Ведучий: Одне місце з Вашого різдвяного послання видалося особливо цікавим: “Багато причин нестабільності і всяких негараздів у нашій державі, але головними з них є бездуховність і занедбана демократія”. Владико, що, на думку Церкви, може зробити громадянин аби демократія в Україні була доглянутішою, а територія бездуховності щоб звузилася?
Патріарх Філарет: Щоб демократія в Україні набрала сили, і Україна стала дійсно демократичною – це залежить не тільки від самої влади, це залежить і від активності усіх громадян. Якщо громадяни будуть байдужими до тих процесів, які відбуваються в нашій державі, то тоді деякі сили, яким сьогодні належить влада, будуть зловживати своїм становищем, своєю владою – і тоді демократія буде занедбаною. І тому треба, щоб усі суспільні сили діяли активніше в напрямку розбудови української демократії.
Ведучий: Що влада, зі свого боку, мала б зробити, щоб стало інакше?
Патріарх Філарет: Влада, по-перше, повинна дотримуватися закону. Бо влада вимагає від громадян, щоб вони дотримувалися закону, і сама влада повинна дотримуватися закону. Крім того, мені здається, що і Верховна Рада повинна приймати закони, які просували б українське суспільство, українську державу в цьому напрямку. Тому що без міцної демократії в Україні нас не приймуть до Європейського Союзу, тобто, ми не станемо частиною європейського співтовариства, хоч ми і є, можна сказати, центром Європи, бо центр географічний знаходиться на нашій території. Але для того, щоб увійти в це європейське співтовариство, нам треба, щоб Україна дійсно була демократичною державою. І про це всі говорять і бажають, щоб Україна була демократичною державою, але, на жаль, дуже часто буває так, що слова розходяться зі справами.
Ведучий: А що Ваша Церква, чи Церква взагалі, може зробити для того, аби було менше бездуховності, або менше занедбаності демократії в Україні?
Патріарх Філарет: Ви правильно сказали, що у зміцненні демократії Церква може зробити чимало. Але тільки через відродження духовності в нашому суспільстві, тому що відсутність демократії залежить від стану духовності в суспільстві. А духовність залежить від Церкви, тому що на сьогодні тільки Церква має можливість духовно впливати на наше суспільство – і не тільки на суспільство, а й на владу, тому що інших джерел духовності на сьогодні немає. Коли я кажу про Церкву, я не маю на увазі лише духовенство, а маю на увазі всіх віруючих. А до віруючих відноситься і наша інтелігенція; діячі культури – це теж частина Церкви. І тому інтелігенція своїми засобами повинна відроджувати духовність у нашому суспільстві.
Ведучий: У своєму різдвяному посланні Ви, Владико, згадуєте про ненависть і ворожнечу у церковному середовищі, через що в Україні немає єдиної православної Церкви. Як виглядає сама схема єдиної помісної Церкви, хто до кого має приєднатися?
Патріарх Філарет: Раніше ми думали, що для того, щоб створити помісну православну Церкву, яку визнали б інші православні Церкви, треба спочатку об’єднатися. А противники утворення помісної Української Православної Церкви зрозуміли, що, коли буде утворена єдина помісна православна Церква, тоді вона стане автокефальною і незалежною від Московського Патріархату. Але головна перешкода знаходиться в Москві. І тому вони зробили все можливе, щоб такого об’єднання не відбулося. Не тільки не відбулося між Київським Патріархатом і Московським Патріархатом, який знаходиться в Україні, а навіть з Автокефальною Церквою, яка фактично є незалежною. І тому ми сьогодні опинилися в такому стані, що ці три Церкви не можуть об’єднатися в одну. Тому ми обрали інший шлях – ми заявили, що помісна Українська Православна Церква на сьогодні вже є. І цією помісною Церквою є Київський Патріархат, тому що він має 30 єпархій і, фактично, охоплює всю територію Української держави. Ми маємо достатню кількість парафій – близько 3,5 тисяч. Київський Патріархат, згідно з дослідженнями – українськими, європейськими і навіть російськими, – є вдвічі більшим за Московський Патріархат в Україні.
Ведучий: За чисельністю віруючих, що Ви маєте на увазі?
