Бесіда головного редактора україномовного журналу “Кур’єр ЮНЕСКО” Володимира Василюка зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України ФІЛАРЕТОМ
 
– Ваша Святосте, тема цього числа “Кур’єра ЮНЕСКО” – тіло і дух. Який зв’язок між цими двома категоріями, визначальними для життя людини, вбачається у світлі догматів християнської православної Церкви?
– Церква, користуючись Божественним одкровенням про творіння Всесвіту, вчить нас, що як тіло, так і дух є творіннями Божими. Тіло, як і вся матерія, – благо, бо воно – творіння Боже, але дух вищий від матерії, і тіло як матеріальне начало підпорядковане духові, тому дух має пріоритет, пріоритет у житті й діяльності людини, яка є духовно-тілесною істотою. Оцей закон, який установив Бог (те, що людина є духовно-тілесна істота і що в цій істоті дух має пріоритет над тілом), цей закон існування духу і плоті повинен бути виконаний. Якщо людина підпорядковує свої тілесні потреби духові, то вона стоїть на правильному шляху. І якщо в житті випадають ті чи ті випробування чи страждання, то, маючи на першому місці духовні цінності, а не матеріальні, вона завжди перемагає.
– Ви маєте на увазі під духовними цінностями тільки ті, що їх проголошує християнське вчення?
– Ні, я вживаю цей термін в найширшому розумінні, маючи на увазі культуру загалом, літературу, мистецтво, етику, все, що належить до духовного життя людини. Духовному повинні підпорядковуватися всі тілесні, матеріальні потреби. Якщо ж робиться все навпаки, то порушується основний Божественний Закон про першість духу і другорядність матерії. На зламі першого і другого тисячоліть відбулися дуже важливі зміни в самому процесі розвитку людства. Які ці зміни? Зміни ті, що духовні цінності були підпорядковані матеріальним цінностям у глобальному масштабі. І все друге тисячоліття минало під знаком розвитку матеріального. Щоправда, духовне не відкидалося цілком. Особливо, якщо брати перші сторіччя другого тисячоліття. Духовне не відкидалося, як не відкидається і тепер, але набуває вже другорядного значення, бо на першому місці стоять матеріальні цінності. Завдяки такій заміні Божественного установлення людство дуже далеко пішло в науці, техніці. І ми досягли сьогодні того, що ми маємо. Це машини, літаки, освоєння космосу, атомна зброя. Маємо ми і комп’ютери, навіть уже втручаємося в генну систему і можемо кодувати такі явища, які потім стануть страшними. Все це призвело до високого злету на терені матеріальних цінностей, але воднораз духовні цінності так збідніли, що нині матеріальне стає загрозою для життя людства на Землі. І якщо розвиток людства відбуватиметься в тому самому напрямку, напрямку лише науково-технічного поступу, то ми досить швидко прийдемо до закінчення нашої історії.
Наука, технологія і все таке інше працюють на задоволення тілесних потреб. А духовні стали наче якимось додатком до цього. Відкинути їх годі, бо дух, душа все-таки існують, але духовні потреби, як зазначалося, стоять на другому місці.
Атеїсти проголосили первинність матерії і вторинність духу. І ця диявольська настанова призвела до руйнації духовного життя: воно на сьогодні практично знищене. Ми не маємо ні міцної сім’ї, ні повноцінного духовного життя. Ви бачите, яке місце в житті людини посідає сьогодні служіння плоті, навіть шлюб часто-густо беруть заради задоволення плотських, а не духовних потреб. Прикладів занепаду духовного можна наводити багато.
– Скажіть, будь ласка, Ваша Святосте, а чи в першому тисячолітті духовний чинник відігравав вирішальну роль у всіх сферах життя?
– Саме це я хотів підкреслити. У першому тисячолітті, незважаючи на те, що йшла боротьба і точилися війни, все-таки перемагав дух. Візьміть історію Церкви. Були єресі, були розколи, були Собори, але тоді йшла боротьба за те, щоб духовне брало гору над матеріальними цінностями. Візьміть будь-який Собор, що мав місце в історії Церкви, – він завше проходив під знаком істини. І заради цієї Істини люди вмирали. Вони вмирали за Христа, і то не просто як за людину, якогось провідника, а як за носія Божої Істини. Саме за Істину вмирали мученики, в її ім’я люди йшли в пустелі, відмовлялись від життєвих вигод, аби духовне панувало над матеріальним. Пустельники прагнули перемогти в собі гріх, матеріальні, тілесні пристрасті, домогтися того, щоб Дух панував над людиною. Це не означало, що люди відмовлялися від хліба, від одежі, від житла, від будівництва храмів чи палаців. Усе це було. І коли говорити про храми, то які то чудові були храми!
