Найвеличніше з свят, яке у нашому православ’ї традиційно започатковує рік, Різдво Христове, щойно минуло. Славлячи народження Сина Божого, радіючи Його появі, ми очистилися душевно й духовно, аби зі світлими помислами писати історію нового року – власну, країни, світу. Гадаємо, що розмова зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату, укріпить ваші серця у вірі й добрі.
– Ви починали служити Богові в атеїстичній країні. Було важко?
– Важко, бо Церкві протистояв державний атеїзм. Хоча й не повністю заборонялася діяльність Церкви, але настільки обмежувалася, що далеко не кожна людина могла прийти до віри, до храму. Мені система не перешкодила упевнитися в тому, що насамперед треба служити Богові і вічності, а не тимчасовому, скороминущому. І тоді для мене вже не мало особливої ваги, як на мої релігійні устремління дивиться влада. Пішов навчатися до семінарії.
І тепер іду наперекір. Наперекір тим, хто хоче, щоб в Україні не було своєї помісної православної Церкви, а щоб була тільки Російська. Але я пішов проти таких намірів. Я вважаю: якщо Україна стала незалежною державою, то має бути і своя помісна, тобто незалежна Церква. Як тільки не паплюжили мене, незважаючи на духовний сан, але я твердо стою на обраному шляху, вважаючи його правильним.
– Ваша Святосте, релігійна ситуація в країні, на Ваш погляд, останнім часом хоч трохи поліпшилася?
– Релігійна ситуація нині в Україні досить складна. І її складність зумовлена не лише полірелігійністю і поліконфесійністю українського суспільства, а й розколом Української Православної Церкви на частини. Я вважаю, що розкол українського православ’я має не церковне, а передусім політичне підґрунтя.
Українська Православна Церква Московського Патріархату виступає за підпорядкування українського православ’я Московському Патріарху. У цьому зацікавлені як російське церковне керівництво, так і політичні кола Росії. Політики прагнуть використати і зрештою використовують Церкву для свого впливу на Україну.
Ми вели переговори із Вселенським Патріархом Варфоломієм, який підтримує бажання православних українців і бажання нашої влади мати автокефальну Церкву. Але, на жаль, переговори, які веде з цього приводу Константинополь з Москвою, поки що результатів не дали. УПЦ Київського Патріархату зростає, міцніє, і саме від масштабів цього зростання залежатиме визнання Київського Патріархату помісною Церквою.
Згідно з результатами соціологічних досліджень незалежних інститутів – українських, російських, європейських, – наша Церква налічує 10 млн віруючих, тоді як підпорядкована Московському Патріархату – всього 5 млн. І це при тому, що Московський Патріархат в Україні має вдвічі більше парафій і храмів. Де логіка? Чому віруючих Київського Патріархату більше, а храмів – менше? Тому, що влада, на жаль, нині більше підтримує Московський Патріархат, сприяючи тому, щоб він мав більше зареєстрованих парафій і більше переданих йому храмів. Але така позиція безперспективна.
– На минулих парламентських виборах деякі священнослужителі брали участь у боротьбі за депутатські крісла. У політику вони йшли з благословення Церкви?
– Принципова позиція Київського Патріархату така: єпископи не можуть висувати свої кандидатури на депутатство у Верховній Раді. Чому? Тому що в парламенті мають працювати професіонали – люди, які підготовлені для цієї праці, які мають досвід. Єпископ не підготовлений до політичної роботи, тому що його покликання полягає в іншому: це служіння, проповідь, відродження духовності, і тому він має сидіти у своєму кріслі, а не в чужому. Коли людина сідає не в своє крісло, вона, окрім шкоди, нічого не приносить. І це стосується не лише священнослужителів, а й тих народних депутатів, які займають чужі крісла.
Вважаю, що Церква не повинна втручатися у велику політику. У нашому розбратаному суспільстві бракує консолідуючої сили. І саме Церква може нею стати з огляду на те, що більшість наших громадян довіряють саме їй.
Зовсім інша річ із депутатством на місцевому рівні (районному, сільському), де вирішуються питання не “великої” політики, а облаштування життя регіональної громади. Якщо священик має шану серед населення, то його участь у роботі місцевих рад буде корисною, тож таку діяльність наша Церква схвалює.
– Згідно з конституцією школа відокремлена від Церкви. Чи запровадження уроків християнської етики суперечило б конституційному принципу?
– Ми за світську школу, але ми не згодні з тим, що законодавчо Церкві поки що не дозволяють вести уроки християнської етики. Аргументують тим, що в Україні є різні релігії – і мусульмани, і юдеї, і різні конфесії християнства. Мовляв, на яку ж етику орієнтуватися? Це не може бути серйозною причиною відмови, бо орієнтуватися слід на інтереси і потреби більшості віруючого населення. А меншинам треба давати змогу задовольняти свої культурні й релігійні потреби, так, як це робиться в цивілізованому світі.
Сучасна освіта – за гармонійне виховання людини, але виховує її однобічно: збагачує розум людини, а не дбає про серце. Натомість Церква достукується саме до людського серця.
– Католицька Церква складає так звані чорні списки кумирів, які пропагують аморальний спосіб життя – розпусту, насильство. До цього списку потрапили такі відомі співачки як Мадонна, Брітні Спірс. Чи Українська Православна Церква Київського Патріархату практикує щось подібне?
– Чорних списків не складаємо, але виступаємо проти тих, хто на рівні українському чи світовому завдає великої моральної шкоди цивілізації, християнству, Церкві і Богові. Особливо непримиренно ставиться наша Церква до спотворення образу Христа. Вчення Ісуса Христа відкидали, заперечували Його як реальну історичну особу, але представляти Спасителя аморальною особою не наважувалися навіть безбожники. А деякі діячі так званої культури ой як грішать цим.
– А на яких культурних заходах ви буваєте, які читаєте книги, переглядаєте фільми?
– Коли є час, буваю і на світських зібраннях. Для прикладу, нещодавно брав участь у святкуванні 70-річчя ректора Національної музичної академії Олега Тимошенка.
Слід зазначити, що вся європейська культура побудована на християнських засадах. Отож ми підтримуємо все те, що служить християнським ідеалам: і в літературі, і в музиці, і в малярстві. Як і кожна освічена людина, читаю художню літературу, переглядаю кінофільми. Але дуже вибірково. Не дивлюся фільмів, які пропагують розпусту та насильство, і закликаю віруючих також їх ігнорувати. Так само не читаю журналів, що друкують знімки оголених жінок, книг, що підривають основи віри. Мені дуже подобається українська, російська та європейська класична література, тому що таке письменство має здорову духовну основу, яка базується на християнських засадах.
– Чи відвідуєте концерти в католицьких храмах?
– І в наших православних храмах духовна музика звучить часто – щонеділі, кожного свята. І наша літургія, піснеспіви також справляють на людину сильне емоційне враження. Але я не цураюся і тієї музики, яка лунає, скажімо, у костьолі святого Миколая, й іноді там буваю.
– Що Ви побажали б читачам “Вечірнього Києва” з нагоди Новорічних і Різдвяних свят?
– Хотів би побажати, щоб люди не забували Бога, сповнювали свої серця вірою не лише у дні великих свят, не лише, коли співаються колядки і влаштовуються вертепи. Щоб усі свої діяння звіряли з Божими заповідями, і життя ваше буде змістовнішим, світлішим і легшим.
 
Газета “Вечірній Київ”, 9 січня 2003 року,
Іван ДАНЮК