“Не треба думати, що Чорнобильська катастрофа – це катастрофа тільки України й частково Росії та Білорусі. Ні, це є катастрофа всього людства, і це є попередження Бога всім нам: якщо не покаєтесь, то всі також загинете”, – сказав, виступаючи на парламентських слуханнях 5 грудня 2000 року Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Наш кореспондент зустрівся з владикою і мав з ним розмову.
 
– Ваша Святосте, в Одкровенні Іоана Богослова є слова, які в останні, післячорнобильські роки часто цитуються і ще, очевидно, цитуватимуться: “І засурмив третій ангел, – і велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип; і впала вона на третину річок і на водні джерела. А ймення зорі тій “Полин”. І стала третина вод як полин, і багато людей повмирали від води, бо згіркла вона” (Одкр. 8, 10– 11).
Що це – пророцтво святого, яке, на жаль, збулося, чи справді неминуча кара Божа людям за їхні гріхи? Маючи на увазі у цьому випадку Чорнобильську катастрофу.
– Скажу так: у цих словах поєдналося одне і друге. Тобто і пророцтво святого, і покарання Господнє – як наслідок невігластва. Те, що Іоан Богослов наперед сказав, не є його думкою чи його витвором. Це об’явлення від Бога як Творця усього сущого на Землі. Саме Він відкрив Іоану Богослову, що буде. Бо майбутнє людства нерозривно пов’язане з його духовністю. І якщо ми замислимося зараз над тим, чи є наші теперішні біди, зокре­ма природні катастрофи, техногенні аварії, Божим покаранням, – то це так. Є за що нас карати. Ви подивіться, що бу­ло в не такому вже й далекому минуло­му. Храми, святі ікони спалювали, духо­венство розстрілювали. І якщо влада та її виконавці могли собі дозволити подібне щодо святинь, то можна уявити, якими байдужими і жорстокими вони були до того, що ми називаємо довкіллям, тобто творінням Божим. Зга­даймо історію: в якій країні і коли ще так поводилися? Аналогів нема. І те, що ми одержали у спадок, – псування ґрунтів, вод, лісів, повітря, а відтак і чис­ленні катаклізми, спричинені неправед­ною людською діяльністю, – це наслідок того богохульства, яке відбувалося. Зрештою, це досить жорстоко вияви­лось у аварії на Чорнобильській атомній станції.
– Таким чином, Ваша Святосте, сам факт Чорнобильської катастрофи сьо­годні час розглянути не зовсім так, як його трактує наука.
– Звичайно, стверджувати, що біда ста­лася лише через чийсь недогляд, технічні не­поладки, було б спрощено. Сьогодні людство розглядає Чорнобиль як світову катастрофу. Нема такої країни, де про неї не знали б і не проникалися б співчуттям до людей, які постраждали від неї. Прийшло усвідомлення, що подібне може статись у будь-якій частині планети, світ починає розуміти, що Чорнобиль – це попередження для всьо­го людства, аби у своєму розвитку воно йшло духовним шляхом, і цей шлях по­винен бути головним.
У зв’язку з цим я хотів би нагадати один епізод з Євангелія. Коли Ісус Христос сказав жителям Єрусалима: “Ду­маєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта... і побила їх, були винні більше за всіх?.. Ні, кажу вам, але якщо ви не покаєтесь, усі так само загинете” (Лк. 13, 4–5). Із цих міркувань ми повинні підійти і до Чорнобильської катастрофи. Вона є катастрофою не лише України й частково Росії, Білорусі. Це, повторюю, ка­тастрофа всього людства, і вона є попе­редженням Божим усім нам: якщо не по­каєтесь, то всі також загинете. Гадаєте, ця катастрофа не могла статись у яко­мусь іншому місті Європи чи в Сполуче­них Штатах Америки? Могла. Але Бог чо­мусь обрав Україну. Вочевидь, через ду­ховну занепадність тієї системи, до якої вона належала. І через Україну попере­див увесь світ про неминучість покаран­ня за життя поза Божими законами. Не буття визначає свідомість, як стверджу­вали класики марксизму-ленінізму, а, на­впаки, свідомість формує буття. У цьому можна переконатися на кожному кроці. Коли свідомість людей, їхня духовність занепадає, то це неодмінно позна­чається на суспільному житті загалом.
