тисячолітньої історії була з народом і розділяла з ним скорботи і радості.
А зараз прийми цей жезл як символ влади і опору у тяжких обставинах життя і від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, що молився за тебе і твоє майбутнє єпископське служіння.