Як ми вже повідомляли, минулої суботи на свято Петра і Павла обухівську землю відвідав Предстоятель Української Правосла­вної Церкви Київського Па­тріархату Святійший Патрі­арх Філарет. Наш корес­пондент О.Глущук взяв у нього ексклюзивне інте­рв’ю для “Обухівського краю”.
– Ваша Святосте, коли настане час об’єднан­ня православ’я в Україні?
– Хочу сказати, що ієрархи Московської Це­ркви на об`єднання не підуть. Вони роблять кроки, що не ведуть до об’єднання, а закріплю­ють роз’єднання. Все од­но об’єднання буде, але не з їхньої волі, а з волі народу. Бо народ зараз розуміє, що Україні по­трібна одна Церква, але Церква, незалежна від Мо­сковського Патріархату. Українська Церква є осно­вою Української держави. Тому об’єднання відбуде­ться поступово, бо будуть поступово переходити і парафії, і духовенство. А якщо ієрархам подобаєть­ся бути в підпорядкуванні Москви, то хай вони там і залишаються.
– Коли відбудеться визнання УПЦ Київського Патріархату Вселенським Константино­польським Патріархом Варфоломієм?
– Як тільки буде у нас єдина Церква. Не можна не визнати таку Церкву як українська, бо вона нараховує близько 35 млн православних, а це майже третина всього православ’я в Україні. Якщо нас з такою кількістю не визнають, то ми будемо існувати і без їхнього визнання. Але все ж визнання буде, бо Вселенський Патріарх і всі інші розуміють значення Української Церкви. Київ – це колиска православ’я, звідкіля християнство розповсюджувалось як на північ, так і на схід.
– Чи маєте Ви підтримку від Президента?
– Президент зараз зай­має позицію рівного ста­влення до всіх конфесій. Він хоче, щоб була зла­года. Але злагоди не буде до тих пір, поки у нас не буде єдиної православної Церкви. А поки буде дві чи три, то буде протистояння. Де буде протистояння, там злагоди не буде. Якщо говоримо про злагоду, то треба до цієї злагоди йти шляхом об`єднання в єдину помісну православну Церкву. І буде краще, ко­ли раніше це зрозуміють люди. А вони вже розу­міють: про це свідчить, наприклад, перехід пара­фії с.Григорівка до Київського Патріархату.
– Ваша Святосте, який стан Української Право­славної Церкви Київсько­го Патріархату?
– Коли ми повертає­мось до тих далеких ча­сів, коли апостол Павло проповідував, і дивимося на наше життя, то бачи­мо, що у наш час твориться дещо подібне. Тоді було роз’єднання христи­ян, є і тепер. Ми це бачимо, а особливо у нашій Українській Православній Церкві. Просто розділили нашу Церкву на частини. А мусить бути в Україні одна Церква. Тим паче що вона бере свій початок від святого рівноапостольного князя Володимира.
Понад 1000 років існує наша Церква в Ук­раїні. І вона більш як 700 років була незалежною, а 300 років – залежною від Московського Патріархату, тому що в 1686 р. обманним шляхом, підкупом, Київську митрополію приєднали до Московського Патріархату. І з того часу наша Церква втратила свою незалежність. Тепер, коли постала Українська
держава, кожній ро­зумній людині зрозуміло, що в цій державі повинна бу­ти незалежна Церква, та Церква, яка існувала 700 років незалежною, такою, якою є сама Російська Церква. Чому Російська Церква незалежна від Константинополя? А чому Українська має бути залежною від Москви? Наприклад, Болгарська незалежна, і Грузинська незалежна, і Грецька незалежна. Нам кажуть, що ми відокремилися від Московського Патріархату і тим самим порушує­мо церковну єдність. А ми запитуємо: “А коли Москва відокремилася від Константинополя, чи порушила вона єдність?” Тоді казали, що вона не порушила, а тепер, коли Українська Церква хоче бути такою, як Російська Пра­вославна Церква, вони ка­жуть, що ви порушуєте єдність, бо ми були 300 років разом. А все полягає в тому, що була імперія. Ми всі хочемо, і держава того хоче, щоб ми, православні, були єдині. Тому що розбрат на релігійному тлі створює політичну нестабільність.