Що хоче сказати Бог Чорнобильською катастрофою? Він хоче сказати людям: ви думаєте будувати світ самі без Мене. Ви поставили в основу життя прогрес, людину, забувши про існування Бога, Який створив цей світ і ним керує. Ось, Я дав вам свободу, можливість показати свої здібності. А ви що зробили? Ви при­звели до того, що створили небезпеку у світі. А могло бути й гірше, ви могли вза­галі знищити весь світ. Тому покайтеся. Це означає, що ви повинні в житті і діяльності, не тільки особистому, а націй, народів, усієї цивілізації, на перше місце поставити духовні цінності, а не ма­теріальні. Ви женетесь за благами, забу­ваючи про духовність. Наслідки від цьо­го можуть бути ще катастрофічнішими.
– Чи не означає це, владико, що тех­ногенні аварії, катастрофи, і особливо така глобальна як Чорнобильська, є Божим покаранням за втручання лю­дини у заборонені для неї сфери? На­приклад, розщеплення того ж атомно­го ядра, що зрештою й призвело до світових трагедій.
– Скажімо так: це є попередження. Бог створив людину за своїм образом і по­добою. І оскільки Бог наділив людину розумом, то його не можна обмежити. Він буде діяти, вдосконалюватися, відкривати все нове й нове. Але Бог дав людині розум не ли­ше для цього, а й щоб збагнути, чи потрібні її відкриття людству, чи не потрібні. І тому розум повинен бути по­ставлений під контроль духовності лю­дини, її світогляду. Іншими словами – у своїх помислах людина повинна постійно перебувати перед Богом.
Один відомий французький учений сказав так: “Однією рукою вивчай при­роду, а другою тримайся ризи Божої”. Так-от, усі, кому накреслено робити нау­кові відкриття, хто причетний до них, по­винні цим займатися. Але другою рукою – триматися ризи Божої, тобто постійно думати, чи треба це робити з огляду на Божі Закони. Чи воно на користь і нехай іде у світ, чи на шкоду і від нього слід відмовитись.
Саме відкриття атомної енергії, безумовно, мо­же використовуватися на благо. І це до­ведено. Але ж навіть при застосуванні її в мирних цілях не дано було до кінця передбачити, як вона може повести­ся в тій чи тій ситуації. Тепер це також невідомо. Але вже є такі, з дозволу сказати “відкриття”, величезну шкоду від яких можна передбачити тепер. Наприклад, ген­на інженерія, клонування. Проти них Церква виступає уже нині. Бо вона ба­чить, що ці два напрями науки прихову­ють у собі значно більшу біду, ніж вико­ристання атомної енергії. Беручи до ува­ги навіть катастрофу на Чорнобильській станції. Нехай би її ніколи і ніде не було. Тому-то нині, у час надзвичайно бурхли­вого технічного розвою, усі свої наукові відкриття вчені насамперед повинні пе­ревіряти, звертаючись до Бога. Інакше світові катастрофи – неминучі.
– Із Ваших слів, владико, можна зро­зуміти, що, незважаючи на загальне ставлення до атомної енерге­тики, Ви не є її абсолютним прихиль­ником. Між іншим, у деяких країнах Європи вже відчувається тенденція до припинення будівництва атомних станцій, ведуться пошуки альтернатив­них джерел енергії. Очевидно, людст­во уже почало замислюватись над можливими наслідками саме цього відкриття збіглого тисячоліття.
– Я не вчений і, звичайно, не можу прогнозувати, яким шляхом може піти розвиток енергетики. Але впевнений у тому, що людство, наука з усіма її техно­логіями повинні постійно зважувати і відмовлятися від усього того, що може призводити до катастроф. Якщо те чи інше відкриття навіть дає тимчасову ко­ристь, а помилка у його подальшому застосуванні або ще якась причина мо­жуть завдати колосальної шкоди, яка пе­рекриє позитивні результати цього ви­находу, то від нього слід відмовлятися, як би важко це не було. Візьмімо для прикладу хоча б ту саму атомну енергетику. Якщо на Чорнобильській АЕС стався вибух, який по­крив усю Європу, а від цього ми не були застраховані, то скажіть, яку ко­ристь мало б людство від цього винай­дення? Подивимося з цього боку на уже згадувані клонування, генну інженерію. Чимало учених подають їх нам як досяг­нення, мовляв, це дасть можливість по­збутися різних вад, хвороб у живому світі – рослин, тварин і навіть людей. На якомусь етапі, тимчасово, можливо, цьо­го й можна буде досягти. А яких негатив­них наслідків слід чекати від цього? Во­ни можуть перевершити найфантастичнішу уяву, бо ці речі є втручанням людини у суть живого, створеного Господом Богом. І це може призвести до ней­мовірних деформацій. Ось тут учені й по­винні глибоко замислитися, чи варто ви­пускати цього джина з пляшки, щоб потім не знати, як його загнати назад. Подібні відкриття, на моє переконання, аморальні, суть диявольські.
