Преосвященний єпископ Іонафан, улюблений у Христі брате!
 
Деякі священнослужителі, мріючи бути єпископами, довгий час готують архиєрейське облачення і панагії, навіть заради цього в миру приймають чернечий постриг. Але Господь, Який «випробовує серця людські», не благоволить до таких і не обирає їх на високе служіння Церкві. Для тебе ж поставлення на єпископа сталося з волі Божої, обранням Святійшого Патріарха Пимена і Священного Синоду. Знаменно, що твоя архієрейська хіротонія відправлялася на свято Входу Господьного в Єрусалим, коли після воскрешення померлого Лазаря народ привітав Господа нашого Ісуса Христа захопленими вигуками: «Осанна сину Давидовому!» А через декілька днів ці ж люди волали перед палацем Пілата: «Розіпни, розіпни Його!»
Це вказівка тобі, що в житті єпископа, в його служінні Церкві Божій «осанна» і «розпни» взаємопов’язані і є його постійними супутниками. Однак, це не повинно бентежити тебе, і ти ніколи не забувай, що після розп’яття Христа настало Його славне Воскресіння. Правда й добро завжди перемагають, які б спокуси не замишляв лукавий. Не соромся немочі людської природи, бо, як сказав Господь апостолу Павлу, «сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Тільки будь вірним до смерті Господу, Який обрав тебе. Дух Святий, дією Якого ти освячений на єпископа, буде зміцнювати і очищати тебе в усі дні твого архиєрейського служіння.
Ти народився і виховувався не в церковній сім’ї. Але Господь обрав тебе на Своє служіння всупереч волі твого оточення. Ти закінчив Ленінградську духовну академію з науковим ступенем кандидата богослов’я, був добрим регентом академічного хору і викладачем церковних співів у Ленінградських духовних школах. Не без Промислу Божого прибув ти з Ленінграда до Києва. Господь уготовив тобі місце намісника Києво-Печерської лаври, яка на загальну радість була відкрита в дні святкування 1000-ліття Хрещення Руси. Служити і нести церковний послух на місці подвигів преподобних Антонія і Феодосія, у колисці руського чернецтва, – велика честь і водночас – тяжкий хрест.
Тепер тобі належить бути вікарієм Київського митрополита і водночас продовжувати служіння на посаді намісника Києво-Печерської лаври. Тебе чекає нелегке служіння, але ти повинен уповати на благодатну допомогу Божу, на заступництво Божої Матері і молитви преподобних отців києво-печерських. Нас радують і твої старанні труди по відновленню монастирського життя в лаврі, і твоє добре сповідання, яке ти явив перед собором архипастирів, що брали участь у твоїй хіротонії. Все це вселяє в нас надію, що ти будеш добрим архипастирем на ниві церковній. За існуючою традицією, перш ніж ти приступиш до свого нового служіння, нам належить нагадати тобі, а разом з тим і самим собі, про роль єпископів у Церкві і про значення їх служіння.
Церква як суспільний організм самоуправляється народом через обраних ним управителів-єпископів. Церковне управління є особливе служіння в Церкві, для якого необхідний непересічний дар. З самого початку історичного існування Церкви в ній були особи, яких Сам Бог поставив на управління через надання благодатного дару Святого Духа. Про це апостол Павло говорить так: «Одних Бог настановив у Церкві, по-перше, апостолами, по-друге – пророками, по-третє – вчителями; далі, іншим дав сили чудотворення, також дари зцілення, заступництва, управління і різні мови» (1 Кор. 12, 28). Тільки той, хто одержав дар управління, може керувати народом Божим.
У старовинній молитві поставлення на пресвітера, збереженій в «Апостольському переданні» Іполита Римського, говориться: «Боже і Отче Господа нашого Ісуса Христа… Зглянься на твого служителя і дай йому від Духа благодаті, щоб він міг мати честь у пресвітеріумі і правити твоїм народом у чистоті серця» (Гл. 8, 2).
