“Після того, як нещодавно Президент України Леонід Кучма зустрівся в Стамбулі із Вселенським Патріархом Вар­фоломієм, об’єднання право­славних конфесій в Україні в єдину помісну Церкву стало цілком реальним і може бути реалізоване вже найближчим часом”, – вважає предстоятель УПЦ Київського Патріар­хату ФІЛАРЕТ, з яким розмовляв наш кореспондент.
 
Святійший владико, скажіть, будь лас­ка, в чому суть і які наслідки зустрічі глави нашої держави з Все­ленським Патріархом?
– За тією інформацією, яку я отримав з Вселенської Патріархії, на зустрічі Леоніда Даниловича Кучми з Патріархом Варфоломієм мова йшла про утворення в Україні єдиної помісної православної Церкви. Тобто Церкви автокефальної, яку в`изнають, по-перше, Вселенський Патріарх, а відтак й інші помісні православні Церкв`и. Досягнуто домовленості, що Президент України напише листи до Вселенського Патріарха та до Патріарха Московського Алексія і запросить їх в Україну, в Київ, щоб тут зустрітися з представниками трьох православних конфесій – УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ та УПЦ, канонічно підпорядкованої Московському Патріархату – з приводу утворення в Україні єдиної помісної православної Церкви.
Після факту такого об’єднання повинно настати визнання з боку Вселенського Патріарха і визнання від інших помісних православних Церков. Ось коротко про суть і наслідки зустрічі в Стамбулі 24 листопада.
– Тобто є впевненість у тому, що три православні конфесії, між якими довгий час був розбрат, на­решті прагнуть порозумітися? На чому це ґрунтується?
– Ще 8 листопада поточного року Константинополь відвідали делегації двох українських Церков – УПЦ Київського Патріархату та УАПЦ. Їх прийняв генеральний секре­тар Священного Синоду. Йшло­ся са­ме про об’єднання цих двох Церков і про створення єдиної помісної православної Церкви. У підсумку перего­ворів делегації підписали документ про те, що вони працюватимуть на об’єднання цих двох Церков. І після об’єднання Патріарх Варфоломій має намір визнати Укра­їнсь­ку Православ­ну Церкву як автокефальну і надати цій Церкві Томос. Відтак Українська Православна Церква стане однією з 15 помісних православних Церков світу.
– Чи має намір глава УПЦ (яка раніше носила юридичну назву УПЦ Московського Патріархату) митрополит Володимир (Сабодан) взяти участь у цьому процесі?
– Якою буде позиція митрополи­та Володимира, ми дізнаємося, коли Президент Леонід Кучма звернеться до Москви та Константинополя з відповідними листами. Але щодо участі УПЦ Московського Патріархату в переговорах, то ми хо­чемо, щоб ця Церква брала в них участь. Якщо ж вона не братиме участі, то процес об’єднання на цьо­му не зупиниться. Ми об’єднаємося з УАПЦ, і все-таки буде в Україні єдина помісна Церква. Якщо згадана вами УПЦ не піде на об’єднання, то вона не матиме права називатися Українською Церквою. Вона може існу­вати в Україні, але не як українська, а як Російська Церква в Україні.
– І все-таки, Ви сподіваєтеся на те, що вдасться порозумітися?
– Ми повинні шукати компроміс. Для того, щоб об’єднатися, треба за­бути все минуле, ті образи, які завда­вали одне одному, йти вперед і об’єднатися на основі християнської любові.
– Як скоро, на Вашу думку, Святійший владико, може статися історична подія визнання Ук­раїнської Помісної Церкви? Це можливо на початку нового століття?
– Коли ми ще 1992 року об’єдну­валися й боролися за автокефальну Церкву, за її визнання, мало хто вірив, що можемо цього досягти. Але сьогодні реально стоїмо якраз перед об’єднанням і визнанням Української Церкви. Думаю, що це може статися в першій половині наступного року. До кінця цього року залишилося ма­ло – менше місяця. За цей час нам ще треба зустрітися, обговорити, потім провести об’єднавчий Собор. Але визнання Української Церкви – реальне. Я навіть сподіваюся, що до Києва приїде Вселенський Патріарх Варфоломій на вручення Томоса про визнання. Хотілося б, щоб до приїзду Папи Римського, який має прибути в Україну в червні наступного року, в нашій державі побував Вселенський Патріарх і привіз цей Томос про об’єднання, тобто про автокефалію Української Церкви і входження її у світове православ’я.
