Нещодавно з тритижневої поїздки Сполученими Штатами Америки повернувся до столиці Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Він відвідав парафії, що належать до Київського Патріархату, мав численні зустрічі з різними організаціями і громадськістю Нью-Йорка, Флориди, Детройта, Чикаго, Клівленда, інших міст. Всюди Святійшого Патріарха зустрічали урочисто з хлібом-сіллю, українськими піснями і зі сльозами радості на очах. Супроводжували Патріарха ігумен Димитрій та група журналістів – головний редактор газети “Вечірній Київ” Віталій Карпенко, керівник Всесвітньої служби радіо “Україна” Олександр Дикий та комерційний директор газети “Україна і світ сьогодні” Ніна Бай. Пропонуємо інтерв’ю з Патріархом Філаретом, взяте на висоті 10 тис. м над водами Атлантичного океану.
– Ваша Святосте, як Ви особисто ставитеся до того, що Українська Православна Церква в Америці відноситься до Вселенського Патріархату?
– Ця Церква відірвалась ієрархією від Києва і підпорядкувалася Вселенському Патріарху. Вона вже не є автокефальною українською Церквою, як була, і главою цієї Церкви є Патріарх Константинопольський. Ми не хочемо втручатися у життя цієї Церкви, але прагнемо, щоб вона, незважаючи на підпорядкування Константинопольському Патріарху, все-таки мала зв’язки з духовною батьківщиною – Україною.
– А, скажімо, деякі ієрархи Української Православної Церкви Америки стверджують, що приналежність до Вселенського Патріархату надасть Українській Православній Церкві престижу в світі і до певної міри сприятиме поєднанню Церков в Україні та визнанню Українського Патріархату в світі. Чи може це сприяти таким позитивам?
– Ми сподівалися, що так може бути. Але насправді цього не сталося, тому що після підпорядкування Церкви Вселенському Патріархату її Патріарх, перебуваючи в Одесі на зустрічі з Московським Патріархом, заявив, що визнає в Україні лише Московський Патріархат. Така заява обурила православних українців не лише у Сполучених Штатах Америки, а й в Австралії, і в Західній Європі. Тому не можна сказати, що це підпорядкування сприяє утвердженню Київського Патріархату. Київський Патріархат на сьогодні налічує вдвічі більше віруючих, ніж Московський Патріархат. І цього зростання ми досягли за останні роки, з того часу, як “чорного вівторка” 18 липня 1995 р. під час поховання Патріарха Володимира (Романюка) вистояли у нерівній боротьбі і змогли довести непереможність Київського Патріархату. Але, на жаль, маємо лише приблизно 3 тисячі храмів і молитовних будинків. У Московського Патріархату – їх 6 тисяч. Ця несправедливість має бути виправлена.
– Ваша Святосте, а які взагалі взаємини між Київським Патріархатом і Українською Православною Церквою Московського Патріархату та з УАПЦ?
– На сьогодні Московський Патріархат з нами не хоче мати ніяких зв’язків, хоча ми намагалися вести діалог. Однак цим вони все одно неспроможні зупинити процес об’єднання в єдину Українську Православну Церкву, тому що іде він знизу – від віруючих. І в мене немає ніякої впевненості у тому, що зможемо розпочати діалог з митрополитом Володимиром (Сабоданом), бо він повністю залежить від Москви, яка розуміє, що цей діалог може призвести до об’єднання Української Церкви. Що стосується Автокефальної Церкви, то з Патріархом Димитрієм ми підписали меморандум про наш намір об’єднатися, від чого, до речі, сполошився митрополит Сабодан. Хоча, правда, і Патріарх Димитрій при зустрічі сказав: “Я радий би об’єднуватись, але на мене так тиснуть, що нічого не можу зробити”. Але я вірю, що з Українською Автокефальною Православною Церквою ми знайдемо спільну мову.
– Якщо звернутися до історії, то подібне визнання Патріархату в світі – це тривалий процес. Ваша Святосте, скільки, на Вашу думку, мине часу, щоб відбулося об’єднання і примирення в Україні?
– Це ви сказали правильно: час визнання в історії автокефальних Церков був дуже різний. Найдовше не визнавали Російську Церкву – протягом 141 року, Болгарську – 70 років тощо. Гадаю, для визнання нашої Української Православної Церкви не будуть потрібні десятки років, тим більше – століття. Адже якщо ми поєднаємося, то її визнають невдовзі після цього. Тому що, не визнавши її, вселенське православ’я дуже багато втратить; на сьогодні Київський Патріархат більший, ніж усі разом узяті грецькі Патріархати (маю на увазі Константинопольський, Олександрійський, Єрусалимський Патріархати, Елладську і Кіпрську Церкви, які мають близько 13 млн віруючих). Єдина Українська Православна Церква нараховуватиме близько 35 млн віруючих.
– Дехто зі спостерігачів на американській землі каже, що те, що Ви берете під свою опіку кілька парафій, не принесе порозуміння між Вами і єпископатом Української Православної Церкви в Америці...
