Із бесід зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом
 
ІСУС ХРИСТОС,
ЯКИЙ ЖИВ СЕРЕД ЛЮДЕЙ...
– Ісус Христос як історична особа жив серед людей не лише благочестивих, а й вороже до Нього налаштованих, серед упе­реджених скептиків, які пильно стежили за Ним, прислуховуючись до Його слів, приглядаю­чись до Його діянь, і робили це з однією метою: звинуватити Його в чомусь, запідозрити. Чекали цього, хотіли... Бажаючи впіймати Його на слові, ставили Йому лукаві й підступні запитання – чекали од Нього похибок, але... Але ніхто з них не міг виявити в Ньому чогось гріховного. Жод­ного разу, бо такого й бути не могло. Заспокоїлись? Ні. Сучасні скептики, щоправда, го­тові визнати, що Ісус Христос як історична особа жив, ладні пого­дитися, що Він – свята людина, але ніяк не здатні визнати Його Богом, Творцем світу, і цим ста­влять себе в один ряд з книжни­ками і фарисеями юдейськими. Господь Ісус Христос говорив своїм сучасникам: “Якщо ви не вірите Моїм словам, що Я Син Божий, то повірте Моїм ділам, які свідчать, що жодна людина не може їх чинити”. Найбільшим свідченням Божественності Ісуса Христа є Його воскресіння із мертвих. Тому ми віримо і сповідуємо, що Господь наш Ісус Христос є Син Божий, Спаситель світу.
 
ВІРА, ЯК ПОВІТРЯ ДЛЯ ТІЛА
– Віра для духовного життя людини необхідна, як повітря для тіла. Значення віри для спа­сіння величезне і нічим не замін­не. Без віри душа стає духовно мертвою. Ми з’єднуємося з Бо­гом через віру. Вона є підґрунтям для молитви. Той, хто не вірить, той не може молитися Богу. То­му ті люди, які говорять, що вони невіруючі, а в тяжкі періоди свого життя моляться і просять допомоги з неба, насправді мають у глибині душі паростки віри. Сутність віри в усіх людей одна й та сама. Робітник, службо­вець, священнослужитель, інтелігент і вчений мають загальну для всіх віру. Віра однієї людини може відрізнятися від віри іншої людини лише за своєю силою, твердістю і переконаністю. Гос­подь сказав, що коли будете ма­ти віру розміром як гірчичне зер­но і скажете горі цій: пересунься, станеться так, як ви хочете. Ци­ми словами Христос хоче запев­нити нас, що віра може творити неможливе.
 
НЕСТИ СВІЙ ХРЕСТ
– Нагадаю вам слова Христа Спасителя: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, ві­зьме хрест свій і йде за Мною”. Це означає, що ми повинні зре­ктися своєї злої волі і виконати волю Божу, бо вона блага, Бог хоче нас спасти. Господь наголошує, підкреслюю: треба взяти свій, а не чужий хрест. Бо дуже часто люди беруть на себе не властиві їм обов’язки, і від цього стражда­ють і самі, і ті, що поруч з ними. Нести свій хрест – це означає сумлінно виконувати свої обо­в’язки. Свої! Як у сім’ї, так і в суспільстві чесно працювати, керуючись заповіддю про любов до ближніх, і, звичайно ж, правдою. Нести свій хрест – це означає терпіти труднощі, скорботи і випробування, які зустрічаються на нашому життєвому шляху і які посилає нам Господь заради нашого спасіння.
 
ЇЖА – НЕ ТІЛЬКИ ДЖЕРЕЛО ЖИТТЯ...
– Треба молитися перед вживанням їжі, бо їжа – це дар Божий і життя. Ми знаємо, що їжа є життя, але забуваємо, що ніхто не має влади над життям своїм, бо воно належить Богу. Як би наука не пояснювала причи­ни смерті людини, Владикою життя і смерті залишається Бог. Їжа може бути не тільки джере­лом життя, а й джерелом хвороб і навіть смерті. Нестриманість у їжі, тобто надмірне її вживання – є гріх з моральної точки зору, і ця нестриманість веде до хворо­б. Не випадково і медицина ви­ступає за здоровий спосіб життя.
 
СТРАЖДАННЯ ХРИСТА НА ГОЛГОФІ
– В одній з проповідей я пояснював значення Преображення Ісуса Христа на горі Фавор перед апостолами. Преображення Господа було перед стражданнями Христа на Голгофі. Як свідчить Церква, коли учні побачать свого Вчителя розіп’ятим на хресті, то збагнуть, що ці страждання добровільні, страждання заради спасіння людського роду від гріха і смерті. Як у земному житті Ісуса Христа Його страж­дання не були ознакою Його слабкості або безвиході, так і страждання віруючих не свідчать про слабкість їхнього духу або беззахисність перед силами зла. Терпляче перенесення несправедливих страждань – це ознака сили духу і благодатної допомоги Божої. Найяскравішим прикла­дом цього є святі мученики, які своїми стражданнями і смертю перемогли своїх мучителів. Це було не тільки в перші віки християнства, а й у XX столітті, ко­ли нові святі мученики перемог­ли своїми стражданнями безбожників.
 