В будівництві матеріальному втілювалися духовні ідеї. І якщо, наприклад, порівняти будівництво тих часів з нашим будівництвом, то видно, яка велика тут різниця, адже давніше духовні начала втілювалися в матеріальне. А це насамперед залежало від самих будівничих, від твердості їхнього духу.
Ось чому перше тисячоліття було перемогою духу над усім матеріальним. Перше тисячоліття не відкидало матеріальних цінностей. Про це свідчать і та ж таки архітектура, і іконографія, малярство, але пріоритет був за духовними цінностями. У другому тисячолітті все вже зовсім інше. А тепер ми стоїмо на зламі другого і третього тисячоліть. На цьому зламі повинні відбутися кардинальні зміни у розвитку людства, у розвитку суспільства. Ми маємо поставити на перше місце духовні цінності, підпорядкувати духовним потребам усе матеріальне. Дух, духовне, візьме під контроль усе матеріальне, і тоді буде нормальний розвиток людства, бо Дух контролюватиме діяльність людини. Щодо науки, розуму, то вони не можуть стояти на місці, але, будучи під контролем духу, вчені йтимуть тим шляхом, який принесе максимальну користь людству.
– Отже, самоконтроль відіграє вирішальну роль у цьому поступі, а не контроль із боку держави?
– Авжеж. Саме вчений, у якому живе цей дух, сильні етичні та моральні моменти, сам контролює себе і, коли постає вибір, чи робити відкриття, чи ні, він, будучи під контролем моралі, етики, духовних основ, тільки тоді погоджується робити його, коли воно зможе служити добру людства.
– Ви говорите про елітну частину людства. А прості смертні? Як їм зміцнити свій дух, щоб він панував над матеріальним?
– Не треба думати, ніби елітна частина людства має якісь прерогативи в духовному розвитку. Зовсім навпаки. То саме еліта призвела до такого розвитку, який ми маємо. А простий люд, той більше жив саме духовними цінностями. Тому він багато віків хоч і терпів, але перемагав усе на своєму шляху.
Ви подивіться, як жили наші прадіди, пращури. У них була віра, була честь, вони знали, що не можна йти проти совісті, не можна порушувати закон правди. Вони були простими людьми, а жили духовними цінностями, які передавалися з покоління в покоління. Коли, наприклад, укладався шлюб, то цей шлюб був міцним, бо були міцні родини, які жили за духовними потребами, знали, для чого укладається цей шлюб, і шлюб був один на все життя. А нині все це зруйноване, все підпорядковане іншим інтересам, і все це досить хистке.
Тож я, повертаючись до зламу другого-третього тисячоліть, підкреслюю, що ми повинні задуматися над тим, куди ми йдемо. І ще над тим, яку зробило людство помилку ще на початку нинішнього тисячоліття. Я хотів би, щоб людство схаменулося і поставило все з голови на ноги. Це не буде означати, що наука припинить свій розвиток чи не прогресуватиме. Все буде, але поступ ітиме дещо в іншому напрямку.
Візьмімо, наприклад, атомну енергію. Чи треба було відкривати цю ядерну енергію як таку? Ми повинні поставити питання: відкривати для чого? Не для атомної зброї, а для того, щоб забезпечити людство енергією. Один і той самий предмет може бути використаний по-різному. Ножем можна різати хліб, а можна і вбити людину. Якщо це знаряддя перебуває під контролем духу, воно ніколи не може бути використане для вбивства людини. Все, до чого доторкаються людська рука, людський розум, повинне бути під духовним контролем. Тобто духовні цінності мають посідати перше місце, матеріальні – друге.
– Які попереду шляхи? Очевидно, за рік-другий на цьому зламі важко буде перебудуватися, переламатись?
– Звичайно, так само на зламі першого і другого тисячоліть не зразу все відбулося.
– Невже треба пройти через якісь катаклізми, катастрофи, через нові чорнобилі?
– Навіщо проходити через катастрофи? Просто треба усвідомити, що вони можуть бути. І, щоб запобігти цьому, треба підпорядкувати все духовним цінностям. По-перше, повинна утверджуватися в людях віра, зв`язок із Богом – із цим Вищим Розумом, вічним джерелом життя треба мати зв’язок. Коли ви маєте зв’язок із джерелом енергії, то ви завжди забезпечені енергією. Бог є джерелом життя. І коли ви маєте зв’язок із цим джерелом життя, ви забезпечені повнотою життя. Бог є любов. Бог сам про себе сказав, що Він є любов. А ми знаємо з нашого повсякденного життя, що тільки любов усе рухає вперед. Все повинне підпорядковуватися любові; любов могутніша за смерть. І це справді так.
– Можна сказати, що любов і дух тотожні поняття?