– Я думаю, це не зовсім так. Справді, таке розділення між парафіями є. Але винна в цьому сама ієрархія. Адже ці парафії залишилися без окормлення з боку єпископа і звернулися до Київського Патріархату. Та вони й були у ньому, і тут ніякої зміни немає, адже Патріарх Мстислав був Патріархом як в Україні, так і в Сполучених Штатах Америки. Тому ці парафії не відійшли від Київського Патріархату. Така реальна ситуація. Тому неправильно стверджувати, що Київський Патріархат чинить розкол. Ми хочемо зберегти єдність православної Церкви в Америці з Києвом. І ієрархи на американській землі повинні задуматися, для чого вони ведуть свої парафії до Константинополя?
– Зараз в Америці є чимало молодих емігрантів, яких у далекий край загнали нинішні економічні негаразди в нашій державі. Ви як висока духовна особа які можете дати прогнози щодо виходу України з економічної кризи? Що для цього необхідно?
– Без духовного відродження нашій державі буде важко вийти з кризи. Та бездуховність, яка виникла у результаті атеїстичного виховання, призвела до тих пороків, які існують тепер у нашому суспільстві і є головним гальмом розвитку економіки. Адже наша економіка страждає не від невміння працювати, а від злодійства. Вірю, що Україна вийде з важкого становища, але для того необхідно готувати молоду зміну, яка знала б, що таке страх Божий, і дотримувалася заповідей Божих. Ми зверталися до Президента, уряду, Міністерства освіти України з пропозицією ввести читання у школах християнської етики. Поки що такого закону немає. Але в тих регіонах, де директори шкіл дозволили викладання релігійних предметів, а це переважно західні області України, стало значно менше злочинів. Люди повертаються до Бога, а значить – стають духовно багатими, сім’ї і держава стають міцнішими. У найважчих ситуаціях людина звертається до Всевишнього. Згадаймо, як комуністичний режим знищував храми, як падали хрести, а люди, що найстрашніше, дивлячись на те, сміялися. Але жоден гріх не залишається непокараним. Прийшла війна. І ті, що сміялися, почали плакати й ставати на коліна, благаючи помилування.
– Відомо, що до Комітету при Організації Об’єднаних Націй було обрано митрополита Української Православної Церкви Московського Патріархату Володимира (Сабодана). Чи не є це для України критичною ситуацією? Гадаю, Київський Патріархат має відігравати основну роль у діяльності цього Комітету й у відзначенні 2000-річчя Різдва Христового.
– Я не маю можливості вплинути на ООН, але сподіваюсь, що Володимир (Сабодан) там ніякої ролі відігравати не буде. А що стосується святкування 2000-річчя Різдва Христового, то, як ви вже знаєте, у цьому році з його нагоди ми провели спеціальну Асамблею. Тобто наша Церква дуже активно готується до цієї знаменної події.
– Ваша Святосте, чи задоволені Ви зустріччю з владиками Костянтином і Антонієм, яка відбулася під час візиту у Банд-Бруці?
– Сподіваюся, ми будемо підтримувати зв’язки і надалі. Мені ієрархи пообіцяли мобілізувати свої зусилля в тому напрямі, щоб Константинопольський Патріарх по-іншому ставився до Київського Патріархату.
– Скажіть, будь ласка, а чи відбудеться перепоховання Патріарха Володимира (Романюка)?
– Ні. Вважаємо промислом Божим, що його могила знаходиться біля дзвіниці Софійського собору. Тепер кожна людина, яка приходить у Софійський собор, згадує той “чорний вівторок” 18 липня 1995 р. Люди будуть молитися за нашого Патріарха і згадуватимуть, який шлях пройшла наша Церква у боротьбі за самоутвердження.
– Ваша Святосте, розкажіть детальніше про те, як просуваються справи з тими святинями, які за правом мали б належати нашій Церкві, але поки що, на жаль, є під юрисдикцією Московського Патріархату?
– Сьогодні триває боротьба за передачу Почаївської лаври Київському Патріархату. Коли ми створимо в Україні єдину помісну Церкву, то і Печерська, і Почаївська лаври будуть наші, бо історично повинні належати нам. Ми намагаємося й Андріївську церкву взяти до Київської Патріархії. Якби вона була наша, ми давно вже закінчили б її ремонт. Я звернувся до Міністерства оборони України, щоб взяти цей храм для виховання військових у патріотичному дусі. Чимало генералів підтримують цю ідею, але зараз ще є деякі перепони для остаточного вирішення цього питання. А Софійський собор не передано до Київського Патріархату тому, що президент побоюється Московського Патріархату. Передати ж собор Московському Патріархату він взагалі не наважується, бо у Києві піднімуться сильні протести. Українські сили об’єднуються з тією метою, щоб і Успенський собор, який відбудовується, був переданий Київському Патріархату. І це станеться обов’язково, незважаючи на те, що наші вороги спрямовують усі свої зусилля на те, щоб Українська Церква була залежною від Московського Патріархату, бо тоді нашу державу буде легко знову повернути до імперії. І не випадково російський Патріарх нещодавно збирав у Москві Собор, на якому йшлося про роль Церкви у розбудові колишньої імперії. Та всі їхні намагання марні, бо якщо Всевишній зробив так, що фактично за одну ніч Україна без бою і без крові стала незалежною, то він приведе державу до могутності, і міцним її фундаментом буде єдина помісна Українська Православна Церква.
 
Газета “Українське Слово”, 24 грудня 1998 р.,
інтерв’ю взяла Ніна БАЙ