Якщо управління є особливий дар, який подається Богом тим, хто покликаний на це служіння людям, то це означає, що народ Божий цього дару не має. Управління належить тільки особливо покликаним, а не всьому народові, який дарів управління не отримав, а без благодатних дарів не може бути служіння в Церкві.
«Єпископу довірені люди Господа, і він дасть відповідь за душі їхні», – говориться в 39-му Апостольському правилі. Єпископу довірений народ Божий, але деякі сучасні єпископи поводять себе так, наче вони і не знають, що неминуче прийде кінець єпископського служіння і треба буде давати відповідь Богові за отриманий дар благодаті. Єпископу довірено народ Божий, бо єпископ покликаний і поставлений Богом на служіння управління, а тому він, як пастир, керує народом Божим. Народ керується не сам собою, а на основі служіння, встановленого Богом, керується своїми пастирями. Миряни – не співслужителі єпископа управлінні, бо вони не отримали благодатних дарів управління.
Не маючи дару управління, «люди Господні» мають дар дослідження і випробування, який належить не окремим членам Церкви, а всьому народу Божому. Народові належить дослідження і випробування (1 Фес. 5, 21) того, що робиться в Церкві. Єпископ керує народом Божим не від свого імені і не на підставі права, отриманого від народу, а керує від імені Бога, як поставлений Богом на служіння управління.
Наявність у Церкві служіння управління свідчить про те, що в ній з самого початку були порядок і устрій. Цей порядок і устрій не були чимось штучними і побічними, вони випливали з самої природи Церкви. Устрій і порядок передбачають наявність ієрархії, яка охоплює всіх членів Церкви. Тому вже св. священномученик Ігнатій Богоносець говорив, що «там, де єпископ, там і Церква, а де єпископа немає, там немає і Церкви». Ті, хто виступають проти церковної ієрархії, вільно або невільно руйнують Церкву зсередини.
Образом єпископського служіння є образ Христа. «Він, будучи образом Божим, не вважав похіщенням бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; смирив Себе, був слухняним аж до смерті хресної» (Флп. 2, 6–10). Служіння Христа було виявленням «кенотичної» любові, тобто любові, з’єднаної з приниженням.
Багато єпископів з радістю сприймають це служіння в тій його частині, яка пов’язана з отриманням духовної владои і шануванням. Але вони хворобливо реагують на такі явища, що потребують від єпископа любові, з’єднаної з приниженням. У Церкві немає служіння без любові, так само як немає любові без служіння. Нікому не слід забувати, що в земних умовах любов завжди по’єднується зі стражданням. Служіння управління, як внутрішнього, так і зовнішнього керівництва, без любові перестало б бути цим служінням, оскільки без любові немає благодаті. Пастирство за своєю природою є вищим виявом любові як вищого служіння у Церкві.
Служіння єпископа має бути спрямоване на спасіння членів Церкви і своє спасіння. Проте ми нерідко бачимо, що єпископи і священики не помишляють про своє особисте спасіння, і тоді їх служіння втрачає благодатну силу. В таких випадках і єпископи, і священики перетворюються у найманців. А народ Божий добре відрізняє пастирів од найманців. Той, хто служить заради грошей, належить до категорії найманців і не буде мати нагороди на небесах, бо вже дістав на землі нагороду у вигляді грошей, заради яких трудився.
Єпископське служіння вимагає від тебе, улюблений у Христі брате, подвигу, готовності терпіти труднощі, скорботи і випробування. Наберися терпіння і покладай усю надію на милість Божу і молитви преподобних Антонія і Феодосія і всіх преподобних отців києво-печерських. Києво-Печерська лавра мала велике значення для розвитку духовності, моральності, культури і руської державності. І ти виховуй свою паству в кращих традиціях Києво-Печерської лаври, в дусі християнської любові і відданості Вітчизні.
А тепер прийми цей жезл як символ архиєрейської влади і опори у важких обставинах і від даної тобі благодаті благослови народ Божий, який молився сьогодні за тебе і твоє нове служіння Церкві Христовій.