Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет вважає, що міжконфесійний розбрат в Україні можна подолати тільки любов’ю. Християнською. Для цього треба забути взаємні образи і стати справжніми християнами. Пам’ятаймо, що християнство – це не лише вчення про мораль, а передовсім – спосіб життя.
Про це та про інші проблеми, що виникли сьогодні в українському православ’ї, і йдеться у розмові письменника Валентина ЧЕМЕРИСА з його Святістю Патріархом Київським і всієї Руси-України ФІЛАРЕТОМ .
– Ваша Святосте, як відомо, у Фанарі – районі Стамбула, де розташована Константинопольська Патріархія, в рамках державного візиту до Туреччини відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми із Вселенським Патріархом Варфоломієм І. Темою переговорів були непроста ситуація, що виникла й триває в українському православ’ї, шляхи подолання церковного розколу та участь у цьому процесі Вселенського Патріарха, “першого за честю” у світовому православ’ї. Як відомо, Патріарх останнім часом виявляє значну увагу до Української Церкви, яка ще з року 988-го як Київська митрополія належала до Константинопольської Патріархії, а з року 1686-го опинилася під юрисдикцією Москви, і це вселяє надію в серця прибічників незалежної Української Православної Церкви. Чи посприяє зустріч у Стамбулі створенню єдиної помісної Церкви в Україні? У нашій державі нині налічується 30 мільйонів православних, які, на жаль, ізольовані від світового православ’я.
– Я хочу почати з подій, які передували зустрічі нашого Президента з Вселенським Патріархом. У березні 2000 р. з ініціативи Вселенського Патріарха Варфоломія в Женеві відбулася зустріч делегацій від Константинопольського і Московського Патріархів. Там було досягнуто домовленості про зустріч цих Патріархів з предстоятелями трьох православних Церков в Україні – УПЦ Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви, УПЦ Московського Патріархату, а також з представниками українського уряду. І хоч Московський Патріарх спочатку протестував проти участі в цій нараді УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ, але Константинопольський Патріарх наполіг на тому, щоб українські Церкви не вилучати з переговорного процесу. В Стамбулі побувала урядова делегація України на чолі з віце-прем’єр-міністром Миколою Жулинським, під час зустрічі обговорювалося болюче для нас питання – надання Українській Церкві автокефалії і входження її до Вселенського Православ’я.
Коли Московський Патріарх побачив, що об’єднання стає реальним, забив на сполох і почав ініціювати заходи на зрив переговорів. Це особливо відчутно було під час другої зустрічі, 23 червня в Женеві, де зустрілися константинопольські митрополити Мелітон та Іоан і московські – Смоленський Кирило та Одеський Агафангел. Переговори були непрості, адже російська делегація мала вказівку не допустити “розкольницькі” (з її точки зору) Церкви (УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ) до участі в переговорах. Але константинопольська делегація була рішучою, і Москві довелося відступити, хоч РПЦ і не полишила задумів “взяти штурмом” Київ.
А тим часом у Стамбулі відбулося засідання Священного Синоду Вселенського Патріархату, на якому офіційно підтверджено, що Україна є канонічною територією Константинопольського Патріархату і що приєднання Київської митрополії 1686 року до Московського Патріархату сталося не за приписами церковних канонів. Тому Константинопольська Церква вважає це приєднання, яке тривало протягом трьох століть, незаконним і не визнає втрати Київської митрополії.
За інформацією, що надійшла до мене із Вселенської Патріархії, під час зустрічі Леоніда Даниловича Кучми з Патріархом Варфоломієм мова йшла про утворення в Україні єдиної помісної православної Церкви. Іншими словами, Церкви автокефальної, яку в`изнають як Вселенський Патріарх, так і всі помісні православні Церкви. Вже досягнуто домовленості, що Президент України напише листи до Вселенського Патріарха та до Патріарха Московського Алексія і запросить їх в Україну, в Київ, щоб вони зустрілися з представниками трьох православних конфесій – УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ та УПЦ, канонічно підпорядкованої Московському Патріархату, – з приводу утворення в Україні єдиної помісної православної Церкви.
– Є думка, що таке листування лише затягне час...
