ВВАЖАЄ ПРИЄДНАННЯ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ
ДО МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ПРОТИЗАКОННИМ
 
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет говорить
про перспективи об’єднання українського православ’я
 
Напередодні візиту Папи Римського Українська Православна Церква наблизилася до об’єднання та світового визнання її помісного статусу. Наскільки реальним є ґрунт для цих прогнозів, ми поцікавилися у Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
– Процес об’єднання, попри перешко­ди, йде. В цьому зацікавлена не тільки на­ша Церква, але, напевно, й автокефаль­на, бо між нами принципових розходжень немає. Домовленості, підписані нашими двома делегаціями у Константинополі (Стамбулі) все-таки діють. Хоча ми ще жодного разу не співслужили, але не ви­ступаємо одне проти одного, взаємно не прий­маємо священиків і парафії з наших Цер­ков, які мають наміри змінити юрисдик­цію. Крім того, ми не висвячуємо нових єпископів. Навіть те, що УАПЦ не обрала свого нового Патріарха, також розцінюємо як крок до об’єднання. Ми підтримуємо постійні контакти з Констан­тинополем і сподіваємося, що цей процес у певний час прийде до свого завершен­ня. Останнім фактом, який підтверджує намір УПЦ Київського Патріархату йти на компроміси заради єдності, була наша згода на те, аби предстоятель УАПЦ ми­трополит Мефодій відслужив Великодню службу в Андріївській церкві Києва.
Вселенський Патріарх Варфоломій погодився допомагати право­славним українцям в об’єднанні в єди­ну помісну Церкву, натомість проти цього виступає Московська Патріар­хія.
Це позиція Московської Патріархії, і її головна мета – не допустити об’єднання та відокремлення Української Православної Церкви від Московського Патріархату. Оскільки Вселенський Патріарх має протилежну думку, то його позиція не подобається РПЦ. Чи має пра­во Вселенський Патріарх втручатися в ук­раїнську ситуацію? Звичайно, що має! Хоча б на тій підставі, що він є “першим серед рівних” і дбає про те, аби в сім’ї пра­вославних Церков були мир, злагода та канонічний порядок. Крім того, Констан­тинопольська Церква вважає, що Київська митрополія була приєднана до Московського Патріархату протизаконно і з порушенням церковних канонів.
Найближчим часом планується візит російського Патріарха до Криму. Як УПЦ Київського Патріархату ста­виться до перебування в Україні тако­го гостя?
Думаю, що цей візит Патріарха до Криму не є випадковим. Московська Пат­ріархія відчуває: рано чи пізно Українська Православна Церква буде визнана як ав­токефальна. До цього все власне і йде. Скільки б РПЦ не намагалася загальмува­ти цей історичний процес, все одно прий­де час, коли доведеться погодитися з ав­токефалією Української Церкви. Російсь­ка Церква прекрасно усвідомлює це, але хоче зберегти за собою бодай якусь час­тину української пастви (у вигляді екзар­хату чи окремих єпархій, які безпосеред­ньо підпорядковуватимуться Московсь­кому Патріархату). Згаданий візит має на меті затвердити духовну владу Москви над Кримською єпархією УПЦ МП. За­уважте, Патріарх Алексій обрав для своєї поїздки Крим, де проросійські настрої міцніші. У Київ, думаю, він не наважить­ся прибути, пам’ятаючи зустріч, яку йому тут влаштували в 1990 році.
У Києві ж чекають на Вселенсько­го Патріарха Варфоломія І. Коли цей візит може відбутися?
Патріарха запросили відвідати Ук­раїну Президент Леонід Кучма, голова Верховної Ради Іван Плющ, запрошення підписали близько 240 народних депу­татів. Питання можливого візиту до Києва Вселенського Патріарха було обго­ворено на останньому ювілейному Помісному Соборі Української Православ­ної Церкви Київського Патріархату. Ми надіслали Його Святості офіційне запро­шення від нашої Церкви. Таким чином, Святійший має запрошення від держави і від Церкви.
Справді, візит глави держави чи Церк­ви потребує належної підготовки. Візьме­мо хоча б приїзд Папи Римського. Йому також створюють належні умови. Мусимо це зробити і для Патріарха. А однією з таких умо­в є насамперед об’єднання Київсько­го Патріархату з Українською Автоке­фальною Православною Церквою. Переконаний, що пе­ред візитом Папи в Україні повинна побу­вати делегація від Константинопольсько­го Патріарха для зустрічі з представника­ми обох Церков (УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ). На неї повинні бути запрошені також представ­ники Московського Патріархату. Приймуть вони таке запрошення чи ні – то інша справа.
Розумієте, приїзд Патріарха в Україну може мати різний характер. Він може бу­ти завершальним актом з визнання авто­кефалії Української Православної Церкви (як це було 1924 року у Варшаві, коли Патріарх Григорій вручив Томос про авто­кефалію Польській Православній Церкві). Але згаданий візит міг би бути і лише підготовчим для цього важливого акту. Наприклад, якби Вселенський Пат­ріарх у Києві відслужив службу Божу з представниками УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ, УПЦ Московського Патріархату, то це суттєво могло б змінити ситуацію у напрямі визнання автокефалії Української Православної Церкви.
