У зв’язку з тим, що нині деякі політичні партії активно розкручують ідею всеукраїнського референдуму, наш кореспондент звернувся до Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета з проханням відповісти на кілька запитань.
– Ваша Святосте, певними політичними колами розпочато збір підписів для проведення референдуму з цілої низки питань: державного устрою, символіки, мови тощо. Яке ставлення Церкви до цього?
– Референдум – це демократична форма народного волевиявлення, і ми не можемо заперечити зацікавленості певних політичних сил і суспільних верств у його проведенні. Але постає питання про форми і доцільність подібного опитування. Ініціаторам референдуму необхідно також прорахувати і майбутні наслідки, до яких призведуть його результати.
Українській державі від колишньої імперії дісталася важка спадщина: збиткове виробництво, екологічні проблеми, застаріла промислова база, денаціоналізація етносу тощо. І як наслідок – падіння життєвого рівня, зростання злочинності, зубожіння суспільної моралі й духовності тощо. Вихід з кризового стану можливий лише за умови проведення широких економічних і політичних реформ. Це єдиний рятівний шлях для нашої держави. І такий шлях потребує максимально можливої консолідації всього народу, всіх його внутрішніх сил. Тому будь-яка політична ініціатива має бути надзвичайно виваженою. Як уже неодноразово відзначали сучасні політологи, головне досягнення України на шляху державного будівництва – це збереження громадянського миру і відносної суспільної стабільності. Навколо нас вирують численні збройні конфлікти: Придністров’я, Чечня, Карабах, Абхазія, Таджикистан, і це наше досягнення виглядає переконливо. В цьому ми вбачаємо не тільки природну мудрість нашого народу, а й волю Божу. І всілякі спроби зруйнувати громадянський мир в Україні наша Свята Церква рішуче осуджує.
Що пропонують ініціатори референдуму? Ліквідувати президентство, змінити символіку, применшити державний статус української мови тощо. Все це не окремі питання. Це цілий комплекс питань, які визначають обличчя держави.
Слід нагадати, що на референдумі 1 грудня 1991 року народ України переконливо висловився за свою державну незалежність з синьо-жовтим українським прапором, державністю української мови. Що стосується форми державного устрою, то її визначила сама історія. Візьмімо країни Європи, Америки... Навіть Росія готується до президентських виборів, а не дебатує про доцільність посади президента, тим більше, що на перехідному етапі необхідна міцна виконавча влада для проведення економічних реформ.
– Ваша Святосте, зупинімося на мовному питанні. Воно, мабуть, має не останнє значення і для Церкви?
– Так. Повернення до рідної української мови – це процес закономірний і природний. І наша Церква здійснює його поступово, враховуючи різні чинники. Наша Церква також, окрім живої української мови, проводить богослужіння і церковнослов’янською, і російською. Ми ведемо велику перекладацьку і видавничу роботу для устійнення вживання української мови. І ми не чули невдоволення ні в Луганську і Донецьку, ні в Одесі чи Сімферополі серед віруючих. Двомовність – це нонсенс, як з історичного, так і практичного боку. Чи Закон України “Про мови...” є порушенням чиїхось прав? Він і прийнятий був ще за радянських часів... Українські комуністи проводили у 20-х роках навіть українізацію! Тому чи можна наприкінці XX століття зупинити колесо історії?
– Яка позиція Церкви стосовно “нового союзу”?
– Рівноправні союзні відносини визначені Україною в межах СНД, і навряд щось потрібно міняти. Це досвід європейської співдружності та інших спільнот держав за тією чи іншою ознакою. Стосовно якихось військово-політичннх блоків, то Україна чітко задекларувала свій позаблоковий статус.
– Які можливі наслідки запропонованого референдуму?
– Мені, звичайно, важко повною мірою оцінити його наслідки, це справа політиків. Але як Предстоятель Церкви, вбачаю певну небезпеку для своєї пастви. Зболена душа сучасної людини, матеріальні нестатки і непевність майбутнього призвели до втрати певною частиною нашої української громади життєвих орієнтирів. У цій ситуації розібратися в багатьох питаннях і чітко визначитися дуже складно. Досвід референдуму в Білорусі має застерегти всіх нас. Що виграла від цього Білорусь? Зупинився спад виробництва? Підвищився життєвий рівень населення? Зупинилися інфляція і зростання цін? Звичайно, що ні... Але хто тепер у цивілізованому світі сприймає таку державу?
У нас умови відмінні від білоруських. Ніколи Україна не погодиться на подібний крок національного самогубства. Тим більше, що помітні державницькі настрої і в Подніпров`ї, на півдні України. А якщо так, то будь-яка зміна суспільно-політичної рівноваги в Україні – це шлях до внутрішніх конфліктів і потрясінь. І мені як Предстоятелю Української Церкви не хотілося б, щоб священнослужителі відправляли поминальні служби на свіжих могилах українських хлопців, які можуть не повернутися з якоїсь “гарячої точки”, тепер в Україні.
Газета “Хрещатик”, 19 лютого 1996 року