– Це на перший погляд. Президент України Леонід Кучма, як на мене, вчинив мудро. Особливо – якщо виходити із загальнодержавних інтересів. Мусимо використати всі можливості розв’язати питання дипломатичним шляхом. Україна як миролюбна держава повинна довести, що й у церковних справах вона намагається вирішити все миром, а вже потім діяти рішуче – вичерпавши всі можливості. Об’єднання наших Церков має дістати визнання як з боку Вселенського Патріарха, так і від усіх помісних православних Церков – це й було головним при зустрічі у Стамбулі 24 листопада минулого року. Вважаю, що після цієї зустрічі об’єднання православних конфесій в Україні в єдину помісну Церкву стало цілком реальним.
– Між нашими трьома православними конфесіями тривалий час панував розбрат, не затих він і зараз, тож чи можна сподіватися, що між ними нарешті настане порозуміння?
– Ще до зустрічі Президента України із Вселенським Патріархом, у Стамбулі побували делегації двох українських Церков – УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ. Вони були прийняті генеральним секретарем Священного Синоду, мова йшла про об’єднання цих двох Церков і про створення єдиної помісної православної Церкви. Делегації підписали відповідні домовленості. А вже після об’єднання Патріарх Варфоломій має намір визнати Українську Православну Церкву автокефальною і надати їй Томос, а вже тоді УПЦ стане однією із 15 помісних православних Церков світу. Під час зустрічі з єпископами УПЦ та УАПЦ Патріарх Варфоломій ще раз підтвердив, що Україна має канонічне право на автокефальний устрій. Але хотів би зауважити, що об’єднання УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ – не така й проста справа, хоча нас нічого не розділяє, бо маємо спільну мету – утворити незалежну Українську Церкву. Але переговори між нами, православними українцями, йдуть важко – головним чином через людський фактор. Проте я переконаний: ми досягнемо згоди.
– Митрополит Галицький Андрій з УАПЦ вважає, що єдина помісна православна Церква в Україні може бути створена до 10-ї річниці незалежності України. Звертаючись із привітанням до учасників Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату, що відбувся на початку січня ц. р., він сказав, що “кращим подарунком до 10-річчя незалежності України буде, якщо Президент молитиметься в цей день з єдиним Патріархом у святій Софії”. І додав, що “недругам вигідно, щоб Патріархів було якомога більше в Україні”. Отож запитання: Ваша Святосте, Ви впевнені, що вже найближчим часом, до 10-річчя незалежності нашої держави, вдасться досягти взаєморозуміння?
– Так, хоча ми повинні шукати компроміс. Адже для того, аби об’єднатися, треба забути минулі образи, подолати непорозуміння і врешті-решт об’єднатися на основі християнської любові. Думаю, це може статися в першій половині року. Сьогодні ми вже стоїмо на порозі вирішення проблеми, хоча роботи – і дуже відповідальної – ще дуже багато. Треба провести об’єднавчий Собор. Це – по-перше. Другим важливим етапом має стати Всеукраїнський Помісний Собор, який ухвалить рішення щодо об’єднання й обере українського Патріарха. Хто ним буде – казати ще рано. Хоча мені не раз доводилося чути поради, щоб я зняв свою кандидатуру на виборах майбутнього Патріарха єдиної Автокефальної Української Православної Церкви. Я цього робити не буду. Інша справа, чи мене оберуть, але я хотів би мірою своїх сил прислужитися консолідації українських православних Церков.
– Ваша Святосте, багатьох архиєреїв як УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ, так і УПЦ Московського Патріархату хвилює, чи не втратять вони свого становища при об’єднанні?
– На моє глибоке переконання, для зміцнення Української Православної Церкви важливо, щоб усі архиєреї залишалися на своїх місцях. В Україні є понад 9000 парафій, тому нікого з духівництва не потрібно переміщати. Єпископи, священики, ченці мають забути всі образи і розпочати будівництво нової об’єднаної Церкви на засадах християнської любові. Для цього треба відкинути власні інтереси, амбіції і думати про благо Української Церкви. Якщо ми справді є патріотами нашого народу... Ще раз наголошую: визнання Української Церкви – реальне. Я також сподіваюсь, що до Києва приїде Вселенський Патріарх Варфоломій на вручення Томоса про визнання. Дуже важливо, аби він побував у нашій державі ще до візиту в Україну Папи Римського, запланованого на червень.