– Хто підтримує зале­жність Української Церк­ви від Москви?
– Комуністи. Тобто ті, які хочуть, щоб Укра­їна знову приєдналася до Росії, щоб ми знову втратили свою держав­ність. Оці сили підтриму­ють залежність від Мос­ковського Патріархату. Нам треба бути розумни­ми. Ви чуєте постійно, що Київський Патріархат – це розкольники, це неблагодатна Церква, неканонічна. Все це неправда. Наша Церква така ж каноніч­на, як і Московська. То­му, що ми живемо за приписами тих самих канонів, що і вони. Ми не порушуємо канонів, а во­ни порушують.
А скажіть, від кого сходить благодать? Від Патріарха, від Москви, чи від Святого Духа? Благодать іде від Святого Духа. Хто може заборонити Свя­тому Духові сходити на ту людину, яка до Нього звертається? Москва того хоче, але Син Божий при­йшов спасти кожну лю­дину. Вони бажають вла­ди над Українською Цер­квою, а через Церкву – й над нашою державою. До речі, ми зверталися до керівництва УПЦ, зо­крема до митрополита Воло­димира (Сабодана) на предмет об’єднання. Але вони не хочуть. Ми пита­ємо: “Чому ви не хоче­те?” Вони відповідають, що хочуть об’єднання, але, щоб ми приєдналися до Москви. Скажу прямо, що такого народ вже не потерпить. Досить, щоб ми залежали від Москви, а гроші звідси вивозили. Я був Екзархом, і я добре знаю, скільки грошей пішло на відбудо­ву Свято-Данилового мо­настиря, що в Росії. А вони тепер мають прибу­ток. Коли Києво-Печерсь­ку лавру передали Церк­ві, то з Москви нам не дали жодної копійки. І мені довелося по карбованцю збирати на її відбудову. Коли ж ми відбудували, то вони її захопили. Знову лавра, українська святи­ня, підпорядкована Моск­ві. І ми не маємо права прийти і там помолитися.
– Що ви скажете про перехід Григорівської па­рафії до Київського Пат­ріархату?
– От і вони належали до Московського Патріар­хату, коли існував уже Київський Патріархат, думаючи, що належать до Української Церкви, бо мали назву “Українська Православна Церква”, тобто рідна, національна. Але, крім однієї назви, в цій Церкві не було нічого ук­раїнського. Гроші йшли до Москви, розпоряджен­ня йшли звідтіля. Коли григорівці дізналися, що належать не до справж­ньої Української Церкви, то виявили свою волю, що хочуть бути в Київсь­кому Патріархаті; якщо пастирі не хочуть вести людей до єдиної Церкви, то народ повинен це зро­бити сам.
– Яке Ваше ставлен­ня до Римського престо­лу і, зокрема, до Українсь­кої Греко-Католицької Церкви? Чи може бути об’єднання з греко-като­ликами?
– Римська Церква є Римська Церква. Об’єдання з цією Церквою я не бачу. А що стосується Української Греко-Католицької Церкви, то вона може об’єднатися з православною Церквою. Зараз у цій Церкві відбуваються процеси, які свідчать про те, що значна кількість інтелігенції хоче, щоб в Україні була одна Церква, Церква Київського Патріархату. Звичайно, там є певні сили, які не хочуть цього. Але більша частина бажає такого об’єднання. Поки що йде підготовка до цього. Переговори на предмет об’єднання можна вести, але цього швидко не станеться.
– Ви не вперше на Обухівщині і можете бачити зміни, які у нас відбуваються. Що Ви ска­зали б з цього приводу?