Диявол і злі духи
– Євангеліє ясно свідчить, що диявол і злі духи – це реальні істоти, вони є носіями зла. Диявол і злі духи ведуть постійну бо­ротьбу з Богом і Його творінням. Великою перемогою диявола, без сумніву, треба визнати те, що багато людей думає, начебто ди­явола зовсім немає. В житті ми зустрічаємо людей, одержимих злими духами, хоч біснуватих не треба ототожнювати з психічнохворими. Це принципово різні хворі. Вплив злої сили полягає не стільки в тому, що злі духи оселяються в деяких людях, скі­льки в широкомасштабному по­ширенні зла. З цим лихом треба вести затяту і постійну боротьбу. В боротьбі з дияволом і злими духами нам може допомогти тільки Божественна благодать, яка дарується людям Духом Свя­тим і в Церкві Христовій через святі Таїнства і молитви до Бога, Божої Матері та святих.
 
ВІЧНЕ ЖИТТЯ І ВІЧНЕ СТРАЖДАННЯ
– Питання про вічне життя поставив перед Ісусом Христом багатий юнак. Він не мав ніяко­го сумніву, він був переконаний, що вічне життя існує. Його тур­бувало інше: як увійти у вічне життя? Всім нам треба усвідом­лювати, що вічне життя, безумов­но, є, як, безумовно, є і вічні стра­ждання. Земне життя – лише мить порівняно з вічністю. І да­не воно нам Богом, щоб підготу­ватися до вічності, щоб тут обра­ти своє майбутнє: чи то вічне блаженство, чи то вічне страж­дання. Тому багатий юнак і за­питав, що йому треба зробити, щоб наслідувати блаженне вічне життя. Христос Спаситель ко­ротко і ясно відповів: треба ви­конувати заповіді Божі. Це єдина істина, і вона стосується кожного з нас. Хочеш мати вічне блажен­не життя – виконуй заповіді Бо­жі. Не будеш виконувати запові­дей Божих – обираєш вічні страж­дання. Але при цьому не треба забувати про любов Божу і Його милість до нас. Він нікому не ба­жає загибелі, але щоб ми всі спаслися і прийшли до пізнання істини. А ще Господь говорить: “Багато покликаних, та мало об­раних”. Щоб людина стала обраною, залежить не тільки від Бога, а й від самої людини. Якщо ти не обраний, то твоє майбутнє – страждання. Страждання – це насамперед відсутність єднання з Богом – джерелом життя, це відсутність любові, яка є джерелом радості та блаженства, бо Сам Бог є лю­бов. І коли уявиш собі, що такий твій стан буде вічним, то душу охоп­лює жах. І цей жах люди обира­ють добровільно всупереч пос­тійному заклику Божому до Царства Небесного. Але незбаг­ненне милосердя Боже до люди­ни!
 
ВІРА ХРИСТОВА ДОВГИЙ ЧАС БУЛА ВІРОЮ РАБІВ
І ЗНЕДОЛЕНИХ ЛЮДЕЙ
– Ми вшановуємо чесний і животворчий Хрест Господній і поклоняємося йому. Найкраще про значення Хреста Христового сказав апостол Павло: він назвав його знаменням, тобто прапо­ром християнства. Але Хрест Христів, на думку апостола Пав­ла, є не тільки величним прапо­ром християнства, який нічим не повинен бути затьмареним. Він є знаряддям, яким випробо­вуються і ті, що прагнуть заги­белі, і ті, що йдуть до спасіння. Він є тим полем битви, на яко­му стикаються і виявляють свою вартість мудрість язичників і книжництво юдеїв, з одного бо­ку, та премудрість Божа – з іншо­го. Юдеї та язичники довго вва­жали християн найнікчемнішими членами суспільства, яким не варто було й жити на землі. Віра Христова тривалий час була вірою рабів і знедолених людей. Але ці злидарі й холопи швидко посоромили тих, що вважали се­бе мудрими, багатими і благо­родними; нікчемні перемоги мо­гутніх, як колись маленький Да­вид посоромив великого Голіафа, зухвала плоть зніяковіла перед Богом. Ту ж саму перемогу показала Цер­ква Христова над державним атеїзмом.
 
ЦЕРКВА НІКОЛИ НЕ ВІДЧУВАЛА СПОКОЮ...
– Євангеліє розповідає про втихомирення Ісусом Христом бурі на морі. В цьому євангельсь­кому оповіданні, крім опису історичної події із земного життя Ісуса Христа, прихований і гли­бокий таємничий зміст. Святі отці порівнюють човен, на яко­му ученики Христові цілу ніч боро­лися з бурею, – з Церквою, мо­ре – з гріховним світом, а бурю – з гоніннями на Церкву. Протя­гом майже 2000-літньої історії Церква майже ніколи не відчува­ла спокою. Були гоніння на Цер­кву, виникали єресі і розколи. Всередині самої Церкви тривала боротьба за владу. Ось і тепер в Україні православна Церква розділена. Але, незважаючи на різноманітні бурі на церковному терені, Господь ніколи не зали­шав Своєї Церкви і не може її покинути, бо Він є Главою цієї Церкви. Як колись Господь за­спокоїв бурю на морі, так і в наш час Христос, Син Божий, приве­де до церковного миру в Україні. Церква повинна воскресити людські душі для праведного життя на землі і вічного – на небе­сах. Молодь і діти, виховані в християнському дусі, в любові до своєї Батьківщини – України не стануть злочинцями, а будуть вірними синами і дочками Ук­раїни.
 
Валентин Чемерис,
газета “Літературна Україна”,
21 листопада 2002 року