Ваша Святосте! Перш за все дозвольте привітати Вас з успішним візитом до Північної Америки. Ознайомте, будь ласка, читачів газети з метою Вашого перебування за океаном.
– Головною метою поїздки до США було висвячення протоієрея Степана Біляка, який буде керівником вікаріату УПЦ Київського Патріархату у США, на єпископа Бориспільського. Така потреба виникла давно. Після смерті Патріарха Мстислава частина закордонної Української Церкви ввійшла до складу Київського Патріархату. А частина відійшла під омофор Вселенського Патріарха. У складі Київського Патріархату знаходяться 16 парафій. Після мого відвідання в 1998 році США для керівництва цими парафіями був призначений адміністратор. Але віруючі й духовенство просили призначити їм єпископа. Священний Синод обрав єпископом протопресвітера Степана Біляка. Отець Степан служить священиком майже 60 років. Він народився в Закарпатті. Висвятив його в 1943 році митрополит Варшавський Діонисій. Отець Степан служив в Україні, Німеччині, США. Він збудував кілька храмів, був головою консисторії. На його кандидатурі зійшлися всі парафії. Священний Синод також погодився з його кандидатурою.
17 травня ц. р. єпископ Димитрій (Рудюк), ректор Духовної академії і семінарії, постриг Степана Біляка у чернецтво, 18 травня відбулося наречення, а 19 травня відбулась урочиста, за участі єпископа Уманського Олександра, єпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія, представників майже всіх парафій УПЦ Київського Патріархату у США, хіротонія, яку звершив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Це була перша хіротонія Київського Патріархату на території США.
– Якою була реакція з боку Бавнд-Бруку?
– Якоїсь протидії я не відчував, бо сам цей акт не спрямований проти УПЦ у складі Константинопольського Патріархату. Він буде сприяти порозумінню та налагодженню церковного життя у наших парафіях. Ми хочемо, щоб цей акт сприяв нашому входженню до світової церковної спільноти.
– Перейдімо тепер, Ваша Святосте, до наших українських справ. У чому суть подій, що відбулися недавно в Полтаві?
– Захоплення храму Святого Миколая УПЦ Київського Патріархату є однією з подій, що свідчать про гоніння, які відбуваються останнім часом. Крім захоплення цього храму, чому сприяла влада, є інші подібні випадки. Так само було у Криму. Фонд державного майна має намір відібрати на незаконних підставах єдине приміщення для богослужіння й залишає Київський Патріархат без храму в Сімферополі. Такий самий тиск здійснюється на Київщині. З усіх областей надходять повідомлення про тиск на Київський Патріархат за участю представників місцевої влади. Часто посадові особи зустрічаються з духовними особами і схиляють та переконують їх перейти до Московського Патріархату. Навіть у моєму рідному селі Благодатному підіслали хуліганів, які погрожували будівельникам, що будують храм Київського Патріархату. Події в Полтаві треба розглядати в загальному контексті ставлення до Української Православної Церкви Київського Патріархату.
З Божою допомогою витримаємо й ці випробування. Наша Церква перебуває у стадії становлення. Це відбувається не так швидко, як хочеться. Яке церковне бачення соціальної політики й наших перспектив?
Наша Церква робить дуже багато благодійних справ. Але, звичайно, не в таких масштабах, як нам хотілося б. Наша Церква фінансово не забезпечена. У ХІХ столітті Церква мала свої господарства і прибутки. Вони використовувалися на утримання притулків, лікарень, шкіл, прочан.
По всій Україні Київський Патріархат займається благодійництвом. У Києві тримаємо кілька їдалень для малозабезпечених. У Тельманівському районі Донецької області утримуємо будинок для самотніх людей похилого віку.
Нещодавно в с. Буки Сквирського району на Київщині під патронатом УПЦ Київського Патріархату стараннями благодійника Івана Миколайовича Суслова відкрито притулок для сиріт з європейськими умовами проживання. Туди прийматимуть талановитих сиріт, щоб не пропали їхні здібності, а були збережені для них і для України. В інших єпархіях також будуть створюватися подібні заклади.
Чи існує пенсійний фонд для священиків?
За радянських часів був фонд для вдів та дітей священиків, якщо їх не забезпечувала держава. Зараз Церква робить внески до соцстраху, й держава виплачує пенсії.
Як ставиться Київський Патріархат до Указу Президента про повернення церковного майна?
