Напередодні Різдва Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відповів на запитання газети “День”.
 
Ваша Святосте, розкажіть, будь ласка, про сьогоденний стан Вашої Церкви.
– У складі Київського Патріархату сьогодні 24 єпархії, близько 3000 парафій та понад 2,5 тис. священиків. Маємо три єпархії у Росії – у Московській, Бєлгородській областях та у Сибіру – всього 12 парафій, що утворилися з так званої “Свободной Православной Церкви”, яка не визнала Московського Патріархату. В одній з наших московських парафій, до речі, працює настоятелем о. Гліб Якунін. До складу Київського Патріархату входить також Автономна Українська Церква у Західній Європі.
Загальна кількість парафій УПЦ, за даними канцелярії цієї Церкви, – 7030. Як вийшло, що більшість парафій залишилася у складі Московського Патріархату?
– Я думаю, що кількість парафій УПЦ МП значно перебільшена, головним чином за рахунок неперереєстрацій при переході з однієї Церкви до іншої. Є також суто “паперові парафії”. Приблизна, але реальна, прикидка (я знаю стан Церков в Україні) свідчить, що в УПЦ не може бути більше ніж 5000 парафій. Відзначу, що 1996 року приблизно 20 парафій УПЦ приєдналося до нас. Активно зростає наша Церква також за рахунок УАПЦ.
– Церковна історія свідчить, що більша частина (дев’ять з п’ятнадцяти) автокефальних Церков вселенського православ’я утворилася шляхом відділення від інших Церков. У всіх випадках цей процес був болісним і довготривалим, бо “Церква-матір” завжди активно опиралася відокремленню, вважала його незаконним. Відомо, наприклад, що Московська Митрополія, відділившись від Константинопольського Патріархату (XV ст.), понад 140 років залишалася “неканонічною” та невизнаною. Ваша Святосте, поясніть, які закони регулюють утворення нових незалежних православних Церков?
– Я протягом бгатьох років брав активну участь у різних комітетах та комісіях вселенського православ’я, де представники усіх Церков, зокрема, намагалися розробити правила утворення та визнання нової незалежної Церкви. На жаль, досі цього не вдалося зробити – старі Церкви роблять усе, щоб зберегти свою канонічну територію. Тому сьогоднішні розмови про неканонічність нашої Церкви – провокаційні, бо ж ми не порушували ніяких правил – їх просто не існує. Усі звинувачення в порушенні канонів розраховані на необізнаність не тільки мирян, а й священиків з апостольськими й соборними правилами.
Ваша Святосте, як далеко зайшли погрози Московського Патріархату піддати Вас анафемі, відлучити від православ’я? Чи не у відповідь на ці погрози було написано Вашу статтю, чи радше науково-історичне дослідження про розкол та анафеми?
– Мене вже кілька років залякують повним відлученням від християнської спільноти. Однак анафеми, які проголошуються з суто політичних, а не з догматичних міркувань, не відповідають канонам Церкви. Не є законною причиною для анафеми навіть розкол. Анафемі мають піддаватися тільки свідомі віровідступники, єретики.
Що, на Ваш погляд, є головною перешкодою до об’єднання православних Церков України?
– Об’єднання – складний і важкий процес, що має кілька аспектів. Наші відносини з Українською Автокефальною Православною Церквою (УАПЦ) – внутрішня справа, яка може у недалекому майбутньому благополучно завершитися злукою.
Проблема ж об’єднання з Українською Православною Церквою (УПЦ) значно складніша, тому що пов’язана з потребою рішучого відходу цієї Церкви від Московського Патріархату. Чому цього досі не сталося? Насамперед через брак доброї волі та мужності у значної частини єпископату УПЦ. Треба відверто сказати, що ієрархи залякані Московським Патріархатом – бояться заборони у священнослужінні, позбавлення сану чи навіть піддання анафемі, тобто відлучення від Церкви. Відомо й те, що українських ієрархів Москва відверто шантажує – погрожує оприлюднити секретні архіви КДБ у випадку відходу від Московського Патріархату. Адже загальновідомо, що за радянської влади досьє було заведено на кожного архиєрея – саме для того, щоб тримати людину у постійному страху. І щоб переступити через це, треба мати мужність і велике бажання служити Українській Церкві.
Чи впливає Московський Патріархат на віруючих УПЦ?
– Московський Патріархат не залишається нейтральним, а постійно намагається впливати на настрій, світогляд українських мирян та кліру. Це робиться насамперед через тих єпископів російського походження, що налаштовані агресивно щодо ідеї незалежної Української Церкви. Не останню роль відіграє й російсько-шовіністичний “Союз православних братств” при митрополії УПЦ, який об’єднує мирян та духовенство. Союз веде агітацію проти українських незалежних Церков, звинувачуючи їх у розколі й навіть у “неблагодатності”, твердячи, що у їх таїнствах начебто немає Бога Духа Святого.
Ваша Святосте, що ви думаєте про особисту позицію митрополита Володимира (Сабодана) щодо утворення єдиної автокефальної Української Церкви?
– Сьогоденна позиція митрополита Володимира значною, а може, й повною мірою, визначається одним чинником. Тим, що, попри своє українське походження, митрополит є послідовним адептом Московської Церкви. Про це перш за все свідчить сам факт його призначення на посаду митрополита Московської Церкви в Україні. Горезвісний Харківський Собор, який обрав Сабодана, був цілковитим порушенням усіх канонів, зокрема 34-го апостольського правила, яке твердить, що без першого єпископа (ним був тоді я) нічого не може відбуватися у Церкві, тобто Собор був незаконним. І сьогодні головна політика митрополита Володимира – зволікання. Об’єднання Церков та відхід від Москви він відкладає на невизначене майбутнє. А тим часом не робить жодного кроку до незалежності Церкви, ніколи не згадує про неї, не готує свою паству.
Скажіть, будь ласка, чому Київський Патріархат не бере участі у роботі комісії з вирішення проблем користування Києво-Печерською лаврою, утвореній після відомого хресного ходу УПЦ до Адміністрації Президента?
– До участі у роботі комісії нас не запросили. Я вважаю це неправильним і навіть образливим. Бо лавра має бути спільною святинею для всіх православних Церков і навіть для греко-католицької Церкви. УПЦ не повинна монополізувати Києво-Печерську лавру.
 
Клара ҐУДЗИК,
газета “День”, 14 січня 1997 року