– Виходить, Ваша Святосте, не лише, як мовиться, прості смертні, а й люди високоосвічені, творці прогресу, не дуже міцно тримаються, як Ви сказа­ли, “за ризи Божі”. Чи це не від надто спрощеного, чи навіть спотвореного сприйняття усього сущого на Землі? А звідси і ставлення до цінностей за­гальнолюдських і духовних, мовляв, “після нас хоч потоп”.
– Це так. А все тому, що людство у масі своїй, зокрема європейська цивілізація, відкину­ло Бога і в центр буття поставило не Йо­го, а людину. Це є глобальна помилка. І внаслідок цього відбуваються потрясіння, свідками яких ми є. І коли я виступав на парламентських слуханнях у Верховній Раді, то саме це хотів підкреслити: ката­строфи, аварії, катаклізми – це Божі по­передження. Ви думаєте, що від людини все це залежить, а я вам кажу: не від неї, а від Бога як Творця. І тому в центр своєї діяльності, чим би людина не займалася, потрібно ставити Його. До речі, про по­топ. Всесвітній мається на увазі. Він стався саме тоді, коли людство дійшло до такого аморального стану, що не знайшлося серед нього праведників, котрі жили б згідно із Заповідями Божи­ми. Винятком виявився лише Ной. І Гос­подь залишив його одного разом з роди­ною та ще й наказав узяти “кожної тварі по парі”. А все зло знищив, інакше воно заполонило б увесь світ на майбутнє.
А хіба екологічні біди в Закарпатті чи зовсім недавнє обледеніння, яке спітка­ло велику кількість населених пунктів України, не є локальними попереджу­вальними “потопами” для усіх нас? Тут є над чим замислитися.
– Яким же чином ми повинні пере­борювати своє “его”, щоб не воно домінувало у світі, а настанови Гос­подні? Як засвідчує життя, нашої те­перішньої демократії з усіма її свобо­дами для цього виявилося замало...
– Багато що залежить від загального орієнтування нашого суспільства на ду­ховні цінності. Це те саме виховання. Вихо­вання – і словом, і духом, і прикладом, як­що хочете – навіть законом. Нині майже всі читають Біблію, люди ходять до церк­ви. Але ж часто трапляється: в одній руці – Закон Божий, у другій – порнографічне чтиво. Виходить, не за переконанням, а заради моди звертається людина до Свя­того Письма. Це не дає користі.
Прикро, що до таких гіпертрофованих явищ значною мірою причетні засоби масової інформації, література, кіно, телебачення, які буквально прищеплюють людям, особливо молодому поколінню, агресивність, шкідливі звички, ниці тваринні почуття і смаки. Візьмімо телебачення. Ніхто не заперечуватиме, що загалом це корисна річ. Але ж дуже часто воно використовується для антигуманного, антидуховного виховання. Нема такого дня, коли б по телевізору не показували фільм, як правило, зарубіжний, де куль­тивуються жорстокість, злодійство, розпуста. Подібні речі, на мою думку, потрібно забороняти законом.
Між тим, поширенню негативних суспільних явищ почасти сприяють саме антихристиянські закони. У деяких європейських країнах уже дозволяються одностатеві шлюби. Більше того, вони схвалюються навіть деякими релігійними конфесіями. Це богоборницький шлях, інакше як гріховним його не назвеш.
Будемо сподіватися, що подібна уседозволеність на державному рівні не дійде до нас. Але ж і ми маємо досить законодавчих актів, у яких кимось передба­чені лазівки для крадіжок, службових зловживань, різноманітних інших пору­шень, вигідних людям, нечистим на руку.
Можливо, комусь не сподобалося, але саме це я мав на увазі, коли говорив на парламентських слуханнях, звертаючись до співвітчизників, про велику відповідальність з приводу закриття ЧАЕС. Якщо Захід виділяє кошти на ліквідацію станції, то їх потрібно чесно використовувати за призначенням. А не розкрадати. Бог це бачить і все може по­вернути так, як ми й не мислимо.
– Чорнобильську АЕС закрито. Згад­ка про неї, а точніше – про катастрофу на ній, з часом залишиться хіба що в підручниках історії. Але назавжди за­лишаться в історії людства рядки з Одкровення Святого Іоана Богослова (Апокаліпсиса) про нищення землі після сурмлення шістьох ангелів. Після третього засурмлять ангели четвертий, п’ятий, потім шостий. Чи не є це про­роцтвом якихось інших катастроф, які ще не сталися, але можуть відбутися в майбутньому?
