ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України,
на прохання “Української Газети”
 
Міжнародна конференція “Православ’я і загроза системної кризи світового постіндустріального суспільства, глобальної економіки і державних інститутів влади”, проведена в Одесі за участю парламентаріїв православних країн, представників духовенства, громадських діячів, усупереч очікуванням не мала особливого резонансу в засобах масової інформації.
Одним з ініціаторів її проведення була і Європейська міжпарламентська асамблея православ’я. Ця асамблея об’єднує не церковних діячів, а парламентаріїв. Натхненниками створення її були Москва й Афіни. Вони залучили сюди й інші держави, в тому числі й Україну. Це сталося десь п’ять років тому. Не знаю, як вирішувалося членство нашої держави, чи на офіційному рівні, чи просто за згодою Голови Верховної Ради. Цього разу на конференцію поїхали переважно парламентарії лівого спрямування.
У 1995–1998 роках були проведені конференції з питань православної культури, розвитку духовності, соціальної діяльності православної громадськості, проблем, пов’язаних із поширенням єресей і сект у країнах, що входять до асамблеї. Вони відбувалися в Москві, Астрахані, Мінську, Софії, Тбілісі, Салоніках, Кишиневі та Варшаві. І ось тепер обрано українську Одесу.
Асамблея, на мою думку, якоюсь мірою нагадує Християнську мирну конференцію, яка ще за часів холодної війни була заснована Москвою з метою відстоювання інтересів Радянського Союзу і соціалістичного табору. Тоді на Заході більше довіряли Церкві, а не кремлівським політикам.
Після розпаду радянської імперії ситуація у світі змінилася. На теренах колишнього СРСР виникли нові суверенні держави. У Москві врахували нові реалії, зокрема те, що на пострадянському просторі відроджуються принципи демократії, парламентарії обираються шляхом народного волевиявлення. Створення Європейської міжпарламентської асамблеї православ’я має свій прихований сенс. Асамблея нібито відстоює інтереси православних країн, але по суті пливе у руслі політики Москви. Як відомо, серед парламентаріїв є не тільки віруючі, а й безбожники. Православ’я фактично стало своєрідним прикриттям. Адже деякі з народних депутатів відкрито заявляють: “Ми в Бога не віруємо”.
Розуміючи, що Москва використовує асамблею зі своєю метою, Українська Православна Церква Київського Патріархату не хоче прилучатися до цього руху. Всім відомі великодержавні прагнення Російської Православної Церкви до відновлення “єдіной і нєдєлімой”.
Наша Церква підтримує українських патріотів, які твердо стоять на державницьких позиціях, ведуть боротьбу за утвердження незалежної Української держави. Тому Українську Православну Церкву Київського Патріархату не запрошують на конференції, які проводить Європейська міжпарламентська асамблея православ’я. Останні роки засвідчили, що ця асамблея не має жодного впливу й авторитету. Навіть білоруси прислали на форум замість дев’яти депутатів парламенту (якщо я не помиляюсь) тільки одного. Це свідчить про ставлення Білорусі до промосковської асамблеї. Та й деякі інші країни теж починають розуміти, в яку політику їх тягнуть.
На конференції в Одесі українець Медведчук і росіянин Медведєв стояли на різних політичних позиціях. І це цілком зрозуміло. Ми будуємо незалежну державу, а парламентарій Державної Думи Росії прагне “єдіной і нєдєлімой”. Якщо ця організація міжнародна, то чому її форум захоплено вітають тільки спікер Держдуми добродій Селезньов, Патріарх Алексій ІІ і один з керівників уряду Росії? Прилучилася ще й наша Верховна Рада. Тут усе зрозуміло.
Цікаво, що на конференцію не поїхав і глава Української Православної Церкви Московського Патріархату митрополит Володимир (Сабодан). Знаючи, куди асамблея хилить, чиї інтереси представляє, він вирішив зайвий раз не демонструвати своє ставлення до незалежності Української держави.
Представником УПЦ Московського Патріархату на форумі був митрополит Агафангел. Він там відкрито говорив про „єдіноє отєчество”.
Що можна сказати про результати конференції? Нічого, бо її учасники стояли на різних позиціях.
Сьогодні багато хто називає Одесу “оплотом” російського православ’я. Справді, в цьому причорноморському місті є храми УПЦ Московського Патріархату, є монастир. РПЦ ще за часів СРСР мала в Одесі. на березі моря, свою літню резиденцію. Алексій ІІ, якому підпорядкована Українська Православна Церква Московського Патріархату, ясна річ, вважає цю резиденцію своєю. Але він туди не приїжджає. Винятком був хіба що відомий галасливий “візит” заради зустрічі з Вселенським Патріархом Варфоломієм.
Київський Патріархат обстоює ідею утворення єдиної помісної національної Церкви. Це в інтересах нашої держави, українського народу. Ми підтримали б кожен крок доброї волі українських православних Церков до такого об’єднання. На жаль, про це не йшлося в Одесі. То невже створення єдиної Української Православної Церкви є загрозою для членів асамблеї?
 
Газета “Українська газета”, 25 лютого 1998 року