– Любов – це духовне життя, вона пов’язана з духом. Це – вияв духу, як і розум, воля; все це духовні цінності. А плоть матеріальна. Отже, для того, щоб вийти на правильний шлях, треба мати віру, мати зв’язок із Богом і мати любов.
Треба знати, що любов і правда – це такі вічні цінності, які ніколи не змінюються. Я хотів би навести слова одного святого отця V століття, превелебного Ісидора Пелусіота, який сказав, що любов без правди – слабкість, а правда без любові – жорстокість. Тому правда і любов поєднуються і становлять єдине ціле.
– Як Ви гадаєте, Ваша Святосте, святкування двохтисячоліття від Різдва Христового покликане допомогти зміцненню духу, вибору отого правильного шляху, про який Ви говорили?
– Все це я підвів до того, як ми повинні святкувати цей ювілей – 2000-ліття Різдва Христового. Ми можемо влаштовувати конференції, чи проводити концерти, чи випускати якісь медалі, чи будувати храми, друкувати книжки. Але якщо все це не буде підпорядковане одній головній ідеї – первинності духовних цінностей і вторинності матеріальних, то тоді святкування даремне, воно нічого не дасть.
Нам треба використати цей ювілей – Різдво Христове – для того, щоб поставити все на свої місця, бо перше питання, яке повинне виникнути у всіх: для чого відбулося Різдво Христове? Для чого народився Син Божий? Він народився для того, щоб зробити життя кращим, щоб люди мали більше хліба чи більше одежі? Ні. Бо Він Сам народився у вертепі. Не мав, як сказав про Себе, де голову прихилити. Не мав нічого. Але Син Божий – творець Всесвіту. І для чого Він тоді прийшов? Щоб подолати у людині, в людській природі гріховне, подолати зло, якщо загалом сказати. І подолати смерть. А це означає: все повернути на місце. Духовне повинне підпорядковувати собі все тілесне. Ось для чого народився Христос.
Якщо ми святкуємо Різдво Христове заради того, щоб навернутися до цінностей, заради яких прийшов Христос, то ми тоді можемо змінити хибний напрямок розвитку людства. Якщо ми цього не зробимо, не використаємо цього ювілею, то розвиток тоді продовжуватиме йти в тому напрямку, в якому ми йдемо, тобто до загибелі.
– Духовне життя індивідуума визначається боротьбою добра і зла. Тим часом зло богопротивне. Звідки ж воно береться в людині?
– Родоначальником зла є найвища духовна істота. Вона – початок зла. Перше творіння Боже, яке у своїй досконалості було настільки величне, що порівняло себе з Богом і перейнялося гордістю, яка є початком зла в Космосі. Тому з богословського погляду, з погляду нашого віровчення гордість є найбільшим гріхом, родоначальницею усякого зла. Людині, першій людині Бог дав свободу, вона Його найвищий дар, тому-то ми так її цінуємо нині. Так, свобода – найвищий дар, яким обдарував Бог не тільки людину, а й усі духовні істоти. Але свобода – то можливість вибору одного й іншого шляху. Можна підкоритися волі Божій, а можна не підкоритися. І ось у цій свободі є як початок безкінечного духовного розвитку, так і початок зла, можливість його існування. Але Бог показав людині, що є добро, а що є зло. Ось правильний шлях, а ось хибний шлях, обирай сам. Як сказано в Біблії: “Ось вогонь, ось вода. Ти можеш покласти руку свою або на воду, або на вогонь, обрати життя або смерть”. І людина, на жаль, обрала смерть. Звідсіля і початок зла. Якщо там, на небі, початок зла мав місце серед духовних істот, то тут початок зла вже йде від духовно-тілесних істот, початок зла – в людстві.
В самій природі зла не існує, у природі Бог створив добро і сказав, що це добро. То людина завдяки гріхові творить зло у природі. У Святому Писанні сказано, що тварини страждають від гріха людей, і визволення людини від гріха відіб’ється на визволенні і тварин від зла. Бо все взаємопов’язане. Христос саме і прийшов визволити людину від цього зла, від смерті, яку обрали перші люди добровільно.
Іноді кажуть: навіщо людині Бог дав свободу? Не давав би свободи, не було б гріха, не було б смерті. Так, не було б ні гріха, ні смерті, але не було б людини. Була б тварина. Адже тварини не мають можливості вибору, вони діють за тими інстинктами, законами, які вкладені й у природу людини. Серед них нема зла, але нема й добра. Нема морального вибору, усе – як камінь падає: він не може весь час летіти в повітрі, він змушений упасти на землю. Так і тварини, вони діють за цими законами, а людина, на відміну від тварини, має можливість вибору між добром і злом. Коли ми у своєму житті обираємо добро, то це вивищує людину, робить людину доброю, розумною, цілеспрямованою, вольовою, святою врешті. А коли людина обирає зло, то це теж дає свої наслідки. Тоді – ненависть, тоді – вбивства, насильство – йде руйнація, вибухають війни.
