Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Смерті святкуємо умертвіння...
іншого, вічного життя початок…
(7 пісня Пасхального канону)
 
Дорогі браття і сестри!
Христос воскрес!
 
У цих словах пасхального привітання – і переможна радість, і одкровення таємниці, і заклик до радості, і виявлення любові, і побажання миру. Ці слова вперше вимовили, безсумнівно, ученики Христові, коли після безутішної скорботи вони раптом сповнились великої радості. Як же вперше була сприйня­та звістка про те, що Христос воскрес із мертвих?
Після поховання Ісуса Христа, пригнічені скорботними подіями останнього тижня, змучені, залякані й безпорадні, ученики були приголомшені безутішним горем. В їхній пам`яті поставали Тайна вечеря, Гефсиманія, зрада Іуди, підступи первосвящеників, безпринципність Ірода, лукавство Пілата, несамовитість натовпу, жорстокість воїнів, зловтіха ворогів, переляк і безпорадність усіх Христових послідовників. Такою свіжою ще була картина прямування Христа вузькими вулицями Єрусалима до місця страти. Так гостро і так боляче все ще стояла перед очима жахлива, незгладима й незабутня картина Голгофи.
Ученики шукали і не знаходили належного пояснення: як Він, Христос, Який творив чудеса, допустив, щоб Його взяли під варту, би­ли, поранили, винесли смертний вирок, вивели на Голгофу і розіп’яли? Чому Він не оборонив Себе? Їхня віра зазнала тяжкого удару. Вони глибоко відчували і переживали крах своєї надії. Ось таким був духовний стан, в якому перебували ученики Христові після Його смерті.
І тільки Воскресіння Христове спроможне було запалити вогнем віри сумні, в усьому зневірені серця учеників. Тільки воно могло викли­кати в їхньому житті таку зміну. Тільки особиста зустріч з Воскреслим Христом могла перетворити їхню печаль на радість. Воскресіння Христове не було для учеників висновком розумових роздумів або предметом догма­ту віри. Кожен з апостолів, побачивши Христа живим, визнав цей незбагненний факт, визнав усупереч своєму розуму.
Три Марії зустрілися з воскреслим Христом при порожньому гробі, і серця їхні назавжди наповнилися небесною радістю. Зневірені еммауські супутники, Лука і Клеопа, зустрівши воскреслого Христа, впізнали Його, побачивши як Він ламає хліб, і ніколи вже не сумували за Ним, розіп`ятим на хресті. Петрові, що зрікся, велелюбному Іоану, невіруючому Фомі і дуже багатьом іншим до нього подібним при зустрічі з Ним вже не потрібно було доторкатися до Його тіла, або вкладати свої пальці в Його рани. Близькість живого Христа усувала всяку потребу в будь-яких свід­ченнях.
Євангелісти діляться з читачами їхніх оповідань тим враженням, яке справило на них Воскресіння Христове, і тією чудесною переміною в їх розумі й серці, яка настала з того моменту, коли вони побачили Ісуса Воскреслим і особисто переко­налися, що Він живий. Для учеників Христових скінчилися дні й години страждань, нерозуміння, скорбот і сліз. Настала радість – повна, довершена, – радість за Воскреслого Христа. І ця радість стала вірою мільйонів і мільйонів людських сердець.
Радість Воскресіння Христового дійшла й до нас. З почуттям духовного захоплення ми святкуємо її в ці пасхальні дні. І коли чуємо: “Христос воскрес!”, ми урочисто відповідаємо: “Воістину воскрес!”
Для нас це не порожні фрази, не традиційна формальність, а проголошення нашої глибокої сердечної віри у Христа, “Воскреслого на третій день за Писанням”. Ми мовби знову з трепетом переживаємо цю найчудеснішу подію, що сталася “на світанку в перший день тижня...” Дум­кою ми приходимо разом з Марією Магдалиною до висіченої в скелі гробниці Йосифа Аримафейського, де покоїлося тіло Розіп`ятого, і знаходимо тяжкий камінь відваленим, а гробницю – порожньою. “Чого ви шукаєте Живого між мертвими? – говорять нам ангели. – Його нема тут: Він воскрес!”
Ми віруємо у Воскресіння Христове і радіємо Воскреслому Господу не тільки тому, що про це говорить нам Святе Євангеліє, але й тому, що радість мироносиць і апостолів через тисячоліття дійшла й до нас, – та сама радість, яку вони переживали і про яку свідчили людям.