– Якщо визнання Української Церкви незабаром стане довер­шеним фактом, то чи Російська Православна Церква зможе мати тут свої храми?
– З точки зору церковних канонів, на єдиній канонічній території (мається на увазі держава) повинна бути одна помісна православна Церква, з єдиним керівництвом. Але на території цієї помісної Церкви мо­жуть бути і парафії, подвір’я або ек­зархати інших Церков. Це вже – за домовленістю з тією чи іншою помісною Церквою. Наприклад, так, як відбулося недавно в Естонії. Там утворилась єдина Естонська Апос­тольська Православна Церква з єдиним керівництвом. А російські парафії існують там як подвір’я Російської Церкви.
Так само і в Україні тимчасово може існувати екзархат Російської Православної Церкви. Але, повто­рюю, тимчасово. А з часом все це має влитися в єдину помісну православну Церкву. Бо якщо будемо діли­ти за національною ознакою, то тоді треба в Росії створювати Український екзархат чи, скажімо, Грузинський екзархат. Але це ми пішли б шляхом розділення самих помісних Церков. А тому треба дотримуватися канонів: на одній території має бути єдина помісна православна Церква.
– Чи не очікуєте Ви, владико, нарікань з боку мільйонів росіян, які живуть в Україні? Адже не всі вони знають українську мову, звик­ли до богослужінь мовою церковносло­в’ян­сь­кою або російською...
– Спочатку з’ясуємо: в Росії існує Російська Православна Церква. Але ж у Російській Федерації живуть не тільки росіяни, а й українці, яких теж – мільйони, і люди інших національностей. А існує ж єдина Російська Православна Церква на чолі з одним Патріархом. У нас також є своя незалежна держава Україна. І в ній, як і в інших державах, наприклад, у Болгарії, Грузії, Греції тощо повинна існувати своя помісна православна Церква. В інших країнах також є православні мешканці різних національностей. І вони підпорядко­вані саме помісній Церкві, яка існує в тій державі. Ось і ми хочемо, щоб в Україні теж була єдина помісна пра­вославна Церква, звісно – Ук­раїнська.
Але коли ми говоримо про Ук­раїнську Церкву, це не означає, що до неї не можуть належати росіяни. І богослужіння в Українській Право­славній Церкві будуть відправлятися як українською мовою, так і церковнослов’янсь­кою – для тих громад, які цього хочуть. Але вони будуть нале­жати до помісної Української Церкви. І росіяни не є і не будуть утискувані в Україні та в Українській Церкві.
– Ваша Святосте, скажіть, будь ласка, яка динаміка розвитку Київського Патріархату за час йо­го існування?
– Київський Патріархат щорічно зростає. На сьогодні ми маємо 29 єпархій в Україні, 32 архиєреї. Маємо приблизно 3,5 тисячі парафій, а 1992 року було десь 1990... І це, незважаючи на те, що майже в кожній області ми зустрічаємо перешкоди з боку де­яких чиновників місцевих органів вла­ди, які гальмують реєстрацію наших статутів, не дають можливості па­рафіям УПЦ, підпорядкова­ним МП, переходити в Київський Патріархат, як це було в Дарницько­му районі Києва.
– А які, за Вашими відомостя­ми, настрої єпископату та свяще­ників так званої УПЦ Московського Патріархату в Ук­раїні щодо об’єднання?
– Настрій у них такий: вони готові до об’єднання – і частина єпископа­ту, і духовенст­ва. Приблизно, за на­шими даними, 60–70 відсот­­ків єпис­копату Московського Пат­­­­­­­­ріархату і духовенства згодні на об’єднання. Але, поки не існує визна­ної Української Церкви, вони побою­ються, що їх каратимуть так само, як карали інших, хто переходив до Київського Патріархату.
 
Анатолій ЗУБКОВ,
газета “Демократичне слово”, 5 грудня 2000 року