Патріарх Філарет: За чисельністю людей, які під час соціологічних опитувань заявляють, що вони є прихильниками Київського Патріархату. Так ось, Київський Патріархат має на сьогодні 10 мільйонів своїх прихильників, а Московський Патріархат, за цими ж соціологічними дослідженнями, – лише 5 мільйонів. Ми маємо і семінарії, і монастирі – тобто це є повноцінна помісна Українська Православна Церква. Тепер ми ставимо питання, що цю Церкву треба визнати, насамперед з боку Вселенського Патріарха. Тепер – як бути з тими Церквами, які не входять до складу цієї помісної Церкви? А це вже їхня справа – у них вже є шлях, але не об’єднуватися, а приєднуватися. І не обов’язково цілком – усі парафії та єпархії – а поступово, еволюційним шляхом. І це буде шлях мирний, ненасильницький – хочуть віруючі, духовенство бути в помісній Церкві, живучи в Українській державі, то хай приєднуються. Не хочуть, живучи в Україні, належати до Української Церкви, а хочуть до Московської – це їхня справа. Але тоді вже це буде не Українська Церква, а Російська Церква в Україні. Я думаю, що це стосується також і автокефальної Церкви, яка повинна теж приєднуватися до Київського Патріархату.
Ведучий: А що мав на увазі професор Степовик, коли казав, що держава має визначитися і сказати своє слово, якщо я не помиляюся, Єрусалимському Патріархові?
Патріарх Філарет: Вселенському Патріархові. Це він мав на увазі те, що наша вища влада повинна не тільки декларувати єдину помісну Церкву, а повинна зробити рішучий крок. А рішучий крок полягає в тому, що треба звернутися до Вселенського Патріарха з листом, щоб він визнав уже існуючу в Україні помісну Церкву.
Ведучий: Це канонічно правильно, це такий порядок?
Патріарх Філарет: Так, це такий порядок. Тому що дехто говорить, що таке визнання повинно прийти спочатку від Московського Патріархату. Але, з точки зору церковних канонів, це не буде правильним. Чому? Тому що Київська митрополія протягом семи століть знаходилася в юрисдикції Вселенського Патріарха. І до цього часу Вселенський Патріарх не визнає Україну канонічною територією Московського Патріархату, а визнає канонічно своєю територією. А якщо це канонічна територія Вселенського Патріархату, то і Вселенський Патріарх, а не Московський повинен дати Томос про автокефалію Української Церкви. Ось чому наша влада, якщо вона хоче мати в Україні свою Церкву, визнану іншими, повинна звертатися до Вселенського Патріарха.
Ведучий: Владико, можливо, я занадто деталізую, але це для мене дуже важливо. Чи правильно я Вас зрозумів, що Вселенський Патріарх потребує лише офіційного листа від української влади, аби проголосити автокефалію помісної Української Церкви і визнати її канонічність?
Патріарх Філарет: Так, я хочу навіть підкріпити це історичними прикладами. Так було з Польською автокефальною православною Церквою, коли у 1924 році Варшавський митрополит звернувся до Вселенського Патріарха про визнання православної Церкви в Польщі автокефальною. Поруч з цим, глава польської держави теж звернувся до Вселенського Патріарха – і результатом було визнання автокефалії Польської Церкви. Так сталося і з православною Церквою в Естонії. Це вже недавно було, декілька років тому. Естонський президент звернувся до Вселенського Патріарха – і той, незважаючи на те, що Москва була дуже незадоволена, зробив такий рішучий крок і прийняв естонську Церкву в свою юрисдикцію як автономну Церкву. Ці два приклади свідчать, що Вселенський Патріарх може піти на такий крок. І наскільки в мене є інформація, він готовий до таких дій.
Ведучий: Бракує лише листа за підписом Президента України, правильно?
Патріарх Філарет: Ви розумієте правильно, але для того, щоб цей лист написати, треба ще набратися мужності й сили, все зважити, і потім звернутись. Я так думаю, якщо цього кроку не зробить цей президент, то цей крок зробить наступний. Але це шлях незворотній. Хто буде стояти на чолі Української держави і буде дбати про її могутність, про її духовний стан, про вплив України в Європі, той мусить зробити це, оскільки якщо цього не зробити, то Україна буде знаходитися постійно в такому невизначеному стані. І ставлення до України буде відповідним.