– Константинопольська Патріархія має канонічне право надати автокефалію нашій Церкві, яка до 988 року перебувала під її юрисдикцією. Але зусиллям Вселенського Патріарха щодо об’єднання протистоїть Московська Патріархія, адже має тут фінансові та інші вигоди, бо кошти з України пливуть у Москву. До всього, як писала преса, на терені колишнього СРСР РПЦ є впливовою силою щодо реанімації колишнього Союзу. У чому тільки не звинувачують українців, часто вигадуючи різні нісенітниці... Так, наприклад, російська православна агенція “Радонеж” вмістила такий заголовок про зустріч у Стамбулі: “Константинопольський Патріарх і Український Президент готуються до спільної атаки на православ’я в Україні”. До речі, агенція “Радонеж” “титулувала” Вселенського Патріарха – першого серед рівних у світовому православ’ї – не інакше, як “мнящим себя восточным папой”, котрий, мовляв, “уже давно й прочно забыл, что Украинская Православная Церковь входит в юрисдикцию Московского Патриархата”. Що скажете з цього приводу?
– Влітку цього року в Москві відбувся Архиєрейський Собор РПЦ, де взагалі не розглядалося “українське питання”, хоч було звернення глави нашої держави, бо навіть була обіцянка надати УПЦ Московського Патріархату статус автономії. До цієї проблеми російське духовенство вирішило повернутися на наступному Архиєрейському Соборі, що має відбутися аж через чотири роки. Москві потрібен час, щоб її емісари змогли налаштувати парафіян в Україні проти... Української Помісної Церкви. Але навіть надання УПЦ Московського Патріархату статусу автономії нічого не вирішує, а навпаки – зриває переговорний процес.
– У зв’язку з цим запитання: чи має намір Предстоятель УПЦ МП митрополит Володимир (Сабодан) взяти участь у процесі об’єднання?
– Про це, як і про позицію митрополита Володимира, ми дізнаємось після того, як Президент України Л. Кучма звернеться до Московського й Константинопольського Патріархів з відповідними листами. Зі свого ж боку ми хочемо, аби УПЦ Московського Патріархату брала участь у переговорах. Але процес об’єднання не зупиниться навіть у разі їх відмови. Ми об’єднаємося з УАПЦ – і в Україні таки постане єдина помісна Церква.
– Якщо єдина Українська Православна Церква стане після об’єднання і визнання єдиною в нашій державі, чи тоді Російська Православна Церква зможе мати тут свої храми?
– Є церковні канони, які свідчать: на єдиній канонічній території – себто в державі – повинна бути одна помісна православна Церква з єдиним керівництвом. Так у всьому православному світі. Хоча на території цієї помісної Церкви можуть бути й парафії або екзархати інших Церков. Але це – за домовленістю з єдиною помісною Церквою. Як то відбувалося, приміром, нещодавно в Естонії, коли там утворилася єдина Естонська Апостольська Православна Церква з єдиним керівництвом – цьому посприяло естонське керівництво на високому рівні. Віднині російські парафії там існуватимуть як подвір’я Російської Церкви. І нічого, Москва це проковтнула. Естонія – добрий приклад для нас. Тож в Україні може існувати екзархат РПЦ, але тимчасово. Згодом усі мають влитися в єдину помісну православну Церкву держави. Втім, якщо ділити за національною ознакою, то тоді треба в Росії створювати Український екзархат. Але це шлях розділення самих помісних Церков. Ось чому мусимо дотримуватись канонів: на одній території має бути одна помісна православна Церква.
– Мільйони росіян живуть в Україні, не всі вони знають державну мову (дехто взагалі не хоче її вивчати, але це вже інша тема), вони звикли до богослужінь церковнослов’янською, хоча на практиці – здебільшого російською. Як тоді буде?
– Поставимо спершу крапки над “і”: в Росії існує Російська Православна Церква, хоча на теренах РФ живуть не тільки росіяни, а й українці, яких теж мільйони, та й люди інших національностей. Але в Росії все одно існує єдина Російська Православна Церква на чолі з одним Патріархом (тут, до речі, варто нагадати, як у Ногінську Московської області силою омонівців та їхньої зброї було ліквідовано українську парафію). У нас своя незалежна держава – Україна, тож у ній, як і в інших державах (згадаймо Болгарію, Грецію чи Грузію), повинна існувати єдина помісна православна Церква. Хоча це не означає, що до неї не можуть належати росіяни. А тому богослужіння в УПЦ буде відправлятися як українською, так і церковнослов’янською – для тих громад, звісно, які того забажають. Але все ж вони належатимуть до помісної Української Церкви. Щодо росіян, то ніхто не утискує і не утискуватиме їх в Україні та в Українській Церкві.
