Преосвященний єпископ Василій, улюблений у Христі брат!
Обрання на єпископа стало для тебе несподіваним. Але ми віримо, що як усе в світі здійснюється з волі Божої або за Його попущенням, так і твоє поставлення на архиєрейське служіння сталося не без Його волі. Святіший Патріарх Московський і всієї Руси Пимен і Священний Синод судили бути тобі єпископом Кіровоградським і Миколаївським. Сьогодні в соборі св. Володимира, просвітителя нашої землі, на місці Хрещення Русі, ти прилучився до собору єпископів Православної Церкви благодаттю Пресвятого Духа через покладення рук архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.
Ти здобув богословську освіту в Московській духовній академії, був викладачем Волинської духовної семінарії, а потім довгі роки проходив пастирське служіння в Саратовській єпархії. Чернечі обітниці ти дав у колисці руського чернецтва – Києво-Печерській лаврі. Хоча твій постриг стався напередодні архиєрейської хіротонії, ти не повинен думати, що це проста формальність для вступу на єпископську стезю. Обітниці цнотливості, послуху і безкорисливості ти дав не людині, а Богові. Май страх Божий у серці і в міру своїх сил з допомогою благодаті Божої намагайся бути ченцем і в архиєрейському вбранні.
Деякі єпископи гадають, що з одержанням архиєрейської влади вони вже вільні від обітниці послуху. Таке міркування помилкове і досить небезпечне, бо робить свавільним єпископа і спокушує його творити свою волю. Рано чи пізно такий єпископ перестає бути послушником Церкви. А ми знаємо, що Господь Ісус Христос навіть про себе сказав, що Він прийшов творити не Свою волю, а волю Отця, Який послав Його.
Думками завжди ходи перед Богом і не нехтуй цнотливістю, хоч ти вже і в літньому віці. Не забувай апостольського напучення, що «диявол, як лев, шукає кого б пожерти». І якщо він полює так за кожною людиною, то за служителем вівтаря Господнього особливо. Коли ж йому не вдається спокусити ділом, то він намагається опорочити єпископа хоча б наклепом. Святі отці йшли від спокус у монастирі і пустелі, на долю єпископа випадає ще тяжчий хрест через те, що йому за обов’язком свого служіння треба бути серед людей, а отже, жити в середовищі великих спокус.
Дух користолюбства може жити в серці і незаможної людини. І, навпаки, заможний може бути некорисливим, якщо він багатство сприймає не як свою власність, а як дар Божий, данний йому для служіння нужденним. Одержуючи винагороди від Церкви за свої труди, єпископ повинен застосовувати їх не для свого задоволення, не для служіння плоті, а використовувати все, що отримуємо від народу Божого, на діла милосердя, для скорботних і обтяжених. У цьому й буде проявлятися чернеча безкорисність єпископа. Єпископ може мати, нічого не маючи. Все це для тебе не нове, але нагадується воно тобі, бо ти, ставши єпископом, не повинен нехтувати і чернечими обітницями.
Ти приступаєш до єпископського служіння в такий час, коли перед Церквою відкриваються великі можливості для виконання первинної місії духовно-морального відродження людини і суспільства. З одного боку, це повинно всіх нас радувати, а, з іншого, час накладає на нас, єпископів, і велику відповідальність. Якщо єпископ завжди повинен був піклуватися про доручену йому паству, то тепер він матиме великі можливості для служіння як Церкві, так і суспільству.
З яким почуттям вступаєш ти на новий шлях твого церковного служіння? Мабуть, з почуттям радості? Але при цьому не забувай, що радість здатна заслонити почуття обов’язку. Чи, може, тебе долає страх перед невідомістю? Але Церква, що закликає тебе до мирного служіння, не мала наміру відняти від тебе душевний мир.
Вселенські вчителі і святителі, поблажливо ставлячись до наших немочей, не заперечують ні радості, ні страху перед вступом на високе служіння єпископа Церкви Христової. Св. Григорій Богослов говорить з цього приводу так: «З обраних благодаттю у званні предстоятелів Церкви ні ті не підлягають засудженню – за свою боязнь, – які страхаються приймати дар, ні ті – за свою ревність, – які з готовністю йдуть на обрання. Бо одні бояться величі служіння, інші скоряються – ради віри в Того, Хто закликає».
Улюблений у Христі брат, втихомир радість надією не на свої власні сили, бо прийде час випробувань і скорбот; утихомир також і страх перед можливими труднощами надією на благодать Божу, яка освятила тебе в Таїнстві; ходи між страхом і радістю середнім шляхом – шляхом миру.
Єпископ повинен своїм життям, своїм трудом, своїм духовним настроєм бути прикладом для пастирів і для пастви. Якщо він своїм духовним, сповненим віри і богоугодним життям, буде подавати приклад пастві, то його слово буде сильним і діяльним. Тому апостол Павло навчає свого ученика Тимофія: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12).
Пам’ятай ці постанови апостола Павла, які стосуються всіх нас, архипастирів, і пильнуй, щоб доручені твоєму керівництву пастирі були для своєї пастви повчальним прикладом як своїм життям, так і проповіддю. Якщо ж тебе іноді бентежитиме помисл про твою неміч перед високими вимогами твого служіння, тоді в щиній молитві проси всесильної допомоги «Духа мудрості й розуму, духа поради і лицарства» (Іс. 11, 2), і Він не залишить тебе без сили, якщо ти сам не відійдеш від Нього маловір’ям або слабодухістю.
Іди в мирі на твоє майбутнє архипастирське служіння з упованням на поміч Божу.
Прийми і цей жезл як символ духовної влади й опори в старості і благослови першим твоїм архипастирським благословенням народ Божий, який усердною молитвою брав участь у твоєму освяченні благодаттю Святого Духа.