– Та значно менша частина УАПЦ, яка затягує процес об’єднання з Київ­ським Патріархатом, свої дії аргумен­тує тим, що вони, мовляв, бояться, аби замість об’єднання двох Церков не вийшло “приєднання УАПЦ до УПЦ Київсько­го Патріархату”. Чи існує якась формула, яка б не порушувала прав двох братніх кон­фесій?
Річ у тому, що ми не говоримо про приєднання. Приєднання може бути ли­ше в тому випадку, коли Вселенський Патріарх визнає одну якусь частину розділеного православ’я як автокефаль­ну Церкву. Тоді вже, після визнання, мо­же бути приєднання будь-яких інших частин. Поки ж відсутнє таке визнання однієї конфесії, йдеться про об’єднання. Щоправда, якщо говорити конкретно про об’єднання, то це, з одного боку, рівні умови, де жодна з двох Церков не має переваг, а з іншого – цей процес за своєю суттю не може бути рівним, адже наша Церква має понад тридцять архиєреїв, автокефальна ж – лише сім. Якщо Київський Патріархат, за соціологічними дослідженнями, підтримує 19,5% насе­лення країни (а це дорівнює приблизно 9,5 млн. православних віруючих!), то УАПЦ підтримує всього 1,2% (тобто при­близно 600 тис).
А якщо говорити про об’єднання Церков, то чи таким одностайним є спротив створенню єдиної Церкви в се­редовищі УПЦ Московського Патріар­хату?
Не треба думати, що УПЦ Московського Патріархату єдина та монолітна у своїх намірах і поглядах на майбутнє. Там єдності немає, і в цій Церкві є три напря­ми. Один радикальний, представники якого відкрито говорять, що вони ніяка не Українська Православна Церква, а росій­ська, та вимагають назвати врешті-решт речі своїми іменами. Це – проросійська частина, що прагне не лише церковної єдності, але й заявляє про потребу державного об’єднання України з Росією. Друга – не відкидає в майбутньому ав­токефалії Української Церкви, але йде до цієї мети кроком черепахи. І невідомо, ко­ли вони до автокефалії дійдуть. Третя ча­стина хоче, аби цей статус Церква отри­мала вже найближчим часом. Якщо ут­вориться визнана Вселенським Патріар­хом автокефальна Церква, то саме оця третя частина може досить швидко приєднатися до вже законної помісної Церкви. Якщо ж говорити про ук­раїнський народ, то його підтримка УПЦ Московського Патріархату не така вже і велика. Згідно з уже згадуваними стати­стичними даними, УПЦ МП підтримує 9% на­селення України (4,5 млн.). Нашу Церкву, як я вже зазначав, підтримує понад 9 млн. Думаю, що коли постане питання вибору, меншість таки підтримає більшість.
– На останньому Архиєрейському Соборі РПЦ ухвалено пункт Соціальної концепції, який передбачає мож­ливість громадянської непокори віру­ючих. Кажуть, ніби цей пункт писаний трохи не спеціально під Україну та УПЦ МП. Якщо це справді так, то це пряма загроза національній безпеці нашої держави?
Може бути. Принаймні відомо, що такий пункт у Соціальній концепції є. Оскільки він закладений, то це означає, що є намір у відповідний момент його використати. Це може статися тоді, коли Москва зрозуміє, що вже не може втри­мати Українську Церкву, і тоді, як останній крок, пошлеться на згаданий пункт і за­кличе до непокори. На мою думку, це бу­де її остання спроба.
– Як відомо, Московська Патріархія виступила категорично проти візиту Папи Римського в Україну. Складається враження, ніби у Москві більше бояться не лише чотириденного перебування Папи на українських теренах, а того, що він зустрінеться з Вами як з Предстоятелем УПЦ Київсько­го Патріархату...
У них є підстави для такого занепо­коєння (сміється. – Авт.). Вони до цього часу своє небажання визнати автоке­фалію Української Православної Церкви ґрунтували на тому, що ніби є такий Патріарх Філарет, на якого наклала ана­фему РПЦ і з яким не можна мати нічого спільного. Якщо ж Папа зустрінеться зі мною, то це означатиме, що він не визнає таких санкцій. Це, в свою чергу, знищує всю московську пропаганду.
Як на мене, така зустріч повинна відбу­тися ще й тому, що її відсутність не спри­ятиме налагодженню дружніх стосунків між православними та католиками. Папа хоче їх покращити, а для цього треба зустрічатися і говорити. А Ватикану по­трібен нормальний діалог.
У зв’язку з цим розкручується версія, що після приїзду Папи в Ук­раїну Київський Патріархат долучить­ся до новітньої унії з Римом.
Це чергова вигадка. Ніякої унії між УПЦ Київського Патріархату та Українсь­кою Греко-Католицькою Церквою бути не може. І цього не треба боятися. Головне, що ми хочемо з греко-католиками мати нормальні християнські відносини.
 
Юрій ДОРОШЕНКО,
журнал “Політика і культура”, 22–28 травня 2001 року