Ця радість Воскресіння Христового – головна і основна у житті християнина. Вона – джерело всіх інших радостей, якими живе православне віруюче серце. Воскресіння Христове осяяло світ світлом істини. Воно впевнило нас у тому, що Ісус Христос є Вічна Істина, що слово Його, записане в Євангеліях апостолами, істинне і правдиве. Ми радіємо Воскреслому Господові тому, що ця найвеличніша подія відкрила нову сторінку в історії людства.
Один давньогрецький язичницький письменник порівнював земне життя з в’язницею, в якій людина переживає тільки горе, страждання і сльози. Наша віра вчить нас іншого. Ми віримо в те, що наше земне життя є початком життя вічного. Ми знаємо, що земне життя – це не в’язниця, а початок того вічного блаженства, заради якого Син Божий сходив на землю і за яке Він постраждав на землі.
Земне життя – це початок вічного життя, це благословенне Госпо­дом поле, на якому росте для Царства Небесного пшениця, що дозріває тут для житниці небесної. Земне життя – це час праці для блага сім`ї, для блага ближніх і всього суспільства. Воскресіння Христове робить для нас земне життя осмисленим і цілеспрямованим.
Що для людини найтяжче, найстрашніше в її земному житті? Звичайно, смерть. Смерть обриває, – як гадає людина, що не зазнала радості Воскресіння Христового, – її кращі почуття, її думки, її труди, її турботи, її прихильності, – все, чим живе людина. Христос Своїм Воскресінням подолав смерть. Тепер смерть не перериває життя людського духу. Вона переносить нашу безсмертну душу в те життя, яке не знає кінця. І сам гріб, в якій покладається бездиханне тіло, є не місцем загнивання покинутого душею тіла, а тим ложем, де зали­шається людський прах до загального Воскресіння. Тоді силою всемо­гутності Божої встануть мертві з гробів і перетворене Божественною силою тіло з`єднається з безсмертною душею для життя вічного.
Усі ми знаємо, якими гіркими для людини бувають її земні страждання, нещастя і неминучі в земному житті хвороби. І як би не кращало земне життя (заради чого люди повинні працювати), страждання людини завжди залишатимуться на землі. Втратити близьку людину – хіба це не джерело горя для кожного з нас? І хоч би як благополучно жили люди на землі, вони завжди будуть зі сльозами проводжати у віч­не життя близьких своїх людей.
Але ми знаємо тепер і те, що віра у Воскресіння Христове сильніша за ці страждання. Вона дає нам силу їх перемагати, бо для християн віра ця є невичерпним джерелом світла, енергії та радості. На Воскресінні Христовому заснована свята Церква, ним вона утверджується. Воскресіння Христове дає нам сенс жити і працювати на благо нашого народу. Воскресіння Христове з`єднує нас, живих, з нашими близькими, що пішли з цього життя. І ми відчуваємо, що вони з нами і ми з ними, бо смерть не може нас роз’єднати, тому що вічність і любов з’єднують усіх воєдино.
Виходячи з цієї нашої віри, ми виступаємо проти тих сил, які вва­жають можливим розв`язати ядерну війну. Ми бачимо в цьому непро­щенний гріх перед Богом, моральний злочин перед життям і всім людством. Ось чому в загостреній міжнародній обстановці наша право­славна Церква підтримує нові мирні ініціативи нашої держави, спря­мовані на відвернення ядерної війни та збереження миру і життя на землі. Особливо яскраво це виявилось під час засідання керівного орга­ну Християнської мирної конференції, яке проходило в Києві 28 березня – 1 квітня цього року. Наша Церква закликає всі Церкви і всіх християн, які вірять у перемогу Христа над смертю, морально впливати на уряди і разом з усіма миролюбними силами добиватися відвернення ядерної катастрофи. Нехай “життя живе”, і нехай радіють йому люди на землі!
У ці світлі пасхальні дні сердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, з радісним святом Воскресіння Христового! Нехай зникнуть з наших сердець усякий морок, усяка печаль і сум! Нехай перебуває Воскреслий Господь з нами і серед нас не тільки в ці святі дні, але й по всі дні нашого життя, осіняючи нас Своєю благодаттю і втішаючи нас святою радістю! Амінь.
Воістину Христос воскрес!
 
1981 р.