Ми вітаємо Указ про повернення культових споруд Церкві. В указі Президент зняв обмеження, і всі церковні споруди й майно, начиння, ікони, будинки, книги повинні повертатися Церкві. Багато церковного майна знаходиться в музеях. Експозиції зачіпати не треба. Музеї повинні зберігати свої цінності, але те, що не виставлено і знаходиться у фондах, слід віддати Церкві. Ми не хочемо, щоб цим указом було завдано шкоди українській культурі. Але до цього треба підійти розумно. Ми пропонуємо спочатку організувати спільні виставки. У нас є намір створити під егідою Церкви музей історії Української Церкви. Але турбує те, що указом може скористатися лише Московський Патріархат, а інші Церкви не отримають нічого. Ми вже бачимо, що Київському Патріархату нічого не передається, а Московському Патріархату передаються приміщення музею Києво-Печерської лаври й не тільки. Є інформація, що з Софійського музею відселяється архів, і приміщення мають передати Московському Патріархату, тоді як Київський Патріархат від самого початку заявив про свої претензії на Софійський собор. Уже був готовий указ про передачу Малої Софії і Митрополичих палат МП, але ж це собор національної Церкви, а Київський Патріархат є її спадкоємцем і продовжувачем, тому МП не може претендувати на нього. Вища Церковна Рада Київського Патріархату зробила відповідну заявку на Софійський собор. Уже про це говоримо десять років.
Таке саме або ще гірше становище і в інших містах України. Наприклад, у м. Харкові Успенський собор використовується не за призначенням, а наша Церква не має жодного пристосованого приміщення.
У Чернігові не передається й не використовується за призначенням Катеринівська церква.
У Дніпропетровську залишився лише Брянський собор св. Миколая, який ми просимо передати Київського Патріархату, але нічого домогтися не можемо.
Я був у Варшаві й бачив в аеропорту капличку. Може, ми щось подібне зможемо зробити в Борисполі, може, на новому автовокзалі, щоб подорожній міг задовольнити свої духовні потреби?
На залізничному вокзалі в Києві з південного боку є капличка, яку передали МП. Але на розі вулиць Комінтерна й Жилянської з північного боку була церква Пророка Іллі. Вона належала Михайлівському монастирю. І було б логічно, щоб цю невелику церкву передали Київському Патріархату. Ще на Подолі є церква Різдва Христового, що будується, і Київський міський голова обіцяв передати її нашій Церкві, бо вона пов’язана з пам’яттю про Тараса Шевченка – нашого українського Пророка, а МП жодного відношення до нього не має.
Ваша Святосте! В якому стані єдність Церкви?
Україна як держава беззаперечно потребує єдиної помісної православної Церкви. Як помісна Церква Київського Патріархату вже існує, але ми хочемо мати єдину Церкву. У цьому нас підтримує Вселенський Патріарх. Але на перешкоді стоїть МП. Усі протиріччя сьогодні між Москвою і Києвом, Константинополем і Москвою. Сьогодні Константинополь продовжує переговори. Але вони знаходяться в безвиході через тиск МП. Тим більше від них відсторонені УАПЦ і УПЦ Київського Патріархату.
Яке Ваше ставлення до можливого введення Патріархату в УГКЦ?
Це їхня справа. У нас з ними добрі стосунки. Але дивно буде, якщо УГКЦ отримає Патріархат і не буде єдиної Церкви, визнаної Вселенським Патріархом. Тому може статися, що Патріархат УГКЦ буде визнаний і з ним будуть рахуватися, а з православними не будуть. Реально в Київського Патріархату понад 10 мільйонів віруючих, а в МП трохи більше 5 мільйонів. Але влада ставиться до нас упереджено і штучно підтримує розвиток МП. Опитування, проведені визнаними соціологічними службами, сходяться на тому, що Київський Патріархат має набагато більше прихильників. МП представляє в Україні інтереси Російської Церкви, але українська влада чомусь нерідко підтримує саме МП.
19 червня 10-та річниця розкольницького “Харківського Собору”. Тоді Москва не сподівалася такої єдності Українського православ’я. Але ми все одно об’єднались би з УАПЦ й існували б як єдина Церква, якби не відіграли свою роль спецслужби на Харківському зібранні. Вони разом з Москвою доклали рук до розколу українського православ’я. Але я переконаний, що він буде подоланий.
Бажаємо Вам успіхів у справі служіння українському народу й дякуємо за цікаву, змістовну розмову. Переконаний, що читачам “Українського слова” буде корисно ознайомитися зі станом справ в Українському православ’ї, як-то кажуть, із перших рук.
 
Розмову вів Олександр КУЧЕРУК,
 газета “Українське слово”, 20–26 червня 2002 року