– Є з чим порівнюва­ти. По-перше, я буду по­рівнювати за чисто церковними справами. Колись було декілька громад на­шого Патріархату, і май­же не було храмів. А сьогодні, подивіться, є церкви в селах Григорівка, Красна Слобідка, Семенівка, Германівка, Козин, будується в м.Українка. Будується і в са­мому Обухові. Відроджен­ня дуже помітне. По всій Україні йде будівництво, вже побудовано понад тисячу храмів. І все це роби­ться в умовах економічної кризи. Умови економічні скрутні, а народ будує. Будують віруючі, але за кошти колгоспів, підпри­ємств, банків тощо. Люди, хоч мають і невеликі кош­ти, але дають на святу справу. Відродження духовності буде мати пози­тивні наслідки у сфері економіки. Руйнація духовності не приведе до стабільності економіки.
– Чи відбудеться повернення Києво-Печерської лаври Київському Патріархату?
– Зараз Київська місь­ка рада прийняла рішення про передачу її частини Київському Патріархату, а частину – поки залишити за Московським Патріар­хатом. Президент наголо­шує на рівному ставленні до всіх конфесій. Якщо рівне, то давайте на правах рівності ставитися і до лаври. Нам мають відійти ближні печери. Поки що це рішення не має легітимної сили, то­му що голова Київради Л.Косаківський не хоче завізувати це рішення. Як­що говорити взагалі, то кияни стоять на тому, щоб лавра як національ­на святиня належала Ки­ївському Патріархату.
– Скільки духовних на­вчальних закладів має Київський Патріархат?
– Маємо 4 духовні се­мінарії, 2 духовні акаде­мії, богословський факультет, 3 духовні учили­ща, регентські курси. Всього у нас навчається півтори тисячі студентів. В Україні у нас 21 архиєрей, 26 єпархій.
– Яка доля собору м.Ногінська в Росії, який належить до Київського Патріархату?
– В Росії проходять антидемократичні проце­си. Російська Дума прийняла закон “Про свободу совісті”. Але в ньому йдеться про те, що всі релігійні центри можуть бути заре­єстровані в тому випадку, якщо вони існують 15 років. А якщо менше 15 років, то вони не мають права на реєстрацію. Давайте від 97-го року відкинемо 15 і побачимо, які з релігійних конфесій мають право на існування. А ніякі, бо в 1982 році була єдина Російська Православна Церква. Для нашої парафії в Росії є загроза. Тому, що вони знімуть з реєстрації нашу громаду, відберуть храм. І ми не будемо мати права існувати в Росії. Зараз пішли протести в ООН, ОБСЄ, в інші міжнародні організації. Наше керівництво поки що мовчить.
– Яку участь УПЦ Київського Патріархату бере в екуменічному русі?
– Екуменічний рух набирає зворотних обер­тів. Йде критика щодо Всесвітньої Ради Церков. Ми готові співпрацювати з усіма християнськими Церквами. Особливо – у під­готовці до 2000-ліття Різ­два Христового. Ми створили комітет з відзначення цієї дати. В нього вхо­дять різні конфесії. В нас добрі стосунки з Болга­рською Церквою, з Церк­вами діаспори США, Західної Європи.
– Чи є загроза для православ’я з боку про­тестантських Церков?
– З боку протестант­ських Церков, які існува­ли, починаючи з XVI ст., коли від Римо-Католицької Церкви відокремилася зна­чна частина конфесій, ми не бачимо ніякої загрози (кальвіністи, методисти). Але на ґрунті протестант­ських Церков виникли та­кі, які християнству нано­сять велику шкоду. Це і мормони, і свідки Єгови, і це­рква Муна. Вони небезпе­чні для людей, руй­нують психіку свої­ми діями. Ми з ними не маємо можливості спів­працювати, хоча вони і сповідують Христа.
– Дякую, Ваша Святосте, за розмову.
 
Газета “Обухівський край”, 19 липня 1997 року