– Чи можна перенести отакі міркування Ваші про свободу, про вибір і на суспільні явища, на організацію суспільного життя, зокрема, коли говорити про молоду Українську державу? Є вибір: ми обрали шлях свободи. Але Ви сказали: якщо свободою не скористатися розумно і правильно, то можна накоїти хтозна-чого.
– Так, так. Ми тільки що говорили про одну особу. Але такою самою мірою це стосується і націй, суспільств і навіть усього людства. Якщо взяти Україну, яка сьогодні постала як держава, то вона має свободу, але цією свободою треба користуватися так само розумно, як і кожній людині зокрема. Нація, народ повинні обирати все розумне, правдиве, добре, те, що служить добру, пам’ятаючи, що сам собою народ ще нічого не може. Без Божої допомоги не може і народ щось створити. Тому зв’язок, про який я говорив, зв’язок кожної людини з Богом, повинен бути перенесений і на суспільство, на народ. Україні треба сьогодні підняти на відповідний рівень духовні цінності.
Політичні і громадські діячі твердять: ось ми піднесемо економіку – і Україна заживе, настане добробут. Правильно, що від економіки залежить добробут. Але розвиток економіки залежить від духовних цінностей. Наприклад, є ж у нас бізнесмени, дуже багаті. Але вони, будучи непідпорядкованими духовним цінностям, правді, любові, використовують матеріальні цінності, які опинилися в їхньому розпорядженні, на цілі егоїстичні. Будують собі великі палаци, машини дорогі купують, в казино програють десятки, сотні тисяч доларів. Про що це свідчить? Що ця свобода використовується не на добро, а на зло. І це означає, що у цих людей матеріальні цінності, бажання мати прибуток стоять на першому місці. А якби піднеслася роль духовних цінностей, то тоді бізнесмен, що знає, як заробити гроші, використав би їх для добра інших людей, які не знають, як це зробити. Якщо Бог дав тобі десять талантів, використай усі ці десять талантів для того, щоб нагодувати тих, хто не може прогодуватися сам. Тоді економіка буде стояти на міцному ґрунті, не буде корупції…
– Це і глобальне лихо…
– Так, вона – глобальне лихо. Корупція – це потоптання духовних цінностей, насмішка над людською гідністю.
Беруть же ці гроші таємно, а все, що таємне, в пітьмі робиться, є зло. Не буде цього, тоді й корупції не буде. А не буде корупції, тоді й економіка піде вгору.
Або візьміть сьогоднішню злочинність. З нею весь час борються. Але ж злочинність не зменшується, а збільшується. Завдяки чому? Завдяки тому, що духовні цінності не стали на першому місці, й не керуються люди цими духовними цінностями.
– Мені хотілося б згадати про Ваш заклик до діалогу любові, коли Ви, Ваша Святосте, вступали на патріарший престіл. Щойно завершила роботу 151-а сесія Виконавчої ради ЮНЕСКО, на якій делегація України внесла пропозицію про участь ЮНЕСКО в підготовці до 2000-ліття Різдва Христового. Адже незаперечним є величезний вплив релігії на уми людей, її роль в утвердженні у суспільстві моральних цінностей, толерантності, зміцненні міжнародного і громадського діалогу. Святкування 2000-ліття Різдва Христового могло б відіграти колосальну роль у зміцненні довіри, любові між людьми. І знову я повертаюся до того, що Ви, Ваша Святосте, вступаючи на патріарший престіл, закликали до діалогу любові.
– Коли мене обирали Патріархом і коли я говорив про діалог любові, я мав на увазі дуже вузькі завдання. Це – налагодити добрі відносини з Греко-Католицькою Церквою. І не тільки з нею, а й з іншими християнськими Церквами в Україні. Щоб в Україні запанували мир, злагода, братерські відносини між Церквами. Я не говорив, що хтось від чогось повинен відмовитися на користь іншого, а висловив думку про те, щоб між собою могли зустрічатися, спільно вирішувати загальні проблеми. І це можливо. Якщо говорити про цей діалог любові у глобальному масштабі в зв’язку з 2000-літтям, то саме отут і повинні всі Церкви зійтися і звернутися до людей Землі: схаменіться, перегляньте свої погляди на життя, поставте на перше місце духовні цінності, бо Ісус Христос сказав: шукайте насамперед Царства Божого, а все останнє додасться вам. Навколо цього можуть об’єднатися всі християни.
– Ваша Святосте, дякую Вам за інтерв’ю і бажаю успіхів у Вашій благородній діяльності.
 
1997 р.