Преосвященний єпископ Євфимій, улюблений у Христі брат!
Кожен православний християнин вірить і сповідує, що як в історії цілих народів, так і в житті окремої людини все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої або за Його, Господа, попущенням. Ми думаємо, що несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе до високого служіння в Церкві Христовій. Ти дав Богові великі обітниці і прийняв благодать Святого Духа, яка освятила тебе на єпископське служіння. Ти обіцяв Господу перед лицем Церкви зі страхом Божим нести довірене тобі служіння і все життя, що залишилося, покласти на те, щоб за образом нашого Пастиреначальника Христа пасти довірене тобі церковне стадо і бути спадкоємцем духоносних отців і святителів, співпричетником служіння на яке поставив тебе Дух Святий через покладання рук усіх нас, архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.
Ще з юних літ ти присвятив себе служінню Богу в чернечому званні і довгі роки ніс послух у Троїцькому монастирі на Закарпатті. Господь не дав тобі можливості здобути вищу богословську освіту, але ти по закінченні духовної семінарії в Одесі пройшов добру школу благочестя на парафіях і в монастирі. Ти будеш відправляти архипастирське служіння на Закарпатті, де на початку ХХ століття в умовах австро-угорської монархії православний народ у великих стражданнях відстояв свою віру. Твої праотці добре знали, що таке унія, яке насильство пов’язане з нею і скільки страждань та горя принесла вона єдинокровному і єдиновірному нашому народові.
Апостол Павло наставляв свого ученика Тимофія такими словами: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1 Тим. 4, 14). Ці ж апостольські слова нагадуємо ми сьогодні як тобі, так і собі, твоїм співєпископам. Якщо ти зустрінеш серед твоєї пастви священнослужителів, які недостойно відправляють своє служіння, «не занедбуй» про їх виправлення. Нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серце собі, щоб віддавати імені Моєму хвалу, – говорить Господь Саваоф, – то Я пошлю прокляття на вас і прокляну благословення ваші» (Малах. 2, 1–2).
У сучасному церковному житті спостерігаються два прикрих для Церкви явища: намір багатьох мирських людей привласнити собі владу, що не належить їм у Церкві, і прагнення декотрих бути непокликаними суддями своїх пастирів. Такі люди підлесливо вторгаються в середовище церковне, спрямовуючи свою увагу переважно на «корвані» церковній, на «ковчежці», тобто на церковній касі, куди віруючі, благочестиві люди вкладають свої «лєпти». Вони поступово стають господарями у храмі, прагнучи підкорити собі всю парафіяльну справу. У разі ж втручання з боку пастиря – вдаються навіть до погроз, наклепів і всякого докучання. Корінь цього зла, за апостолом Павлом, полягає в користолюбстві, якому віддавшися, «деякі ухилилися від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1 Тим. 6, 10). Єпископ не може терпіти у Церкві такого безчестя і повинен виганяти з огорожі церковної подібних діячів.
Важкість єпископського служіння полягає в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але в деяких випадках і строгістю як до пастви, так і до пастирів. Св. апостол Павло, навчаючи свого ученика апостола Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20).
На єпископі лежить обов’язок пильно слідкувати за тим, щоб пастирі Церкви творили справу Божу зі страхом Божим. з побожністю і ревністю. Своєю поведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуття благочестивого народу, який бажає бачити в образі свого пастиря зразок благочестя.
Ти сьогодні обіцяв перед лицем Церкви спостерігати, «як перебувають вірні у вірі і у виконанні справ благих, а найбільше – ієреї». Це – обов’язок єпископа. Важкий він нині, тому що дуже впала дисципліна серед пастирів. Багато хто серед них шукають користі і поводяться, мов найманці, не думаючи про горнє і не піклуючись про своє власне спасіння. Інші без належної побожності проводять своє служіння, не напучуючи паству, а скоріше вносячи в неї збентеження і спокусу. Єпископу необхідно мати гостре і проникливе око, щоб бачити і покласти край намірам таких пастирів. Обов’язок єпископа, якщо на кліриків не діє його мирне умовляння, – брати бича і виганяти з Церкви тих, хто торгує у ній святинею і совістю.
Єпископ повинен постійно підносити свій розум до престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна жити душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті й сили. Він повинен постійно перебувати у молитві, яка є засобом спілкування з Богом. Єпископ повинен постійно слідкувати за собою, не лише за своїми справами, але й за словами, думками і почуттями, щоб не служити спокусою для дорученої його піклуванню пастви.
Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправляються ним самим або під його керівництвом, були ревними, молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє цей подвиг єпископа. Але якщо паства вбачає в єпископі прагнення піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то люди говорять, що даремна його праця і не веде вона до слави Божої.
Усі єпископи обіцяють піклуватися про доручену паству, жити у братолюбстві, слухатися порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час декотрі з єпископів забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозріливими один до одного, думають не стільки про вручену паству, скільки про почесті, часто незаслужені. Але ще гірше буває, коли єпископи перестають працювати над собою і не виконують своїх архипастирських обов’язків.
Якщо єпископ прислухається до порад своїх кліриків, старших і навчених досвідом, він заслуговує похвали, бо «спасіння у постійній пораді». Але якщо єпископ підкоряється окремому раднику, дивиться на церковні справи його очима і не помічає, або не з вертає уваги на те, що той зловживає довір’ям свого архипастиря, і є гнітом для єпархії, честолюбцем або користолюбцем, то у діях такого єпископа не можна не бачити невірного служителя Христового і недбайливого пастиря.
Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі твого служіння. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя в немочі звершується». Віруй у всесильну поміч Божу і в обіцяння Христа, Який вознісся на небо: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні люди, править і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем у Церкві.
А зараз прийми цей жезл як символ духовної влади і опору в старості і від даної тобі благодаті подай своє перше архипастирське благословення цьому благочестивому народу, котрий молився за тебе.