Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату
 
Дорогі браття і сестри!
 
Щороку, святкуючи Різдво Христове, свята Церква нагадує нам у ці дні про те, що Бог не залишив і не залишає світ та кожну людину зокрема без Своєї любові та догляду. Свято Різдва Христового повинно зміцнювати в наших серцях віру в те, що “Бог так полюбив світ, що послав у світ Єдинородного Свого Сина, аби кожен, хто вірує в Нього, не заги­нув, а мав життя вічне” (Ін. 3, 16). Свято повинно про­буджувати в нас, християнах, духовні сили, щоб, за словом Христа, бути нам світлом світові й сіллю землі. А для цього треба зберігати віру апостольську, віру отців, віру православну.
У християнському суспільстві все більшає людей, що на словах йменують себе християнами, а за способом життя дуже далекі від Христа. Одні з них є прибічниками сил смерті, інші намагаються стерти межу між добром і злом, між чеснотою і пороком. Деякі виправдовують агресивність, видаючи її за природну якість людини, бажають взаконити й дати свободу для всіх її низьких пристрастей. На Заході зростає кількість християн, деякі з них навіть називають себе богословами, які приймають Христа, але бачать у Ньому тільки людину Ісуса. Вони твердять, нібито Ісус самою тільки Своєю появою на землі став початком нової релігій­ності, нового людинолюбства, нової моралі. Всі ці висловлю­вання про Ісуса Христа звучать так улесливо й благочестиво, і так досконало підігнані під християнську віру – проте спільно­го з християнством всі вони нічого не мають. Наш Ісус Христос, Христос християнства, є не тільки до­вершена людина, але й довершений Бог. Він не тільки з Бо­гом, але і з нами, людьми. Тому Христос є нашим Посередни­ком, через Якого ми приходимо до Отця Небесного. Син Бо­жий з`явився у світ не в образі ангела, а в образі людини, саме тому ми сприймаємо в Ньому нову людину, яка стала основою й зародком нового людства. З Нього почалась нова творча дійсність, новий спосіб існування людей. Наша люд­ська природа з`єдналася з Богом і наповнилася Божеством.
Коли сталося гріхопадіння Адама, в зародку, вміщеному в ньому, людство втратило цей зв`язок з Богом, тобто втратило Богоспрямованість та Богонаповненість – ці найцінніші по­зитивні якості. Разом з тим воно успадкувало схильність до зла у вигляді первородного гріха. Людська природа стала агресивною. Змарніння та згасання моральних сил спустошували людину дедалі все більше. Через занепадання всього доброго людство наближалося до межі свого існу­вання. Таким був стан людей до Христа.
Новий спосіб життя у Христі, наготований всім Його браттям і сестрам, полягає в тому, що люди сприйняті у спілку­вання з Його найсвятішою природою. Цим спілкуванням з Христом гріх був очищений з нашої природи. Тепер людина і гріх уже перестали бути тотожними. Тепер істотним для жит­тя в Христі є не моральне розкладання та відмирання, а зрос­тання й утвердження, іншими словами, – зростання до “пов­ного зросту Христового”. (Еф. 4, 13).
Ісус Христос є наш Спаситель, але не тому, що Він Бог, і не тому, що Він людина, – але з тієї причини, що Він Боголю­дина, новий Адам, Первісток серед братів. Тільки тоді, коли ми сповідуємо Цього втіленого Сина Божого, коли розгляда­ємо Його Божественну і людську природи як єдине ціле, тільки то­ді ми можемо бути впевнені, що належимо до справжнього християнства, і тільки в такому випадку можна сказати, що ми проповідуємо сутність Євангелія.
Саме Цей Христос – Боголюдина жив від самого початку в серцях віруючих. Тільки Він давав вирішальний поштовх та кінцевий смисл усім внутрішнім рухам у християнстві, всій його боротьбі, його культу, його літургії, богослів`ю, мис­тецтву та всій християнській культурі. Тільки Цей Христос посилав силу апостолам і мученикам, святителям і преподоб­ним, праведникам і всім святим. Ради Нього проливалися сльози й кров. На Ньому розходились і донині розходяться переконання. Він є наріжним каменем – і каменем спотикання й спокуси. Саме Цей Христос виявляв через історію та в іс­торії об`єктивну суть. Він є реальність історії. Така наша православна християнська віра.
І на цій вірі ми, християни, ґрунтуємо наше ставлення до насущних проблем сьогодення. Якщо Христос є Гос­подь історії, то ми маємо надію і мусимо не просто не під­тримувати сили смерті, а навпаки – повинні рішуче протистояти їм, тому що знищення людства суперечить Божому будуванню спасення всіх людей, бо, як навчає апостол Павло, “Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини” (1 Тим. 2, 4). Сьогодні не досить засуджувати ядерну війну, – треба відвертати її. Катастрофи, або, як говорять тепер вчені, “ядерні зими”, що можуть настати по всій землі після вибуху певної кількості ядерних бомб, можна уникнути, якщо люди всієї землі, християни й нехристияни, віруючі та всі люди доброї волі будуть сприяти всьому тому, що служить справі миру.
Дорогі браття й сестри! Цього року наша Церква зустрі­чає свято Різдва Христового в ювілей 40-ліття Перемоги над фашистською Німеччиною. Тяжкі випробування випали на долю нашого народу, але він мужньо ніс тягар нечуваної за своїми стражданнями війни. Вдячна пам`ять вимагає від нас згадати в своїх молитвах тих, хто не повернувся з поля бит­ви і своєю кров`ю врятував нас від рабства. Ми повинні пос­тійно молитися Начальникові миру, Господеві нашому Ісусу Христу “за мир у всьому світі”, жити, згідно з Бо­жою заповіддю, в любові та чесним трудом на благо свого народу ство­рювати підставу міцного і справедливого миру.
У ці різдвяні дні сердечно поздоровляю вас, дорогі брат­тя й сестри, з великим християнським святом Різдва Хри­стового. “Нас ради людей і нашого ради спасіння” наро­джений у віфлеємській печері від Пресвятої Діви Марії Син Божий, нехай дасть нам у мирі й духовній радості, в доброму здоров`ї та всякому благополуччі славити Його Пресвяте Ім`я! Поздоровляю вас також і з Новим роком, що настав! Нехай він буде мирним для нашої Вітчизни і для всіх наро­дів!
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усі­ма вами на віки вічні!
Амінь.
 
1984/1985 р.