– А які настрої єпископату та священиків УПЦ Московського Патріархату щодо об’єднання?
– Скажу коротко: вони готові до об’єднання – частина єпископату і духовенства. Не всі, але, за нашими даними, десь 60–70 відсотків єпископату УПЦ Московського Патріархату і духовенства згодні на об’єднання. Та поки не існує визнаної Української Церкви, вони остерігаються, що їх каратимуть так само, як карали тих, хто переходив до Київського Патріархату.
– І насамкінець: чого досяг нині Київський Патріархат?
– Від 1992 року він зростає щорічно. Уже сьогодні у нас 29 єпархій в Україні, 32 архиєреї. Маємо приблизно три з половиною тисячі парафій. Не забуваймо, що року 1992-го їх було лише 1990. Ми не сидимо склавши руки. Вже створено українське громадське об’єднання “За єдину православну Церкву”. Такі організації будуть не тільки у Києві, а й по всіх областях нашої держави. До речі, за даними соціологічних опитувань, в Україні віруюче населення становить 68 відсотків, невіруючих – 24 відсотки, решта не визначилась. Із цих 68 відсотків Київський Патріархат підтримують 39, Московський – 17, Українську Греко-Католицьку Церкву – 9 відсотків. Три відсотки припадають на Римо-Католицьку Церкву, протестантські та інші конфесії. Зважте, що майже в кожній області чиняться перешкоди з боку деяких чиновників, місцевих органів влади, вони гальмують реєстрацію наших статутів, не дають можливості парафіям УПЦ, канонічно підпорядкованим Московському Патріархату, переходити в Київський Патріархат, як це було, зокрема, в Дарницькому районі Києва та в інших містах і областях. Певний, наші зусилля підтримає Українська Греко-Католицька Церква. Вона хоч і не бере участі в об’єднавчому процесі трьох українських православних Церков, але стежить за подіями. Якщо не відбудеться об’єднання, то цій Церкві буде важко діяти в Україні, тому вона зацікавлена, щоб наша держава мала єдину помісну православну Церкву. У нас, православних і греко-католиків, є спільне – те, що ми стоїмо на державницьких позиціях. Але головне – це об’єднання УПЦ Київського Патріархату й УАПЦ.
– Як писав Юрій Дорошенко в газеті “Україна молода” (12 грудня 2000 р.), тепер “багато що залежатиме від об’єднавчого Собору двох конфесій – УПЦ і УАПЦ. Саме їм випала доля стати тією основою помісної Церкви. До єдиної Церкви потім, у кращому випадку, лише приєднуватимуться єпископи та священики з УПЦ Московського Патріархату, які здатні почути патріотичний заклик Церкви-Матері, а не триматися за поли мачухи. Від часу проведення спільного об’єднавчого Собору двох Церков залежатиме і можливість реалізації подальших кроків щодо утвердження в Україні єдиної православної Церкви”. Для України, додам, це життєво необхідно, адже від цього залежить: бути чи не бути Україні незалежною.
— Так, загальновідомо: становлення національної держави в країні, де більшість населення є православним, має супроводжуватися становленням помісної Церкви. Україна не є винятком. Шкода, що всі спроби об’єднатися досі гальмувалися і ще гальмуються. Кількість прихильників УПЦ Київського Патріархату зростала б на нашу користь, якби влада хоч трохи сприяла Київському Патріархату. Мене не раз запитували і запитують: чи не стане нова церква державною? Ми проти цього. Вона має бути незалежною, вільною. Якщо ж ця інституція зростеться з державою, то перестане розмовляти з народом пророчим голосом Біблії. Але очевидним є такий факт: якщо Україна хоче бути незалежною державою, то має консолідуватися у цьому, утворити єдину помісну православну Церкву. До цього йде, історія за нами, інакше й бути не може. У ці різдвяні дні хочу висловити побажання, щоб українські єпископи, духовенство, вірні зважили на необхідність побудови помісної Української Церкви, щоб надалі у своїх взаєминах керуватися тільки християнською любов’ю та інтересами незалежної України.
Газета “Літературна Україна”, 25 січня 2001 року