– Так, зоря Полин затухає... Будемо молитись і просити Господа Бога, щоб вона ніколи і ніде більше не впала. А щодо наступних одкровень Божих, про які йдеться в Апокаліпсисі, то тут треба мати на увазі таке: сказане Богом обов’язково збудеться. У Всевишнього слово не розходиться з ділом. Інша річ, що ми не знаємо, коли це буде, як і в якому вигляді. Про це можемо судити лише після того, як воно станеться. Так само, як про ту саму зірку Полин. Ніхто ж не конкретизував, що це буде Чорно­биль. А коли це сталося, то в Апо­каліпсисі знайшли відповідні слова про цю зірку. Навіть назва збіглася. Одна із назв полину – чорнобиль. Інші одкровення також збудуться, хоча й невідомо де. Проте сьогодні ми мо­жемо говорити про одне: будь-які по­рушення, особливо глобальні, Закону Божого, Заповідей Божих призводять до покарання. Чорнобильська катаст­рофа є попередженням, що подібне з нами може статися і в майбутньому, як­що не покаятись.
– Святійший владико, в нашій роз­мові Ви часто наголошуєте на пока­янні. Перед ким нам слід каятися – перед землею, яку сплюндрували, приро­дою? І це має бути всенародне пока­яння, приурочене до певного дня, як дехто пропонував, чи як?
– Ну, перш за все, перед землею, при­родою каятися неможливо. Каятися потрібно лише перед Богом, Творцем землі, природи. Хоча природа потер­пає саме внаслідок гріховності люди­ни. І покаяння людей неодмінно змен­шать її страждання. Але щоб покаяння було справжнім, а не декларативним, треба, аби покаялася кожна людина зокрема. Не може покаятися народ в цілому. У кожного з нас свій гріх. Тож кожна людина повинна каятися кон­кретно. Що таке покаяння? В Євангелії про це сказано досить ясно. Іоан Хреститель, закликаючи до покаяння, казав: “Принесіть достойні плоди по­каяння”. Храми руйнували? Відтворіть тепер. І справді, нині ті, хто кається, відтворю­ють святині. Сьогодні в Україні вже споруджено близько півтори тисячі храмів. Це є ознака покаяння. Поглянемо на сучасне наше становище. Різні комерційні, а нерідко й державні структури правдами і неправдами до­водять людей до зубожіння. У багатьох нема заробітної плати, що, до речі, не­вдовзі може чекати і на багатьох жителів Славутича, вивільнених у зв’язку із за­криттям ЧАЕС. Пенсіонери, котрі все життя працювали, втратили свої за­ощадження, а власне на пенсію про­жити неможливо. Але хтось же за їхній рахунок збагатився. Ці “хтось” також закликаються до покаяння. Віддайте людям належне їм, забезпечте нор­мальне життя для них. Оце і є покаян­ня. І якщо ти збагачуєшся за рахунок зубожілих людей, то май на увазі: Бог є, Він не забуває, що ти зробив, і тебе неодмінно покарає. І навіть Чорно­биль може бути для тебе, твій особи­стий Чорнобиль.
Відмова України від свого ядерного потенціалу – зброї масового знищення, закриття Чорнобиля також до певної міри є покаянням, бо це значно зменшує напругу у світі, спричинену загрозою радіоактивного забруднення значних територій. Україна дотримала слова, ви­конала свою обіцянку перед Європою і світом, і світ гідно це оцінив.
– І наостанок. Ваша Святосте, невдовзі ми зустрінемось із третім тисячоліттям. Яким слід би увійти в нього людству? І яким, на Вашу думку, може бути для людства XXI століття?
– Що із нами буде у XXI столітті, достеменно ніхто сказати не може. Ми не пророки, і передбачити наперед, що з нами може статися, нам не дано. Про це одному Бо­гу відомо. Але як людина, яка живе в цьому світі, спостерігає розвиток істо­ричного процесу, можу сказати таке. Як­що людство не зверне найсерйознішої уваги на духовні проблеми, якщо у своєму житті й діяльності не поставить духовність на перше місце, а матеріальні блага на друге, то воно само собою мо­же прийти до самознищення цивілізації. Тому що саме в її надрах зароджуються всі оті негативні явища, про які ми говорили.
Збереження довкілля, взагалі всього живого на Землі нерозривно пов’язане з духовним осмисленням суті життя за Бо­жими Законами і Заповідями. Якщо люд­ство це зрозуміє, то існуватиме і далі.
– Щиро дякуємо, владико, за бесіду. Бажаємо Вам доброго здо­ров’я і щедрого ужинку на духовній ниві України.
 
Розмову вів Михайло ПРИЛУЦЬКИЙ,
журнал “Надзвичайна ситуація”, № 12, 2000 року