Преосвященний єпископ Варфоломй, улюблений у Христі брат!
У своєму слові ти вірно сповідав, що на єпископське служіння обирає Сам Христос. Дійсно, в Церкві все робиться з волі Божої. Ми надіємось і віримо, що й твоє обрання Синодом Української Православної Церкви відбулося з волі Божої. Цю віру в Промисел Божий треба зберігати кожному з нас у всі дня нашого життя, а не тільки під час висвячення на церковне служіння.
Господь обрав тебе на служіння Церкві ще в молоді літа, і ти прислухався до Його голосу. Ти народився на Волині, де український народ глибоко шанує преподобного Іова Почаївського, закінчив Московську духовну академію під благодатним покровом преподобного Сергія Радонезького, проходив пастирське служіння у Волинській єпархії, а нині дією Святого Духа через покладання архиєрейських рук ти прийняв єпископську благодать у святині руського Православ’я – в Києві, у соборі просвітителя нашої землі святого князя Володимира, на місці. де преподобні Антоній і Феодосій поклали початок чернечого житія на Русі.
Єпископське служіння – це не честь і не нагорода за труди. Єпископство – це насамперед подвиг. Це багато з нас зрозуміли тільки тепер, коли наша Православна Церква в Україні знов опинилася перед лицем випробувань. Всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння – це шлях до спасіння, шлях до вічного життя.
Святий Іоанн Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові й людству, що тільки вірою, через виконання закону Божого можна впорядкувати наше земне життя.
Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архипастирське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти принести людям благо, зміцнювати добро і зменшувати зло? Ніде й нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Церкві. В міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, служи її синам і дочкам, навчай свою паству словом і ділом, дотримуй канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш повне душевне задоволення і принесеш користь людям, і життя твоє не буде марним.
Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, – їх було чимало протягом усієї майже двохтисячолітньої історії, – а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли Його ученики тонули, так і нині в Його владі перебуває наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротворить смути й безладдя, які виникли в нашій Церкві, визволить Церкву Свою від ворогів видимих і невидимих.
Чимало серед нас пастирів слабких і недостойних. Багато їх було і в інші історичні періоди. Нашу Церкву схиляли й до унії, й до різних розколів. Були часи, коли здавалося, що всі сили пекла повстали проти неї. Але вона, зміцнювана Духом Святим, витримала всі випробування і встояла. Тож тепер ми, архипастирі, пастирі та благочестиві миряни, повинні ще більше піклуватися про те, щоб Церква Христова – цей невичерпний скарб духовно-морального життя, єдності й миру – залишалася цілою і неушкодшеною. Будемо молитися за те, щоб Христос – Керманич церковного корабля – спас і зберіг Свою Церкву.
Нині всім нам, архипастирям і пастирям, слід згадати святителя Василія Великого. Він проходив своє архипастирське служіння, коли православ’я зазнавало гоніння від засліпленого єрессю імператора Валента. Царські однодумці наполегливо переконували святого відмовитися від православ’я. Та ніхто не міг примусити цього непохитного в православ’ї ієрарха відмовитися від своєї віри. Деякі благородні жінки, які користувалися прихильністю царя, посилали до святого Василія слуг, щоб він погодився думати так само, як цар. Але й вони не мали успіху. Тоді правитель усього сходу Модест, після того як виявився неспроможним улещуванням та обіцянками схилити Василія Великого до зречення православ’я, почав загрожувати йому відняттям майна, вигнанням з архиєрейської кафедри та смертю.
Святий Василій Великий на ці погрози відповів так: «Якщо ти візьмеш моє майно, то і себе цим не збагатиш, і мене не зробиш жебраком. Гадаю, що тобі не потрібні цей мій старий одяг та кілька книжок, які становлять усе моє багатство. Заслання не буде для мене покаранням, бо я не зв’язаний місцем, і те місце, на якому живу зараз, не моє, і кожне, куди б мене не заслали, буде моє. Краще сказати: скрізь місце Боже, де я не буду мандрівником і пришельцем. А тортури, що вони можуть заподіяти мені? Я такий слабкий, що хіба тільки перший удар буде для мене відчутним. Смерть для мене – благодіяння: вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого я живу та працюю і до Якого я давно прагну». Здивований цими словами, правитель сказав святому Василію: «Ніхто так сміливо не говорив зі мною досі». – «Так, – відповів святитель, – бо тобі не випадало раніше розмовляти з єпископом. У всьому іншому ми виявляємо лагідність і смирення, проте, коли мова йде про Бога, і проти Нього насмілюються повставати, тоді ми все інше ставимо за ніщо, дивимось тільки на Нього єдиного; тоді вогонь, меч, звірі й залізо, які терзають тіло, скоріше будуть радувати нас, аніж лякати».
Такий приклад святительського служіння дає нам святий Василій Великий. Цим прикладом повинні ми, архипастирі, й ти, улюблений брат, керуватися і повчатися в своєму єпископському служінні, маючи перед собою образ не тільки цього святителя, а й усіх святителів Православної Церкви. Вони в своєму житті втілили православне вчення про єпископське служіння.
У години міркувань про Бога, коли ти молитимешся і будеш наодинці з Богом і своєю совістю, не полінуйся порівняти своє служіння із служінням наших православних світильників віри й побожності. Тож, якщо твої немочі збудять у тобі почуття скорботи й жалю, то це означатиме, що благодать Божа не відступила від тебе.
Вітаємо й поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час, коли на неї нападають уніати, і різні позацерковні сили. Ти, як добрий воїн Христовий, за словами апостола Павла, «підпережи стегна твої істиною, і одягнися в броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовіствувати мир; а понад усе візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний» (Еф. 6, 14–17).
А тепер прийми цей архипастирський жезл як видимий знак твого єпископського служіння і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архипастирське благословення цьому побожному народові, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.