У 1921 році замість широкої автономії Україна отримала Український екзархат, коли вся незалежність була скасована тільки одним розчерком пера Патріарха. Тому і сьогоднішня, так звана широка автономія, може бути скасована тим самим Московським Патріархом. А ось коли йдеться навіть про автономію Української Церкви, то тут Московський Патріархат і синод Московського Патріархату заявляють, що ніякої ні автокефалії, ні автономії Українська Церква не отримає. Виникає питання, чому Москва виступає проти не тільки автокефалії, а навіть проти автономії?
Тому що коли Москва погодиться на автономію Української Церкви, то цю автономію повинні визнати інші православні Церкви. Якщо вони її визнають, тоді Москва вже не в силі буде скасувати автономію Української Церкви – вона буде, хоч і в складі Московського Патріархату, але все-таки буде керуватися законами автономії церковної. А Москва цю автономію скасувати не зможе. А сьогоднішній стан, в якому знаходиться так звана Українська Православна Церква, може бути скасований у будь-який момент. Про це не говорять ні єпископ Митрофан, ні взагалі єпархія Московського Патріархату. А ось мені нещодавно наше духовенство, яке спілкується з духовенством Московського Патріархату, заявило таке. Наш священик каже: “Ну чому ви не хочете з нами об’єднуватися. Ми ж належимо до українського народу, живемо в Українській державі, їмо український хліб, а належимо до різних Церков – ми до Київської, а ви до Московської”. І той московський священик каже: “Якщо ми скажемо правду, то Київський Патріархат забере всі наші храми”. Про що це говорить? Це говорить про те, що Московський Патріархат тримається в Україні на неправді. Тому що до цього часу не хоче сказати правду українській пастві, в якому стані перебуває їх Церква. Але люди поступово починають розуміти, що вони не належать до Української Церкви, а належать до Російської, до Московського Патріархату, а живуть в Україні.
Я хотів би спитати, а коли у XV столітті Московська митрополія відокремлювалася від Константинопольського Патріархату – тоді вона керувалася канонами, чи чим вона тоді керувалася? Чи вона вважала, що тоді їй дозволено було відокремлюватися від Константинопольського Патріархату? Або коли приєднувала Київську митрополію у 1686 році – керувалася вона церковними канонами чи волею російських царів? Історія свідчить, що тоді вони про канони не згадували. А тепер чомусь згадують про канони, причому говорять про це людям, які цих канонів не знають. Хоча тими самими канонами, якими керується Московський Патріархат, керується і Київський Патріархат. І ми, Київський Патріархат, більше дотримуємося церковних канонів, ніж Московський Патріархат. Тому що історія свідчить, що Московський Патріархат постійно порушував церковні канони. Наприклад, коли Грузинську Церкву приєднали до Російської Церкви, не порушували канон? Коли приєднали до Московського Патріархату Церкви Прибалтійських країн, керувалися церковними канонами? Коли приєднали Церкву в Бессарабії, в Молдові, керувалися церковними канонами?
Ведучий: Коли православні в цій країні не будуть приречені майже автоматично грішити, зустрічаючи святково-бенкетний Новий рік під час різдвяного посту? Коли ми почнемо святкувати Різдво 25 грудня, разом з усім світом і з багатьма православними на Заході?
Патріарх Філарет: Я думаю, що не всі знають, що 25 грудня за новим стилем святкують не тільки католицька Церква і протестантські Церкви, а й переважна більшість православних Церков. А тому такого недогматичного обґрунтування не святкувати в Україні, Росії і ще деяким Церквам разом з усім світом немає. Ми сподіваємося, що прийде час, коли Різдво Христове будуть святкувати за новим стилем. Ми вже спостерігаємо, що поступово, наприклад, у Києві починається святкування Різдва Христового разом з православними інших країн, католиками і протестантами.
Ведучий: Київський Патріархат докладеться до цієї поступовості?
Патріарх Філарет: Я думаю, що ми будемо підтримувати такий процес. Але ми не підемо проти волі нашої пастви. Якщо наша паства ще не буде цього бажати, то ми, звичайно, не будемо цього робити. Але сприяти цьому ми будемо, тому що треба, щоб Різдво Христове весь християнський світ святкував в один день.
 
“Громадське радіо”,
стаття з газети “Карпатський голос”,
25–31 січня 2003 року