На прохання “Української Газети” своїми роздумами про 1997 рік та надіями на 1998-й ділиться Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ.
 
У 1998 році я сподіваюсь на перемогу в Україні демократичних сил. Я не бачу якогось підґрунтя для того, щоб наша незалежна держава повернулась у вчорашній день. Уже навіть ті, хто в минулі часи жив, можливо, краще, ніж сьогодні, розуміють, що колесо історії не повернеш назад. Тому я переконаний: перемогу здобудуть демократичні, патріотичні українські сили, тобто наш український народ, для якого над усе – інтереси своєї держави. Я в цьому переконаний і гадаю, що кожен повинен бути переконаний у цьому. Бо якщо в когось немає такого переконання, то він буде переможений. А поки в нього така надія є, він ще не здоланий боєць, може вибороти свою державу, свою Церкву, своє майбутнє в Україні.
У зв’язку з цим я хотів би побажати напередодні Різдва Христового, щоб Господь благословив український народ, щоб Боже благословення перебувало на українському народові, щоб наш народ і надалі у цих складних умовах не проливав крові, щоб ми йшли цим же мирним шляхом, щоб ми зробили правильний вибір на виборах у 1998 році. Це я бажаю кожному громадянинові України. Ми обираємо свій добробут, свою незалежну державу в добрих стосунках з усіма сусідами, бо без цього жити не можемо.
І ще я хочу побажати найголовнішого – підвищення духовності в нашому суспільстві. Бо наближається 2000 рік, важливий момент на зламі двох тисячоліть – другого і третього. І тут нам треба обрати пріоритетами духовні цінності нашого життя. Я хотів би побажати, щоб кожна людина – православна чи та, що належить до католицької церкви, чи протестантської, чи сповідує якісь інші погляди – знала, пам’ятала, що духовне повинне стояти над матеріальним. Бо матеріальне залежить від духовного, від духовних цінностей. Через те, що нашим пріоритетом не є духовні цінності, ми опинилися в такому становищі.
Що таке духовні цінності? Це, по-перше, віра в Бога. Якщо є Бог, то є і життя. По-друге, треба вірити у вічне життя. По-третє, треба пам’ятати, що основою життя і щастя людини є любов. Бог є любов. І любов є рушійною силою суспільства. Любов створює сім’ю, причому міцну сім’ю. І якщо ми не маємо міцної сім’ї, то це тільки через те, що не маємо любові. Любов турбується про добробут своїх близьких. Ми сьогодні маємо багатих і бідних. З погляду Святого Письма це – нормально. Бог не створив усіх однаковими. Одному дав 10 талантів, а іншому один. Одному дав багатство, а іншому – дуже мало. Але той, хто має багатство, повинен турбуватися про свого ближнього, тому що Бог дав тобі тільки право розпоряджатися цим багатством, а воно не є твоєю власністю, це є власність Божа. Він усе створив, а тобі дав.
Так ось, той, кому Бог дав найбільше, повинен дбати про інших і не витрачати багатство так, як відомий нам нерозумний євангельський багатій, якому Бог послав великий урожай, а він мовив: “Душе, маєш багатства великі, їж, пий, веселися, у тебе є всього на багато років”. А Бог йому сказав: “Божевільний, цієї ночі я душу твою, життя твоє візьму, кому це все залишиться?” тому наші багатії, які мають кошти, нехай розуміють, що саме їх стосуються ці слова Господа Ісуса Христа.
Ми бачимо, кого нині вбивають. Убивають багатих людей. Оце збуваються ті слова Спасителя. Я дуже радий, що серед багатих є такі, що справді турбуються про бідних, знедолених, будують храми. Оцим слава і Боже благословення. Господь дасть їм ще більше, бо вони чинять справедливо, правильно.
До духовних цінностей належить і правда. Це вічна цінність. Ми бачимо в світі багато неправди. Візьмімо, наприклад, суди. Суд повинен бути правдивим. Але запитайте у людей, чи вірять вони у наші суди, у те, що вони правдиві. Не вірять. А чому не вірять? Тому що бачать, як неправедно судять. Однак людина, яка не бачить справедливого суду на землі, не повинна втрачати надії, бо є Божий суд, справедливий суд. І рано чи пізно Господь виведе злодіїв на чисту воду, і їх буде притягнуто до відповідальності. Якщо на землі уникнуть, то після смерті обов’язково дістануть по заслузі.
Та все-таки більшість отримує покарання, на яке заслуговує, на землі. І нехай немилосердні матимуть великі багатства, та не матимуть душевного миру і спокою. Вони тремтітимуть за своє багатство, за своє життя і не матимуть радості. Бідна людина має хліб і щось для життя, але вона живе спокійно. А цей, з великим багатством, не матиме спокою в земному житті. Ми бачимо, як багаті оточили себе охороною. Охороняють свої будинки, машини. Хіба це життя? Це засвідчує, що вони живуть, постійно боячись. А якщо служиш Богові, служиш по правді, то не бійся нічого, Бог тебе захистить. Як сказано у Святому Письмі: “Не надійтеся на князів людських і на синів людських. У них нема порятунку”. А якщо Господь не захистить, то ніхто тебе вже не захистить.
Мир душевний також є вічною цінністю, від якої залежить щастя людини. Про такі цінності, вічні, духовні, ми повинні думати, і ми все повинні робити для того, щоб жити за цими принципами. Господь сказав, що треба шукати насамперед Царство Боже, тобто ці вічні духовні цінності, а інші, матеріальні цінності, будуть наслідком цієї духовної діяльності. Ось тоді ми зустрінемо 2000-ліття Різдва Христового зовсім іншими людьми.
Кожна людина стоїть перед життям і перед смертю. Щодня вона обирає або життя, або смерть. Обирає або добро, або зло. І я бажаю, щоб усі ми щодня обирали в житті тільки добро, а цуралися зла і боролися проти зла. Наше життя – це вічна боротьба добра і зла. І тільки зі смертю припиняється ця боротьба, бо тоді визначається, куди прихилилася душа: до добра чи до зла, до вічного життя і вічного блаженства, чи душа обрала собі вічне страждання.
Я бажаю і нашому керівництву, Президентові, уряду, Верховній Раді, щоб вони дбали про народ. Якщо вони взяли на себе тягар великої відповідальності за державу, за народ, то повинні принести себе в жертву народові. Тож несіть цю жертву, а не використовуйте свої посади для корисливої мети, бо це є великий гріх.
Я бажаю усій владі, великій і малій, щоб вона дбала про народ, а не про себе, своє власне. Коли влада дбатиме про народ, то народ добре житиме і поважатиме владу. А коли влада житиме тільки для себе й удаватиме, що живе для народу, то їй ніколи не вдасться обдурити всіх.
Тому я бажаю, щоб у новому році наша влада подумала про це. Якщо керівники українського народу справді душею, серцем уболіватимуть, то Господь благословить їх, щоб і надалі стояли біля керма.
Любімо всі Україну – рідну нашу Батьківщину! Працюймо для України!
Христос народився!
Славімо його!
 
Газета “Українська газета”, 6 січня 1998 р.